БЕЗ ОСТАННЬОГО ДОН КІХОТА
Ранковий телефонний дзвінок, що пролунав у моєму помешканні 25 грудня, приніс сумну звістку: відійшов у вічність 83-річний Степан Ковальчук, який усе свідоме життя дбав про охорону природи, знав практично все про кожну подільську рослину. Недарма моя колега Наталія Ярова, готуючи три роки тому розлогий матеріал до 80-річчя Степана Івановича, назвала ювіляра останнім Дон Кіхотом Подільських Товтр.
Степан Ковальчук народився на Львівщині, але 1961 року, закінчивши аспірантуру, прибув на викладацьку роботу до Кам’янця й прикипів серцем до подільської природи. Працював у сільськогосподарському інституті, потім у відділі науки Національного природного парку «Подільські Товтри», захистив кандидатську, підготував і докторську дисертацію. 2009 року вагомий особистий внесок Ковальчука у розв’язання екологічних проблем, розвиток природоохоронної справи та збереження довкілля було відзначено званням «Заслужений природоохоронець України».
Степан Іванович часто друкував свої натхненні статті, написані чутливим серцем, у «Подолянині». Так, у матеріалі «Смарагдові скарби волають про спасіння і захист», що побачив світ 24 червня ц.р., він писав:
«Запам’ятайте: в природі нічого зайвого немає, все виважено і пов’язано, як у людському організмі. Ось чому ми зобов’язані зберігати природну спадщину для дітей і онуків, щоб і вони могли напитися живильної чистої водиці з джерельця, відчути аромат чарівних квітів, почути симфонію птахів, побачити різноманіття візерунків метеликів, захоплюватися спілкуванням з водними мешканцями, посмакувати розмаїття життєдайних ягід, плодів, які дарує нам природа. Потрібно кожному усвідомити: не стане природи – не буде й нас!».
Нехай ці мудрі слова Степана Івановича стануть заповітом для кожного. Неухильне виконання простих настанов, за які все життя невпинно ратував Степан Ковальчук, стане найкращою пам’яттю про нього.
