МОЯ ХАТА СКРАЮ, ТОМУ ГРОШІ МАЮ
Цікаві співрозмовники, активні діти, творчі люди та багато планів на майбутнє – саме цим запам’яталася найближча до міста Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада.
До неї входять 4 села: Мукша Китайгородська (колишнє Жовтневе), Боришківці, Оленівка, центр у Слобідці-Кульчієвецькій.
Загалом у громаді ситуація непогана: села газифіковані, проведене вуличне освітлення, централізовано вивозиться сміття, працює комунальне підприємство, в кожному селі є ФАП. Проблема, як і в усіх селах району, – з водою, якої катастрофічно бракує. Влітку місцева влада вже задумувалася і про підвезення води в бочках. Але, на щастя, пішли дощі – й криниці трохи наповнилися.
Місцеве населення на брак робочих місць навчилося не скаржитися, адже пристосовується, як може: хтось господарство тримає, хтось на заробітки виїхав, багато молоді та людей середнього віку працевлаштовані в місті, адже із сіл громади до районного центру – рукою подати.
ПРО ОСВІТУ ДБАЮТЬ – ДІТЕЙ РОЗВИВАЮТЬ
На всі села громади, в яких проживає понад 5 тисяч населення, по два садочки і по дві школи. У Боришківцях є школа I-II ступенів і ДНЗ, у Слобідці-Кульчієвецькій – садочок, а в Мукші Китайгородській – повноцінна школа I-III ступенів. Вихованці садочків і школярі з інших сіл добираються до навчальних закладів шкільним автобусом. Оскільки села розташовані близько до міста, чимало діток навчатися їдуть у міські школи.
У центрі громади в Слобідці-Кульчієвецькій компактно розмістилося приміщення сільської ради, це колишня колгоспна контора, а поруч – триповерхова будівля, що приютила бібліотеку, дитячий садочок і клуб. Невдовзі сюди переїде і сільська рада. Ремонт приміщень для представників сільської влади у процесі, обранці громади вирішили насамперед облагородити харчоблок, спальні та вбиральні дитячого садочка «Веселка».
Тепер для діток створено гідні умови. Воно й не дивно, що своїх чад сюди хочуть записати не лише місцеві, але й із Мукші Китайгородської.
– Ми раді всім, – каже директор ДНЗ Оксана Діжурна, – але місця катастрофічно бракує. Нині в нас перебувають 30 дошкільнят, а в черзі – 25. Плануємо створити ще одну групу. Все є для того, аби якісно та результативно працювати з дітками: нові сучасні розвивальні іграшки, злагоджений колектив, різноманітні заходи для дітей. Не встигли Свято осені провести, як уже готуємо новорічно-різдвяні сценарії. Нещодавно наш садок зайняв V місце у Всеукраїнському конкурсі з екологічного виховання дошкільнят.
Зі Слобідки-Кульчієвецької діти на навчання добираються до Мукші Китайгородської. Навчаються тут 130 учнів, серед них і кам’янчани, і мешканці Боришківців. Ще довго згадуватимемо, як на уроці у цій школі запитали в третьокласників, чи подобається вчитися? Діти в один голос відповіли: «Ні-і-і-і!», а один з учнів вигукнув: «Я хочу бути співаком, тому математика мені не потрібна!». А потім дітлахи з радістю і без жодного страху чи сором’язливості розповідали нам віршики, вихвалялися успіхами у навчанні (попри небажання вчитися). Ми аплодували їм стоячи, але більше плескали все-таки вчителям, які з ними працюють. Педагоги не затуркують дітей, а виховують особистостей, які мають власні інтереси, думки, можуть їх пояснити і постояти за них. У цій школі справді виховують нове сучасне покоління.
Крім того, успіхи у навчанні діти демонструють серйозні. Випускники здають ЗНО лише на високий і середній рівні, в поодиноких випадках – низький. Оскільки ЗОШ суспільно-гуманітарного напряму, то 80% учнів вступають до вишів на спеціальності: філологія, юриспруденція, історія, педагогіка, психологія тощо.
Хоча школа є сільською, але деяким міським до неї далекувато: сучасний харчоблок, гарненька їдальня, нові вбиральні, скрізь пластикові вікна, ремонти в класах, сучасний комп’ютерний клас, спортивний майданчик, оснащений усім необхідним. Одразу відчувається рука господаря – директора школи Любові Ковальчук, яка на цій посаді понад 13 років.
