ОСТАННІЙ ЖАХЛИВИЙ СОН
Неоголошена війна на сході продовжує забирати життя. У боях під Авдіївкою загинув 39-річний Анатолій ЗАРЕМСЬКИЙ. До свого дня народження він не дожив: 6 березня йому мало виповнитися 40 років, але 3 лютого, близько опівночі, капітан Збройних сил України помер, потрапивши під обстріл «Градів».
Анатолій Сергійович родом із с.Березівка Новоушицького району. Навчався в нашому військовому інституті.
– Ми познайомилися, коли нам було по 17 років. Разом навчалися, жили в одній казармі, а 1999 року випустилися, – діляться спогадами соратники Юрій ПАНЧУК і Богдан БАБІЙ. – Після випуску служили в Яворові, де близько двох років знімали разом квартиру. Там Толя вчив нас варити суп. Він був командиром відділення. Дуже любив читати пригодницькі книжки і дивитися футбол. Та й сам був чудовим футболістом, бо займався ще з дитинства. Доброзичливий, ввічливий, завжди підтримував, не сперечався, був дисциплінованим і відповідальним. Пам’ятаю, як щосуботи ми ходили на пошту, аби відправити листи рідним. Він дуже любив дружину і поважав батьків. Важко говорити про нього в минулому часі – це була Людина з великої букви.
З Кам’янцем Анатолія Сергійовича пов’язує не лише навчання – звідси родом його дружина Ірина. Довгий час сім’я проживала в Чернівцях, де чоловік служив у військовій частині В0377 III батальйонно-тактичної групи 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ. Коли військового мобілізували в зону проведення АТО, дружина з дітьми переїхали до Кам’янця-Подільського. Кожна відпустка військовослужбовця була справжнім святом для всіх. Ірина з нетерпінням чекала на нього, а 14-річний Сергій і 2-річний Сашко наввипередки бігли в татусеві обійми…
Про те, як трапилася трагедія, тамуючи нестерпний біль від втрати, розповідає вбитий горем друг і побратим Анатолій:
– Місце їхньої дислокації було за 15 кілометрів від Авдіївки. У кімнаті разом із Толею мешкали 5 офіцерів. Тієї фатальної ночі троє з них, не підозрюючи про небезпеку, лягли спати. Раптово почався обстріл із «Градів», і снаряд потрапив прямо в кімнату, де відпочивали хлопці. Толя загинув уві сні. Інший офіцер помер від важких поранень дорогою до шпиталю. А третій перебуває у вкрай важкому стані. Двом іншим пощастило: один пішов у душ, а інший вийшов розмовляти по телефону. Я й досі не вірю, що це сталося. Толик був зразковим сім’янином. Його батьки – пенсіонери. Татові цьогоріч має виповнитися 65 років, він усе життя пропрацював у колгоспі, а мама – бухгалтером.
За декілька днів до смерті Анатолій зателефонував до тестя і сказав: «У грудні був день народження молодшого сина, в січні – дружини і старшого сина. А в березні – мій. От я вже приїду і будемо святкувати одразу чотири дня народження». Всі дуже чекали, готувалися, але життя люблячого батька, чоловіка і сина перервалося жахливим вибухом.
Бійця поховали 8 лютого. В селі, звідки родом Толик, його зустріли як Героя. Люди о 4 ранку з лампадками вийшли зі своїх домівок і створили «живий коридор» від села Шебутинці аж до батьківщини бійця – Березівки. Ніхто не стримував сліз – смерть захисника сприйняли як особисте горе. На похорон із Кам’янця-Подільського поїхали 3 автобуси. Аби провести Героя в останню путь, зібралися чимало друзів, рідних, близьких і просто небайдужих.
Ольга БАНАХ.
