СОЛОДКИЙ СМАК РЕФОРМ

«Ні село, ні місто», – саме так місцеві мешканці називають своє рідне селище із солодкою назвою Сахкамінь. Таке ім’я поселення отримало завдяки вапняку, який добувають на місцевому підприємстві ДП «Нігинський кар’єр» і використовують у цукровій промисловості для очищення цукру. Та й поселення як таке виникло завдяки кар’єру.

Сахкамінь досить молодий, цьогоріч громада відзначила 70-ліття. Його засновник ДП «Нігинський кар’єр» також ювіляр, йому – 85. Підприємство звело для своїх працівників 16 житлових будинків, облаштувало інфраструктуру, створило й постійно підтримувало соціальні об’єкти: садочок, школу, амбулаторію, бібліотеку, Будинок культури. Проте стабільність, нажиту десятиліттями, знищили перехідні 90-ті. Але сьогодні в громаді знову зміни. Понад рік Сахкамінь входить до складу Гуменецької об’єднаної територіальної громади. Обрали і свого старосту – В’ячеслава ЛЯХОВЕЦЬКОГО.

Чим живе громада сьогодні, які зміни після об’єднання її торкнулися, як розвивається, на що покладає надії?

ІСТОРІЯ ВІД ОЧЕВИДЦІВ

Перші будинки для робітників кар’єру почали зводити ще у довоєнні роки. На той час адміністрація, бухгалтерія заводу розміщувалися в Нігині, там діти працівників відвідували і школу. Під час війни підприємство зупинило роботу, але відновило її 1944-го і запрацювало на повну потужність. Активно почало розбудовуватися і поселення біля нього.

Нам вдалося поспілкуватися із корінною мешканкою Антоніною Тишкевич. Саме її родині Бойків, а ще Гурським та Арсентьєвим першим надали повноцінне відомче житло у Сахкамені. До нової хати щасливі власники перейшли 1952 р.

– Батько прийшов із війни восени 45-го. 1946-го влаштувався у Сахкамені на роботу, одразу забрав матір і мене із сестрою до себе. Спочатку жили на підселенні, потім у маленькому глиняному будиночку. Раділи тому, що мали, бо досі бачили лише злидні та поневіряння. Тато – сирота зі Слобідки-Балинської. На війну пішов із перших днів, залишивши дружину з трирічною донькою разом із мачухою-свекрухою. Мама на той час була вагітна мною. Мачуха вигнала її з дому, бо тій заважали «чужі» роти. Добре, що допомогли сторонні люди. Так і народилася я у хліві, а на четвертий день після пологів мати пішла на роботу.

Життя в Сахкамені стало для нас набагато солодшим. Спочатку це було зовсім маленьке селище. Там, де нині медпункт, колись розміщувалася стара контора, де школа – невеличкий будиночок, схожий на сучасні курятники. За залізничною колією розташовувався клуб, їдальня, маленька електростанція. Поселення почали активно забудовувати у 50-х роках. Спочатку звели три нові будинки, потім усе більше і більше. А ще в той час були ясла, пекарня, їдальня.

ВІХИ ЖИТТЯ ДП «НІГИНСЬКИЙ КАР’ЄР»

Історія ДП «Нігинський кар’єр» розпочалася 1930 р. Продукція гірників у різні часи мала різний попит. Нею користувалися майже шість десятків цукрових заводів Радянського Союзу. В це важко повірити, але ще на початку 90-х на цьому державному підприємстві працювали понад шість сотень працівників.

Занепад розпочався з середини 90-х. Майже щороку приходили і йшли керівники, залишаючи за собою боргову прірву. Кар’єр став банкрутом.

«Місію неможливу» – відновлення роботи підприємства – провернув новий керівник Микола ТКАЧ. Йому вдалося відновити роботу підприємства, ліквідувати заборгованість із заробітної плати. Також почав гасити старі борги. При цьому набрав штат у дві сотні працівників. Люди побачили реальні зміни і покращення, саме тому за свого керівника стали горою, коли столичні чиновники вирішили розірвати з ним контракт. Після перекриття доріг, судової тяганини директора таки залишили на посаді.