– Щороку в школі робимо щось нове, – каже Любов Анатоліївна. – Спільно із керівництвом села і району, зокрема сільським головою Русланом Нестеровим і начальником відділу освіти Оленою Пронозюк, значно покращили благоустрій закладу. Приміщення в нас дуже старе, але робимо все можливе, аби підтримувати його в гідному стані. А ще вдячна батькам учнів, які неабияк вболівають за дітей, школу, підтримують і допомагають у спільній справі – вихованні молоді.
Проблема в тому, що шкільні стіни справді старі, частина будувалася ще 1867 року. Але складається враження, що вони щороку молодіють і не лише від ремонтів, але й від дитячого сміху.
РОЗВАЖАЮТЬ ДИСКОТЕКИ І «БАРВИ ПОДІЛЛЯ»
У Слобідці-Кульчієвецькій і Боришківцях – свята за розкладом. Щоп’ятниці та щосуботи в місцевих сільських клубах для молоді проводяться дискотеки. Для старших людей завідувач Слобідсько-Кульчієвецької бібліотеки-філії Тетяна Бичинська та завклубу Ігор Кармаш готують святкові програми до багатьох релігійних і державних свят.
Мають у громаді й свій фольклорний колектив «Барви Поділля», в який входять працівники сільської ради, садочка, фермерського господарства, бібліотекар.
– Створили колектив ми не так давно, – каже завклубу Ігор Кармаш. – Тут зібралися однодумці, в яких спільне хобі – музика. Подумали, чому б не розвиватися самим і не радувати своїм умінням інших. Відтоді все як понеслося: репетиції, концерти, різноманітні зустрічі.
А чого лише варта фотовиставка у фойє бібліотеки і садочка «Село очима дітей»! Дітлахи підійшли до справи серйозно: десятки картин, які яскравими кольорами, ще не надто чіткими і рівними лініями, але передають любов найменших мешканців до маленької батьківщини.
НА БЕЗГРОШІВ’Я НЕ СКАРЖАТЬСЯ
Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада досить багата. Так вийшло, напевно, за принципом: моя хата скраю (від міста), тому гроші маю. Тут є чимало приватних підприємств, зокрема 7 магазинів, 2 ковбасні, цех із виготовлення кераміки. Крім того, зареєстровані Центральна районна лікарня та районне фінуправління. Податки із заробітної плати працівників цих установ також ідуть до бюджету сільської ради. Надходять кошти і з оренди земель. На території громади землі обробляють 4 сільгоспвиробники.
– Ми плідно співпрацюємо з нашими орендарями, зокрема Ігорем Фурманом, Анатолієм Зеленицею, – розповідає Слобідсько-Кульчієвецький сільський голова Руслан Нестеров. – Вони завжди готові допомогти та підстрахувати.
Кошти в нашій громаді є, торік за півроку виконали бюджет на 186%.
Результати роботи також видно: освітлені вулиці в селах, поремонтовані сільські дороги. Лише торік встановили понад 10 км ліній електромереж. В Оленівці відремонтували клуб, який перебував у жалюгідному стані. Проводяться ремонтні роботи в садочках громади, облаштовано 2 спортивні майданчики.
Неодноразово ми писали про проблему із централізованим водопостачанням у Мукші Китайгородській. Тут постійно ламається насос, який качає воду. Проте очільник громади запевнив, що насос працює, вода у людей є.
Допомагає сільська рада і учасникам АТО та їхнім сім’ям.
– Щороку із бюджету громади виділяємо по півтори тисячі гривень хлопцям, які були в зоні АТО, – розповідає Руслан Олегович. – Повністю проплачуємо харчування їхніх дітей у школах і ДНЗ. У зоні бойових дій сам був 6 разів, від себе військовим подарував чотири автомобілі.
На запитання щодо територіального об’єднання громад сільський голова відповідає коротко:
– Якщо скажуть об’єднуватися, то було б добре, якби до нас приєдналися Кульчієвецька, Княжпільська, Врубловецька, Устянська і Пановецька сільські ради. Як бачимо, реформа більш-менш спрацьовує, якщо об’єднуються бідніші з багатшими, хоча від цього страждають багатші. Але чотири бідні ну ніяк не можуть створити одну багату громаду.
НЕ ХОЧУТЬ МУКШУ, ПРОСЯТЬ ТРОЇЦЬКЕ
Зацікавив нас і той факт, що при в’їзді в село Мукша Китайгородська досі висить стара назва – «Жовтневе».
