НЕВЕСЕЛО НІ ДОРОЖНИКАМ, НІ АВТОМОБІЛІСТАМ

В українських автомобілістів і дорожників, які 30 жовтня відзначатимуть професійне свято, є одна спільна і, на жаль, дуже болюча тема – розбиті дороги. Поки одні нарікають на непридатність шляхів для проїзду, інші заявляють про недофінан­сування галузі державою.

Як же ситуацію описують кам’янецькі працівники автомобільного транспорту і представники дорожнього господарства? Поспілкуємося з ними.

ДЕ В РАЙОНІ ЛАТАЛИ ЯМИ

Досвідченими експертами ка­м’янецьких доріг сьогодні для нас будуть водії приміських автобусів. Хто, як не вони, змушені щодня долати кілометри, які псують нерви і розбивають ходові частини автомобілів.

– До Хмельницького я заїжджаю за 1 годину і 10 хвилин. Стільки ж часу треба, щоб добратися до села Дерев’яне, бо дорога туди – просто жах якийсь. І хоча дорожники цього року підлатали немало ям, усе-таки роботи в них залишилося багато, – каже 36-річний Олександр, кот­рий не один рік працює во­дієм сільського автобуса.

Підтримують його і колеги. Кажуть, щоб уявити всю трагічність дорожньої мережі Ка­м’я­неччини, варто проїхатися хоча б до Рогізни, Патринців, Демшина, Субіча, Калачківців, Привіт­ного.

– Серед найгірших можна назвати сполучення «Нефедівці – Подільське», від Чабанівки до Гути-Чугорської, шматок дороги до Врублівців, ділянку від дороги «Н03» до Сокола. Як тут не згадати дороги Китайгородської об’єднаної територіальної громади, – додає водій Олег.

І хоча шофери вже не раз казали, що будуть відмовлятися від рейсів, котрі через розтрощені дороги приносять лише збитки, їхні погрози лякають хіба що пасажирів, які можуть залишитися без автобусного сполучення з містом.

Аби такого не сталося, окремі сільські громади погодилися долучитися до програми співфінансування, яка передбачає можливість використання коштів із місцевого бюджету на дороги державного й місцевого значення. Як кажуть у філії «Кам’янець-Подільська ДЕД», яка обслуговує ці дороги, цьогоріч у рамках програми район виділив 1 млн. 133 тис.грн. Загалом же за сезон ДЕД виконала робіт на загальну суму 11 млн. 769 тис.грн., з якої 4 млн.грн. – податки. Для порівняння: минулими роками робіт було виконано на близько 5 млн.грн. Причому мова йде про ямкові, поточні ремонти, адже через відсутність фінансування жодних капітальних робіт на дорогах Кам’янеч­чини вже з десяток років філія не робила.

– Ми обслуговуємо 657 кіломет­рів доріг, із яких 211 – державного значення і 446 – місцевого, – каже начальник філії Василь ЧОРНИЙ. – На державних шляхах цього року вда­лося повністю ліквідувати ямковість, щоб ними можна було їхати. Місцевих полатали приблизно 35-40%.

Зі слів Василя Володимировича, завдяки співфінансуванню, про яке йшлося вище, дорожники підрихтували дорогу «Кам’янець-Подільський – Стара Ушиця», шматок дороги «Грушка – Чабанівка», позасипали ями на шляхах «Кам’янець-Поділь­ський – Китайгород», «Дунаївці – Грушка», із міста до Устя, Великої Слобідки, Рихти, Княжполя, підправили «Довжок – Кудринці», від Орининської траси до мосту в Кадиївцях тощо. Крім того, цього року придатною для проїзду зробили стару дорогу до Хмельницького. Ямковий ремонт також перепав білощебеневим дорогам до сіл Чорнокозинці, Кізя, Адамівка, сполученню «Тарасівка – Баговиця». Працювали дорожники на замовлення з Пановецькою і Староушицькою сільськими радами.

– Василю Володимировичу, а як же дороги Китайгородської тергромади, на які чи не найбільше скаржаться водії?

– Ми зробили лише дорогу до Китайгорода. На решту шляхів кош­тів цього року не вистачило. Ситуація така: в першу чергу треба було відремонтувати основні дороги дер­жавного значення, які ми обслуговуємо, – староушицьку, «Ярмо­лин­-ці – Кам’янець-Подільський», «Жи­томир – Чернівці», «Татарів – Косів – Кам’янець-Подільський». Фінансування, як завжди, було обмежене. Але ми сподівалися, що надійдуть додаткові кошти, обіцяні державними посадовцями. За 6 місяців використали те, що мали на цілий рік.

А додаткових грошей досі немає. Протрималися завдяки співфінансуванню.

ЧОМУ ВЛІТКУ ВАЖКО, А ВЗИМКУ СТРАШНО

Поки ж дорожники розподіляють виділені кошти на розбиті кілометри, водії висловлюють свої претензії, мовляв, не так, як треба, полатали, кидали асфальт у дощ і до найгірших ділянок так і не дійшли. Проте, занурившись у проблеми дорожнього господарства, наштовхуєшся на висновок: незважаючи на всю критичність ситуації з дорогами в Україні, на скарги й ганебні місця в рейтингах найгірших шляхів, розвиток дорожньої галузі зовсім не в пріоритеті держави.

