ВІДРОДЖЕНИЙ ІЗ ПОПЕЛУ

Знову прекрасний – із відреставрованим інтер’єром головної нави і новим вівтарем – зустрічає Різдво перлина кам’янецької архітектури, пам’ятка XIV-XVIII ст. Домініканський костел святого Миколая.

Майже 20 років минуло відтоді, як пам’ятку, вкрай зруйновану часом і пожежею 1993 р., передали у власність католицької громади. Довгі роки центральна частина храму стояла у риштуваннях і захисних огорожах, але тепер їх прибрано і погляду відкривається високе і ясне склепіння, вишукано оздоблене ліпниною. Відреставровано також кам’яний портал каплиці Ро­зіп’ятого Христа (ліворуч від вівтаря), вкладено кам’яну підлогу і встановлено новий вівтар.

Усі ці роки протиаварійними та ремонтно-реставраційними роботами у самому костелі, а також у прилег­лих до нього будинку Потоцьких і комплексі монастиря домініканців керує настоятель храму Святого Миколая отець Алоїз КОСОБУЦЬКИЙ.

Iще будучи кліриком, навесні 1993 ро­ку він уперше побував у Домініканському костелі. На той час і ліпнина, і розписи були ще у відносно непоганому стані. Майбутнього священика краса храму просто вразила, та вже за декілька місяців масштабна пожежа мало не перетворила його на руїну. І саме отцю Алоїзові судилося його відроджувати.

ДАХ – ЦЕ ФУНДАМЕНТ

1998 р. Домініканський костел було повернуто у власність католицької громади, його настоятелем було призначено отця Алоїза. На юнака, котрий не мав ні відповідної освіти, ні досвіду в навіть звичайному ремонті, впала відповідальність за реставрацію па­м’ят­ки державного значення!

– Костел нам було передано в останній момент перед можливою катастрофою, бо ще трохи – й обвалилося би склепіння храму, – згадує священик. – Той тимчасовий дах, який встановили після пожежі, складався із кроков, збитих із 3-4 до­щечок товщиною 15 мм і покритих толем. Під вагою снігу і дощу він повигинався, ніби дахи у китайських храмів, у багатьох місцях протікав. Тому найперше, із чого ми почали, – це дах.

Робочий проект першочергових робіт для нас виготовили Республіканські спеціалізовані науково-реставраційні майстерні та Iнститут «Укрпроектреставрація» (архітектор Сергій Юрченко).

Вже 1998 року було зроблено покрівлю на будинку Потоцького і тимчасове накриття на вежі костелу, а 2000-го ми збудували на костелі новий дах із мідної бляхи, за­купленої в Польщі. Вибрали саме цей матеріал, тому що він не потребує особливого догляду, стійкий до атмосферних впливів, довговічний і, крім того, легкий, адже одна кроква на голов­ній наві має 10,5 метра довжини, на бічних – 8 метрів. У Європі мідну бляху застосовують саме у будівлях, що мають стояти віками.

Отець Алоїз дуже скрупульозно підійшов до вибору фахівців, котрі зай­малися реставрацією, став у нагоді й приклад відновлення Кафедрального костелу.

– До сьогоднішнього дня я не зустрів ліпших бляхарів, фахівців із дахових робіт, ніж із Волиці та Мостиськ Львівської області. – ділиться отець Алоїз. – Там люди зберегли це ремесло, попри те, що в часи Радянського Союзу цього матеріалу просто не було. Але тільки-но у 60-х роках з’явилися в продажу оцинковані балії та відра, тамтешні умільці їх купували і примудрялися з того робити цілі шматки даху. І кращих за них майстрів нема в Україні! Бо, для прикладу, кілька років тому в Острозі Рівненської області місцеві реставратори також покривали костел мідною бляхою, але зробили це зовсім бездарно, накриття із такого дорогого матеріалу в багатьох місцях протікає тільки через невміло облаштовані «замки». А добре зроблений дах – це фундамент успіху будь-якої реставрації!

ГОЛОВНЕ – ДОБРЕ ПРОВІТРИТИ

Наступним етапом відновлення стало висушування стін костелу, котрі внаслідок гасіння пожежі та через опади набрали багато вологи, були уражені цвіллю. Iз 1999 до 2002 року парафіяни у теплу пору року щоденно чергували в храмі й відчиняли двері навстіж. Цей тривалий етап неможливо було пропустити, незважаючи на те, що, висихаючи, штукатурка лущилась і відшаровувалася від стін, втрачалися значні фрагменти ліпнини та розписів. Особливо руйнівний вплив спричиняли такі популярні на той час у Кам’янці феєрверки.