– Ми не змінюємо її принципово, адже люди категорично проти «нової старої» назви, – каже Руслан Нестеров. – Ми проводили опитування серед населення, люди сказали: якщо не можна залишити Жовтневе, яке асоціюється в усіх із назвою місяця, а не революції, то хай буде Троїцьке, на честь місцевого храму. Всі необхідні документи подали до райради, звідти передали далі. Але громаду ніхто не почув. Наразі ми вивчаємо документи і готуємо звернення до депутатів Верховної Ради, щоб внесли зміни до закону, який прийняли в липні. Апелюємо і тим, що в районі вже є село Китайгород, є Китайгородська об’єднана територіальна громада, а тепер ще й Мукша Китайгородська. Щоб не виникало плутанини, зокрема з адресами і поштовими відправленнями, проситимемо, аби село перейменували на ту назву, яку хочуть люди. Вся документація в нас уже ведеться із назвою Мукша Китайгородська. Але що ми маємо до Китайгорода – людям невідомо.
Крім перейменування одного із сіл громади, у Слобідсько-Кульчієвецькій сільській раді ще чимало планів, серед них: асфальтування місцевих доріг, розвиток сільського господарства, залучення нових приватних підприємців.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.
СЕЛО, ЗАСНОВАНЕ МАРКОВСЬКИМ
Слобідка-Кульчієвецька належить до тієї невеликої категорії поселень, про які точно відомо, коли їх засновано та хто це здійснив. 1789 р., коли Поділля ще входило до складу Речі Посполитої, польський шляхтич Францішек Марковський (1727-1806), якому належало село Кульчіївці Подільського воєводства, на грунтах цього села створив нове поселення, яке отримало просту й зрозумілу назву – Кульчієвецька Cлобідка, яка згодом трансформувалася в Слобідку Кульчієвецьку й урешті остаточно збагатилася дефісом.
Утім місцевість, на якій наприкінці XVIII ст. з’явилося нове поселення, відома здавна. Приблизно там, де тепер розкинулася Слобідка-Кульчієвецька, або трохи північніше був колись ліс Откорів, який згадано в грамоті литовських князів Коріатовичів від 7 січня 1374 р. про надання Кам’янцеві прав на самоврядування. Тому місто заявило права на нове поселення, як заселене нібито на міських землях, проте судова тяганина з власниками Кульчіївців жодних позитивних результатів для позивача не дала.
На початку XIX ст. Кульчієвецька Слобідка становила з Кульчіївцями одне ціле, а 1846 р. стала окремою осілістю. 1855 р. вона належала Млодзяновському.
За даними, поданими 1895 р. в сьомому випуску «Праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету», в Кульчієвецькій Слобідці було 27 дворів, 156 мешканців, а земля розподілялася так: Остапович – 233 десятини (з них 25 десятин лісу), селяни – 87 десятин. Того ж 1895 р. в Кульчієвецькій Слобідці було відкрито школу грамоти, для якої винаймали приміщення.
За часів Російської імперії як Кульчіївці, так і Кульчієвецька Слобідка входили до Баговицької волості Кам’янецького повіту Подільської губернії. Започаткована 7 березня 1923 р. реформа адміністративно-територіального устрою Радянської України віднесла спочатку ці села до різних районів: Кульчіївці – до Китайгородського, Слобідку Кульчієвецьку – до Довжоцького.
Довідник «Населені місця Поділля», виданий 1925 р., зафіксував значне зростання Слобідки Кульчієвецької: тут було 124 господарства, 657 мешканців, з установ освіти діяли школа та хата-читальня. Вже тоді Слобідка Кульчієвецька була центром сільської ради. Щоправда, інших сіл у складі цієї ради не було. Поступово сільрада обросла селами. Нині до її складу входять Боришківці, Оленівка та Мукша Китайгородська, яка в 1946-2016 рр. була відома як Жовтневе.
Місцевий колгосп за одержання в 1937-1939 рр. високих урожаїв зернових (15,6 центнера з гектара) та цукрових буряків (327 центнерів із гектара) занесли до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 р.
Колгосп мав типову ідеологічну назву – «Ленінський шлях».
26 лютого 1958 р. 34-річну доярку цього колгоспу Станіславу Шпаківську, уродженку Мукші Китайгородської, відзначили орденом Леніна. За 1957 р. вона надоїла 4433 кілограми молока на фуражну корову (четверте місце в Кам’янець-Подільському районі).
6 квітня 1975 р. створено радгосп «Кам’янець-Подільський» с.Слобідка-Кульчієвецька. У 1975-1981 рр. його директором був Іван Іванович Мальченко – майбутній перший секретар Кам’янець-Подільського райкому Компартії України (в 1986-1988 рр.).
Микола Фустов, який народився 12 квітня 1957 р. в Слобідці-Кульчієвецькій, став майстром народної кераміки, членом Національної спілки художників України. Нині Микола Григорович мешкає в м.Косів Івано-Франківської області.
Олег БУДЗЕЙ.
