НА ЩАСТЯ, У ВИЗВОЛИТЕЛІВ Є АНГЕЛИ

«Я сидів у бліндажі й дивився, як падає перший сніг. Згадував хлопців. Тоді в Нікішиному із сімнадцяти військових нашого батальйону вижили тільки п’ятеро… Замінити нас не могли, давали наказ: «Тримайтеся!». Ми жили в покинутих підвалах, не мали їжі та нормальної техніки, розуміли, що були покинуті всіма. Окрім волонтерів…».

За два з половиною роки війни на сході України ми чули чимало схожих історій із передової. Розповідаючи про те, що відбувається там, військові завжди згадували про волонтерів. Бо саме вони рятували бійців одягом, їжею та ліками, добували кошти на необхідну техніку, проривалися із життєво важливим вантажем на передову, а сьогодні ще й дбають про солдатів, котрі повернулися додому і потребують допомоги – юридичної, матеріальної та психологічної. Серед кам’янецьких волонтерських організацій із самого початку військових подій працює громадська організація «Підтримка інвалідів та учасників АТО «Істина Добра». Про її роботу нам розповів засновник і голова Валерій ШКУРЕНКОВ (на фото праворуч).

– З початку АТО при районній раді почала працювати ініціативна група, яка

взялася опікуватися мобілізованими ра-йону, – каже Валерій Сергійович. – Трохи згодом ми створили громадську організацію та благодійний фонд, завдяки чому змогли й надалі надавати допомогу нашим військовим. До нас зверталося багато людей, ми співпрацювали з військовослужбовцями та їхніми сім’ями, намагаючись вирішувати різні питання. А питань було багато. Якось, для прикладу, запропонували зробити одноразову допомогу, на яку райрада виділила кошти. Необхідно було одягнути бійців на зиму, закупивши берці, термобілизну, теплі штани та бушлати.

– Невже хлопці не були забезпечені навіть такими речами?

– Спочатку в наших військових взагалі нічого не було. А якщо й було, то держава давала один комплект на людину. Уявіть, солдат у тому болоті, в снігах, брудний і мокрий навіть не мав у що переодягнутися, аби попрати чи висушити речі.

– Пане Валерію, чи змінилася, на Вашу думку, ситуація сьогодні?

– Такої біди, як на початку війни, немає. Наша армія трохи відбудувалася. Хоча у військових і тепер є багато потреб. Сьогодні, наприклад, приходила до нас дружина бійця, який воює на передовій. Просила бензопилу для того, щоб військові мали можливість запастися дровами та зігрітися.

Наразі в зоні АТО більшість солдатів – контрактники, але багато з них левову частку своєї заробітної плати витрачають на обслуговування техніки. А волонтерам часто доводиться виконувати функції Міноборони. Скажімо, треба військовим відремонтувати бойову машину. Держава на це виділяє кошти, але через бюрократичну тяганину не завжди вчасно може надати допомогу конкретному загону чи батальйону. І поки прохання військових про запчастини для техніки дійде куди треба – минають місяць-два-три. Той, хто сидить у теплі, байдужий до питань, що виникають на низах. Тому, аби уникнути «довгого коридору», військові звертаються до волонтерів.

– Знаємо, що громадська організація працює вже й за межами міста та району.

– Так, ми розгорнули діяльність не тільки на місцевому рівні, але й в усій області, звідки члени нашої ГО. Наразі організація нараховує 67 осіб. Серед них багато учасників АТО, які не один пуд солі з’їли на передовій. Це ті хлопці, котрі були демобілізовані й пам’ятають, що ми їм допомагали. Прийшли потиснути руку, сказати «дякую», натомість отримали пропозицію співпрацювати, допомагати побратимам, які залишилися воювати на сході. Військові погоджуються, бо не можуть стояти осторонь, адже там війна ще не закінчилася. Саме ці хлопці й їздять у відрядження в зону АТО, везучи зібрану нами допомогу, вони знають ті населені пункти, дороги, місцевість.

– Ваші справи не обмежуються лише допомогою військовим.