– Цьогоріч у нас стабільно виплачується заробітна плата, працюємо безперебійно, – каже працівниця кар’єру Олена Степаненко. – Підприємство надає соціальні гарантії, є впевненість у завтрашньому дні. Хоча заборгованість у нас ще існує, все ж чим можемо, тим і допомагаємо громаді Сахкаменя.

ПОЖИНАЮТЬ ПЛОДИ ПОПЕРЕДНИКІВ

У Сахкамені проживають 974 мешканці. Серед них 554 особи працездатного віку. Багато дітей: 100 школярів і 84 дитинки дошкільного віку. Цьогоріч народилися 17 дітей.

Є робота в селі, є і люди. Чимало місцевих працевлаштовані у ДП «Нігинський кар’єр», добираються на роботу на цементний і кабельний заводи.

Сьогодні із жахом згадують лихі часи перебудови і життя до 2013 р. Цей відрізок часу тут охрестили «періодом дерибану».

Із занепадом кар’єру почав занепадати і Сахкамінь. Раніше всім опікувався «Нігинський кар’єр»: селище опалювалося, освітлювалося, постачалася вода від підприємства.

Але горе-керманичі почали знищувати підприємство, а селище розкрадати. Дожилися до того, що ледве не допустили екологічної катастрофи. Причина банальна: роздерибанили очисні споруди. Зняли навіть браму, що загороджувала територію біля котловану, що вже й казати про труби та насоси.

– Сьогодні нам необхідно повністю відновити очисні споруди, – каже староста Сахкамінської громади В’ячеслав Ляховецький. – Вартість цього проекту – понад п’ять мільйонів гривень. Частину коштів виділила держава, суттєво допомогла і Гуменецька сільська рада. Перший транш грошей уже освоїли: з нуля відновили насосну станцію, поставили трансформатор, закупили нові труби, насоси, вирили котлован, розчистили територію.

Зубожіння населення і відсутність роботи далися взнаки.

Сьогодні про це нагадує порожня закинута будівля спортивного комплексу (колись він був найбільшим у районі, якщо не в області).

Попри всі негаразди, місцеві мешканці схвалюють результати територіального об’єднання громад, відколи ввійшли до Гуменецької ОТГ. Позитив хоча б у тому, що тепер по всілякі довідки, заповіти чи субсидії не треба їхати до Нігина або Кам’янця-Подільського. Все необхідне можна зробити на місці. Варто лише звернутися до старости, кабінет якого розташований у центрі Сахкаменя.

– З квітня цього року ми вже видали 460 довідок. Розглядаємо і скарги сусіда на сусіда. За однією навіть довелося вручати припис, – каже В’ячеслав Ляховецький.

Найбільша проблема в нас із видачами довідок про нарахування субсидій. Мешканці приходять по них, а нам їх передають із запізненням у місяць-два, а то й три. Людям весь цей час доводиться сплачувати за комунальні повну вартість, а це величезні суми. Їздив уже й до районного управління соціального захисту, але там сказали, що нічим допомогти не можуть.

Крім того, в селищі вистачає проблем побутового характеру: несанкціоновані сміттєзвалища, проблемні дахи багатоповерхівок, опалення клубу та бібліотеки.

– Завдяки активній позиції голови Гуменецької ОТГ Інни АБДУЛКАДИРОВОЇ, нам вдалося розробити і затвердити проект освітлення усіх вулиць, облагородити селище: пофарбувати огорожі, побілити дерева, вирубати кущі, викосити бур’яни, впорядкувати територію кладовища. Можливо, для когось це банальні питання, але якщо таке не робилося роками, то привести все до ладу досить важко.

ТО СЕЛО ЧИ МІСТО?

Ми вирішили таки з’ясувати, на що більше схожий Сахкамінь.

