НЕВТОМНА РАКЕТКА Віри ШИНДЕР
Із нагоди Всесвітнього дня настільного тенісу, що відзначається 6 квітня, «Подолянин» поцікавився секретами успіху відомої спортсменки, багаторазової переможниці змагань із настільного тенісу і не тільки – Віри ШИНДЕР. Нещодавно ми писали про її перемогу в обласному турнірі для ветеранів.
– Віро Василівно, як розпочався Ваш шлях у спорті?
– Випадково. Родом я з Ізяславщини. У школі взагалі була звільнена від уроків фізкультури за станом здоров’я, але доля склалася так, що довелося навчатись у Хмельницькому педагогічному технікумі (було місце – і я спробувала, хоча вступала на іншу спеціальність у Славуту). У 56-60-х роках була студенткою нашого педагогічного інституту, де тоді навчалися майстри спорту з боксу, боротьби. Були сильні спортсмени з інших видів. Неодноразово доводилось пересікатися з Ігорем Турчиним, який був на рік старшим.
Одразу полюбилися ігрові види спорту, тому активно брала участь у різноманітних змаганнях із волейболу і гандболу, коли ще грали 11 на 11 на футбольному полі. Була капітаном команди з баскетболу, захищаючи честь інституту та області у Всеукраїнських змаганнях. Мала розряди з гімнастики та легкої атлетики. Постійно бігала на лижах і з технікуму вже мала І розряд. Словом, була універсалом, адже ігровикам нові спортивні ігри легше даються. Після того, як здобула фах учителя анатомії, фізіології та фізичного виховання, мене направили до Старокостянтинова – на роботу до школи.
– А коли взялися за ракетку?
– Коли працювала у харчовому коледжі. Тоді моїми колегами були Володимир Винник і В’ячеслав Кузовенков, від якого я у 70-х роках і взяла команду з настільного тенісу. До цього грала більше для себе, а потім уже довелося тренувати команду. Якщо студенти на I курсі розпочинали з нуля, то вже на ІІІ були одними з найкращих і перемагали у чемпіонатах області.
А в місті точилася завзята боротьба між харчовим та індустріальним технікумами, студенти якого були іменитими, з розрядами. Але плідна праця нівелювала таку перевагу, і часто майстри поступалися «харчовикам».
Окрім тенісу, в закладі, де я пропрацювала понад 40 років, займалася й іншими видами спорту. Зокрема, туризм у Зіньковецькому лісі досить полюбляли студенти: конкурси з приготування їжі, спортивне орієнтування, розпалювання вогнища, облаштування намету на час і навпаки.
– А щодо особистих змагань?
– Перемагала у змаганнях обкому харчовиків, у місті серед жінок, часто і в обласних змаганнях до 8 Березня здобуваю першість. Із 2003 року постійно беру участь у різноманітних змаганнях. Потрібно було розробляти руку, а настільний теніс чудово цьому сприяв.
– Як часто граєте?
– У вихідні постійно граємо з ветеранами по декілька годин на день, а в будні (вівторок, середа, четвер) розвиваю молодь на добровільних засадах у клубі «Водограй», що на Біланівці. Дітям подобається грати, вони приходять із різних куточків міста (школа №7, медучилище, Польські фільварки).
З 2007 року активно спарингую і допомагаю Олександру Небельському, що досяг чималих успіхів у чемпіонатах України. Із Богданом Хвостіком граю з 5 класу. Разом із молодшим сином Феліксом перемагаємо в сімейних змаганнях, що традиційно проводяться в пам’ять воїнів-інтернаціоналістів.
– Що можете сказати про розвиток настільного тенісу в нашому місті?
– Не вистачає дитячих секцій у школах, немає тенісу і в ДЮСШ, у підліткових клубах хотілося б мати кращий інвентар, щоб діти могли виступати на різних змаганнях у рівних умовах, а змагань тепер побільшало.
– Не шкодуєте, що обрали тернистий шлях спортивної людини?
– У жодному разі. Навпаки, приємно, коли тебе впізнають у місті, дякують, навіть і чужі люди щиро вітають на вулиці.
Шанувальників настільного тенісу запрошуємо 6 квітня приєднатися до майстер-класу з настільного тенісу, що відбудеться на площі біля центрального корпусу національного університету (вул.Огієнка, 61) об 11.00. А у спортивному залі №2 після 13.15 розпочнуться змагання для охочих!
Дмитро БОЙКО.