– Щоб був мир, треба популяризувати країну на сході. Це можна робити через майбутнє нашої країни – дітей. Влітку ми привезли до нас на оздоровлення 10 дітлахів із Луганщини. Разом з юними кам’янчанами вони відпочивали в «Лісовій пісні», за два тижні побачили Чернівці, Хотин, Кам’янець, подружилися з нашими дітьми, зрозуміли, що на заході живуть доброзичливі й хороші люди. Таку ідею ми виношували довго. Допомогли також наші та теофіпольські підприємці, представники влади району і області, гарно підійшла до справи дирекція санаторію. Думаю, якщо й надалі будемо проводити такі заходи, то зможемо досягнути миру на сході.

Крім того, наразі ми оголосили про ще одну нашу акцію – «Подарунок дітям сходу від кам’янецького Миколая». 15 грудня планується виїзд наших екіпажів з усієї Хмельниччини в зону АТО. Наразі вже відреагували школи району, думаю, нас підтримає і місто. Залучилися й підтримкою керівництва області та району, допомагає Теофіполь. Уже складаємо маршрут, щоб об’їздити в гарячих точках малозабезпечених діток, будинки для дітей-сиріт і будинки пристарілих.

– Валерію Сергійовичу, чи не згасла за два роки активність мешканців щодо підтримки військових?

– Не можу сказати, що люди відгукуються, як і раніше. Але якщо в одних не виходить допомогти, допомагають інші. Цього року ми зробили 18 поїздок у зону АТО, а кожна поїздка – це приблизно 3 тонни вантажу. Є такі сільські ради, де навіть нічого не просиш, та все одно постійно відбувається збирання продуктів харчування, солодощів тощо. Люди також зносять усе в церкви різних конфесій.

У нас є декілька пунктів збору. Коли потрібне дизпальне, то хто допоможе, як не наш аграрний сектор? Їм за це велика вдячність, бо жодного разу ще не відмовили. До наших акцій постійно приєднуються всі педагогічні колективи, наші коледжі, школи. Співпрацюємо і з місцевими підприємцями. Мені вже якось жартома казали: «Слухай, Валєро, тобі ще не набридло постійно ходити з простягнутою рукою?». Та хто ж, як не ми, мусимо робити все, аби допомогти нашим захисникам?! А якось підійшов чоловік, привітався й дав гроші для АТО. Питаю: «Хто гроші дав?». А він каже: «Не потрібно цього зазначати». Тому кажу, що дякувати треба не нам, а тим підприємцям, пересічним мешканцям міста, району й області за те, що вони настільки патріотично й гарно ставляться до справи, яку ми робимо.

– Завдяки ГО «Істина добра», підтримку можуть отримати не лише військові, які воюють на сході, але й ті, хто повернувся додому.

– Так, завдяки спільній роботі, в місті було відкрито реабілітаційний центр для учасників АТО на вулиці Героїв Небесної Сотні, 46 (колишня Червоноармійська). Це маленький проект, який уже починає працювати. Сьогодні питання психоло-гічної допомоги атовцям дуже важливе. Постійно є дзвінки з такими проханнями. Телефонують дружини бійців, батьки. Нині лікарі працюють на волонтерських засадах. У центрі ще немає необхідного обладнання, потрібен час, щоб налагодити роботу. Маємо трьох спеціалістів, готових працювати на постійній основі, підключаються юристи, щоб надавати юридичну допомогу. Наразі облаштовуємо в центрі опалення, гроші на яке виділив наш цементний завод. Величезну справу робить лікар-психотерапевт Віктор Войцехівський, сім’я якого дуже потужно допомагала АТО. А його дружина Валентина Петрівна – взагалі унікальна жінка. Вона постійно запитувала, коли наш автомобіль їде на схід, пекла солодощі, купувала різні необхідні речі й передавала в зону АТО. Інколи просила, щоб ми передали пакунок якійсь пенсіонерці. А сама ставила в ці пакунки листи. Якось навіть прийшла й з таким захватом розповідала, що жінка зі сходу, до якої потрапив її лист, передзвонила, аби поспілкуватися.

– Чи підтримує громадська організація інвалідів АТО?

– У нашому районі є три хлопці, які отримали каліцтва, воюючи на сході. Та вважаю, що не потрібно розповідати про благодійність у цьому напрямку. Ми якщо робимо якісь справи для них, то ніколи про це не розповідаємо на загал, а лише дякуємо людям, котрі допомогли.