До повноцінного міста йому далекувато. Тут практично немає ні підприємств, ні підприємців. Лише два магазини і декілька підприємців, які самі на себе працюють.

Але й селом його однозначно не назвеш. Тут чимало багатоповерхівок. У людей, які проживають у приватному секторі, подвір’я невеличкі, на максимальних 15 сотках ні городом, ні господарством не розживешся. Люди звикли заробляти саме на підприємстві.

Селище газифікували ще у 80-х роках, у кожного індивідуальне опалення, в більшості мешканців централізоване водопостачання. Вражають і місцеві мешканці: вони культурні, начитані, відповідальні.

Чого лише варта ініціатива молоді селища облаштувати дитячий майданчик на вулиці Мелетія Смотрицького. Організатором робочої групи був Юрій Ванюшкін. Він лише запитав старосту, чи можна. Все інше – встановлення гойдалок, пісочниці, лавочок – взяли на себе місцеві чоловіки й жінки. Неподалік від майданчика подвір’я Миколи Побережного, яке від весни до пізньої осені вражає трояндовим різнобарв’ям. У колекції чоловіка десятки кущів, слава про які дійшла і до Кам’янця. А ще неподалік у посадці – сміттєзвалище, яке треба назвати пам’ятником місцевому бидлу.

– Сміття з селища вивозиться декілька разів на місяць комунальним підприємством Гуменецької ОТГ. Із початку року, завдяки співпраці із ДП «Нігинський кар’єр», вдалося на 70% позбутися несанкціонованих сміттєзвалищ, а от із цим скільки не боровся – не можу подолати звичку людей зносити сюди сміття, – скаржиться В’ячеслав Анатолійович.

І ЧИТАЮТЬ, І СПОРТ РОЗВИВАЮТЬ

У місцевій бібліотеці зустріла читачку пенсійного віку. Жінка взяла з десяток книг.

– А що, – каже, – свята попереду, буду читати, що ж іще робити.

На жаль, більше розваг тут практично немає. Хоча активісти є. Місцеві, наче повітря, потребують розвитку культури. Відмазка, що селянам, заклопотаним господарством, не до мистецтва, тут не проходить. Сьогодні дуже багато люду сходиться на всі заходи, що відбуваються в селищі. Особливо полюбилися гаївки, які організовують на великодні свята. Культурним розвитком громади опікуються завклубу Ніна Волинець, завідувач бібліотеки Валентина Ткач, працівники школи та садочка.

– Практично до кожного свята чи пам’ятної дати ми готуємо концерт чи вечір пам’яті, – розповідає бібліотекар Валентина Іванівна. – От тільки відворожили на Катерини й Андрія, як взялися до новорічних програм. Першими по нові ролі біжать наші читачі та юні актори Настя Пасічник, Даша Романюк і Антон Тріцький.

У розробці заходів неабияк допомагає творчість нашого земляка Віктора Гончарука. Поличка його видань у нас на почесному місці. Пишаємося, що кожна книга з автографом. Сприяє нам і В’ячеслав Волохівський, ми його також земляком називаємо. Він – ветеран журналістики, часто описує заходи, які в нас проводяться, прославляє Сахкамінь, «Нігинський кар’єр», місцевих мешканців.

Варто зазначити, що Валентина Іванівна свою справу знає і робить на відмінно. Досвід роботи – 40 років – свідчить сам за себе. У галузі бібліотечної справи удостоєна обласною премією імені Мелетія Смотрицького. В районі таку відзнаку мають лише троє бібліотекарів.

Тішить і те, що місцеві хлопці активно розвивають сільський спорт. Цьогоріч відновили футбольну команду «Гірняк», виступали навіть у чемпіонаті району. Директор кар’єру Микола Ткач всіляко сприяє їм у розвиткові: закупив форму, облагородив стадіон у центрі селища.