– Наразі з фінансуванням, чесно кажучи, туго. На цей місяць нам виділили «аж» 140 тисяч гривень, а працюють 100 осіб, на зарплатню яким треба 400 тисяч з усіма податками, – розповідає Василь Чорний. – Крім того, є проблема з кадрами. Нам не вистачає механізаторів, грейдеристів, машиністів навантажувачів. Працюють в основному старші люди, молодих спеціалістів фактично немає. Та й хто погодиться працювати за таку мізерну зарплатню?! Дорожній робітник, який кидає асфальт, отримує до трьох тисяч гривень. Звичайно, на такі гроші приходять не найкращі… Якщо, Боже борони, підуть снігопади, працівник відробить добу на техніці, а замінити його не буде ким. Це серйозна проблема. Стоїть непогана техніка, за яку немає кого посадити.

– Василю Володимировичу, то наскільки ж дорожники готові до зими?

– У нас кажуть так: улітку важко, взимку страшно. Якщо говорити про заготівлю солі, то це питання закрите. На сезон ми наймаємо людей у селах, щоб вони посипали шляхи. Нам треба приблизно 60 працівників, а ми насилу 25 знайшли. Тому звертаємося до влади, сільських голів, щоб посприяли вирішенню цього питання.

Маємо проблему із забезпеченням пально-мастильними матеріалами – соляркою та бензином. Якщо не буде цього додаткового фінансування, доведеться важко. В борг уже практично ніхто не дає. Проблема буде зі зв’язком – раніше мали радіозв’язок, радіостанцію. Може, її відновлять, бо мобільні телефони – це добре, але не дуже надійно.

КОЛИ НАРЕШТІ ВІЗЬМУТЬСЯ ЗА «ТЕЩИН»?

Спілкуючись на тему наших доріг, водії та дорожники не могли забути проблеми, ігнорування якої варте не просто дорогих ремонтів автомобілів і нервів автомобілістів, а людських життів. Мова про «Тещин язик» – найбільш аварійну дорожню ділянку на Кам’янеччині. Після кожної смертельної аварії розмови про цю дорогу набувають резонансу, але згодом стихають, залишаючи питання невирішеним.

– Усі прекрасно розуміють, що однією з причин багатьох аварій є людський фактор, – каже водій маршрутного автобуса Ігор Іванович. – Але ж ми знаємо: якби ця дорога не ставала такою слизькою в дощ, то багатьох смертельних ДТП могло й не бути. Крім того, страждають люди, котрі не порушували правил дорожнього руху. То чому ж досі ніхто нічого не робить? Скільки ще треба жертв, аби чиновники зрозуміли, що проблему треба вирішувати?..

Дорожники погоджуються, що аварійною ця дорога є не тільки через круті спуски й «зигзаги», та й більшість ДТП трапляються не там, де найкрутіший поворот. Утім, коли ми запитали про вимірювання коефіцієнта так званої шорсткості асфальту чи щеплення (який і визначає, наскільки дорога слизька), нам заявили, що цього вже ніхто не робить. Не виконуються й заходи, які були заплановані багато років тому для вирішення проблеми «Тещиного».

– Коли 2003 року я прийшов на роботу до філії, тут був макет реконструкції «Тещиного язика», виготовлений ще в 70-х роках, – розповідає Василь Чорний. – Тоді навіть просіку вирубали, але потім усе «заглохло». Згодом, у 2009-2010 роках, постало питання побудови об’їзної дороги біля Кам’янця-Подільського. Мали бути побудовані два мости – від заправки в Гуменцях до перевалу. А також від Улянівки до Голоскова, аж на Орининську трасу. Але відтоді нічого з місця так і не зрушило. І це, на жаль, не залежить від нас.

Зі слів дорожників, дорога «Житомир – Чернівці» капітально ремонтувалася ще до Олімпіади 1980 року. І оскільки міжремонтні строки – 12 років, можна собі уявити всю серйозність ситуації.

– Чи була ця дорога й раніше такою ж слизькою й небезпечною?

– Дорога прирівняна до гірської місцевості – це вже небезпека. Якщо дощ пішов, вона в будь-якому разі стає слизькою. Але справа ще й у тому, що додався технологічний транспорт, який возить глину з кар’єру та інші будматеріали. Вони обсипаються на асфальт. Можливо, це теж впливає.

Раніше, коли функціонувала ДАІ, нам вдалося налагодити з ними співпрацю: вони повідомляли про ситуацію на «тещиному», там патрулювали.

– Які ж сьогодні можуть бути проведені заходи, аби вирішити проблему злощасної ділянки?

– Можна хоча б зробити елементарний контроль за дотриманням правил дорожнього руху водіями, адже перед ділянкою є чимало дорожніх знаків, які попереджають водіїв про небезпеку. Ще один із варіантів – розширити дорогу, зробити дві смуги догори і одну донизу. Ніби елементарно просто, але це вже капітальний ремонт. Розумієте, в кожної дороги є власник. Тут власник – держава, представником якої є Служба автомобільних доріг у Хмельницькій області. Вона й вирішує, що робити на виділені кошти. За останні ж 10-15 років не виділялося достатньо грошей, щоб зробити реконструкцію дороги. Тому всі запитання – до влади, бо за стільки років, звичайно, вже варто було б щось зробити. Ми щороку про це говоримо, представники служби добре знають про всі аварії з численними смертями.