– 2002 року ми врешті приступили до робіт у вівтарній частині. Вони полягали у доповненні втрачених елементів ліпнини, – розповідає отець Алоїз. – Велика вдячність працівникам НІАЗу та його директору Василю ФЕНЦУРУ, котрі надали нам старі фотографії внутрішнього вигляду костелу. Хоч були вони чорно-білі й часом не дуже виразні, та комп’ютерна техніка стала у пригоді й нам вдалося максимально точно відтворити втрачені елементи ліпнини. Цим займалися реставратори з Польщі під керівництвом пана професора Януша СМАЗИ, завідувача кафедри консервації та реставрації кам’яних скульптур та елементів архітектури Варшавської академії мистецтва. Це дуже відомий реставратор. У той час він також реставрував цінну пам’ятку – усипальницю роду Жултовських і Собеських у Жовкві Львівської області.

Боже провидіння звело мене із цією людиною. Він дуже зацікавився Кам’янцем. Під його керівництвом також були відреставровані мусульманський проповідницький амвон, який залишився у нашому костелі із часів турецького панування, та кам’яний портал каплиці Розіп’ятого Христа. Він також розробив програму консерваційних і реставраційних робіт розписів та ліпнини в костелі. Саме через нього у нас зав’язалися контакти із різними учбовими закладами в Польщі. До нас приїжджали професори тих закладів, студенти, які виконували найпростіші роботи з реставрації. Власне кажучи, те, що ми бачимо у вівтарній частині, – це, в основному, робота польських студентів-реставраторів з Академії мистецтв Варшави, із Кракова і Торуня.

НАЙСКЛАДНІШИЙ У СВІТІ ПАЗЛ

Якщо склепіння вівтарної частини вдалося відреставрувати за один сезон, то в головній наві були дуже великі втрати і самої штукатурки, і, тим паче, ліпнини. Дивом зберігся єдиний фрагмент, що став відправною точкою для відтворення всього склепіння. Його врятував майже двометровий шар попелу, який зовні вкривав цю частину склепіння, захистивши її від згубного впливу опадів.

– Коли ми встановили риштування у центральній частині, виявилося, що розпочати реставрацію неможливо, оскільки мурування там намокло значно сильніше і потребувало ще більше часу для висихання. Лише 2009 року реставратори нарешті взялися до роботи, відновлюючи штукатурку, ліпнину і розпис практично з нуля на основі світлин. На щастя, цю красиву пам’ятку дуже багато фотографували.

Сюрпризом стали знайдені написи фундаторів костелу Стефана і Софії Потоцьких. Їх тепер можна побачити на медальйонах під самою стелею. Аж із 2014 року і до цього часу тривало фарбування, нарешті й воно завершене.

Тепер, коли риштування прибрані, ми змогли встановити виготовлений іще два роки тому новий вівтар у стилі XVI ст. і вкласти підлогу, під якою змонтовано систему обігрівання.

Паралельно із процесом у головній наві відбувалися консерваційні роботи і в бічних каплицях. Значну частину стін і склепінь займають старовинні фрески у катастрофічному стані. Цьогоріч роботи із порятунку та консервації залишків розпису проводила професор з Варшавської академії мистецтв Ева СВЄНЦЬКА з колегами.

Як відомо, у реставрації, на відміну від звичайного ремонту, не можна просто зішкребти штукатурку, що відлущилась, і пошпаклювати стіну знову. В каплиці св.Домініка була проведена унікальна і для Кам’янця, та й загалом для України, просто ювелірна робота, коли під кожен квадратний сантиметр відшарованої штукатурки, під кожну лусочку розпису було введено ін’єкції спеціального клею і надійно прикріплено його до стіни. Тож на сьогодні ніщо вже не загрожує збереженим фрагментам фресок. Можливо, наступного року вдасться провести і відновлення настінних розписів.

Усі ці масштабні роботи із відродження цінної пам’ятки проведено, в першу чергу, на пожертви самих прихожан, котрі долучилися до відбудови і грішми, і працею на волонтерських засадах. Значну фінансову допомогу надають польська Фундація культурної спадщини і Міністерство культури і національної спадщини Республіки Польща.

Реставраційні роботи у Домініканському костелі на цьому не зупинилися, майстри й надалі планомірно відроджуватимуть пам’ятку. В планах на наступний рік – реставрація дзвіниці Домініканського костелу із встановленням дзвонів та облаштуванням доступного для туристів оглядового майданчика.