ОСВІТА ПОЖИНАЄ НАСЛІДКИ РЕФОРМИ

Сахкамінські школа і садочок першими відчули позитиви територіальної реформи. Цьогоріч уперше батьки дошкільнят і школярів не здавали грошей на ремонт. Усе робиться за кошти Гуменецької ОТГ. У «Маляткові» повністю замінили електромережу і поставили нове сучасне холодильне обладнання, проводиться капітальний ремонт однієї із груп. Для школи виділили кошти на заміну 29 вікон на пластикові, а на святкування 50-ї річниці закладу подарували акустичну систему.

Садочок, напевно, єдиний у районі, який приймає дітлахів із півторарічного віку. Таке повелося ще з часів, коли заклад підпорядковувався кар’єру: мами йшли на роботу, залишаючи діток на вихователів.

Сьогодні у «Маляткові» займаються 64 дитинки. Очолює колектив Світлана ТРОХИМЧУК. Із наймолодшими сьогодні працює вихователь Тетяна Заплітна, зі старшими – Анастасія Ткач, а з найдорослішими дошкільнята-ми – Олеся Кочмарук. Підміняє їх усіх Дарія Вінярська.

Незважаючи на ремонтні роботи в одній із груп, навіть натяку на пилюку немає. Тут усе охайно, чистенько, але, знаючи конкретний підхід Гуменецької ОТГ до благоустрою шкіл і садочків громади, розуміємо, що скоро тут будуть євроремонти.

Чекає сучасного ремонту і приміщення школи. Навчальний заклад перебудований зі звичайного житлового будинку 1966 р.: до приміщення добудували другий поверх і більш-менш пристосували під школу. Тут не було ні їдальні, ні внутрішніх туалетів.

У школі навчаються 67 учнів 1-9 класів. Старшокласники добираються до Нігина. Директор Василь СОСУЛА з гордістю розповідає про успіхи як учнів, так і вчителів:

– Районні олімпіади лише розпочалися, а ми вже маємо два перші місця. Я працюю у школі з 1987 року, і відтоді наші учні стабільно займають призові місця. Пишаюся нашим дружним і злагодженим колективом. Усі 14 учителів – професіонали, які не лише навчають дітей, але й розвивають їхні таланти. Працюють у нас гуртки вокального співу і живопису, де діти займаються і писанкарством. Але от проблема в тому, що не маємо актового залу.

Приємно вразило, що і в школі, і в садочку дуже тепло. Як виявилося, опалюються вони модульними котельнями, які встановили ще 2009 р.

САХКАМІНСЬКІ ВОЛОНТЕРИ

У Сахкамені активно працює і волонтерський рух. Подружжя САМІЙЛЕНКІВ – Тетяна та Олександр, а також їхня поплічниця Станіслава БАСІСТА з перших днів протистоянь на сході допомагають нашим військовим. У мешканців селища збирають продукти, теплі речі, самі шиють подушки та українську символіку і передають на фронт. Місцевих дітлахів просять приносити малюнки та листи.

А як раділи школярі, коли до декотрих із них зателефонували військові, аби подякувати за підтримку. Правда, потім ті просили більше не вказувати своїх прізвищ та номерів телефонів, бо трапляється, що малюнки потрапляють до сепаратистів, які потім дзвонять і лякають маленьких патріотів.

У вересні в місцевому Будинку культури відбулася зустріч із бійцями окремого 308 інженерно-технічного батальйону. Подякувати їм за мир на нашій землі прийшли чимало мешканців Сахкаменя та навколишніх сіл. Зустрічали хлібом-сіллю, підготували цілий концерт. Гучними оплесками та зі сльозами на очах вітали Героїв.

Ось так і живе гордий і працьовитий Сахкамінь. Тут не побачиш напрочуд мальовничих краєвидів, із пам’яток архітектури вражає лише місцевий костел, немає привабливих для туристів місць, полів, які можна здавати в оренду… Але є непереборне бажання працювати та гідно жити. Тому й працюють, реформуються, пристосовуються.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.