СМІТТЯ З КОНТЕЙНЕРІВ І З ГОЛОВИ
У народі кажуть: скільки сміття не втрамбовуй – виносити все одно доведеться. Цьогоріч виповнюється 65 років, як було введено в експлуатацію Кам’янець-Подільський полігон твердих побутових відходів (ТПВ). Зважаючи на такий поважний вік, щоразу виникають запитання: а чи надовго вистачить нам існуючого полігона, і де після його заповнення місто утилізуватиме свої відходи? Варіантів вирішення цієї проблеми є багато: облаштування нового сміттєзвалища, будівництво переробного заводу тощо. Але все це дорогі проекти, які за теперішніх умов навряд чи вдасться швидко реалізувати. Про цю та інші комунальні проблеми міста розповів директор КП «Спецкомунтранс» Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ.
«ПОТРІБНО НЕ КРАСТИ»
– Сергію Миколайовичу, які на сьогодні відбулися зміни в роботі підприємства?
– Основна зміна – зарплата 3200 грн., яка хитнула нас у плані тарифів. Ціна на дизпальне, газ, метан і пропан зросла в рази. Востаннє тариф ми переглядали наприкінці 2012 року. А тепер двірник і бухгалтер отримують однаково, тому мені як директору довелося шукати можливість дати мінімальну зарплату тим, кому належить, і трохи додати людям, які працюють, наприклад, бухгалтерами чи начальниками відділів, майстрами на полігоні тощо. Не можна ставити всіх на один рівень.
– Яка ситуація з технікою на підприємстві?
– Цього року виконком забезпечив нас пожежним обладнанням на 78 тисяч гривень, яке значно полегшить утримання сміттєзвалища, особливо в літню пору року, і покращить безпеку. А загалом техніка дуже старіє. Востаннє ми придбали машину ще 7 років тому. За власні кошти підприємство купувати машини не має можливості, тому що суми непідйомні. Наприклад, сміттєвоз коштує понад 2 мільйони. Звичайно, деякі депутати пропонують програми, в яких передбачається купівля машин і євроконтейнерів. Загалом обслуговуємо близько 800 контейнерів.
Старі залишаються без заміни вже 13 років, ми їх періодично латаємо, ремонтуємо, фарбуємо. Оскільки їх не вистачало, торік виконком забезпечив нас новими євроконтейнерами – близько 50 штук.
Щодо полігона ТВП, який теж обслуговує наше підприємство, то маємо два справні, але старі бульдозери, які давно потребують заміни. А сам полігон відповідає всім технічним вимогам. Це єдине звалище в Україні, де немає шкідливого фільтрату. Є і спеціально оснащена 12-метрова яма для домашньої худоби, бо різне трапляється – епідемії, нещасні випадки тощо.
До речі, полігон твердих побутових відходів у Кам’янці, відповідно до результатів державної перевірки понад трьохсот звалищ України, посідає сьоме місце в рейтингу як одне з найкращих за екологічними стандартами.
– З якими труднощами в роботі доводиться стикатися?
– Молодь не хоче працювати. Середній вік водіїв на підприємстві – 50 років, є і 65, 68. А нічний режим роботи доволі виснажливий.
Нині в штаті 82 висококваліфікованих працівників, 20 із яких обслуговують кладовища. Я як директор пишаюся працею свого колективу, бо вони роблять місто охайним за будь-якої погоди. Хочу відзначити людей, які зробили великий внесок у розвиток підприємства. Це диспетчер Алла Київська, слюсар Василь Тимчук, завідувач кладовищ Галина Варвалюк, охоронець Михайло Хім’як.
Для економії ми вже 6 років не опалюємо приміщення газом, перейшли на тверде паливо. Слід розуміти, що для економії потрібно не красти, саме тому на підприємстві кожен знає, скільки грошей на балансі, коли ситуація критична, а коли ні, скільки і на що витрачено. Я не маю права приховувати таке від працівників, бо це не мої гроші.
«КЛАДОВИЩЕ – ЦЕ СВЯТЕ!»
– За рік ми здійснюємо близько 1200 похоронів у місті та районі. Перед Пасхою традиційно прибираємо і підфарбовуємо кладовища. Наразі там розташовані 8 бочок, які наповнені водою.
На вулиці Гунській, 7 діє ритуальне бюро, де приймальником замовлень на похоронне обслуговування давно і чітко працює Олена Павлюк.
За роки мого керівництва змогли спростити роботу ритуального бюро. Раніше потрібно було збирати купу довідок, документів. У людей горе, а їх ганяють і змушують шукати якісь папірці. А тепер є один журнал прийому замовлень. За 5 хвилин надаємо всю необхідну інформацію і всі послуги, які можемо надати, а які не можемо – даємо відповідні контакти і допомагаємо всім, що в наших силах, – розповідає директор комунального підприємства. – На балансі підприємства перебувають 16 меморіальних пам’ятників захисникам, які розміщені на кладовищах і в різних частинах міста.
Пам’ятаю, як 8 років тому я намагався залучити всіх небайдужих для допомоги у капітальному ремонті цих пам’ятників, адже у бюджеті коштів не було.
На моє прохання відгукнулися багато людей, серед яких Анатолій Твердохліб і Олександр Конюшенко та інші. Я привів їх на Руськофільварецьке кладовище, де була могила сержанта Тароєва. Цей хлопець у 19 років загинув в останній день визволення Кам’янця-Подільського, а його могила виглядає жахливо. І за 2 роки люди допомогли хто чим міг: плиткою, ланцюгами, матеріалами. Тепер могила виглядає як слід, ми періодично ремонтуємо і підфарбовуємо.
ВИКИДАТИ НЕ МОЖНА ПЛАТИТИ
– Одна із гострих проблем нашого суспільства – свідомість. А точніше її відсутність, – продовжує Сергій Гжебовський. – У середньому десь 30% населення має дуже великі борги. На сьогодні житлові організації, ОСББ тощо мають приблизно півмільйона гривень боргу за вивезення сміття. У нас же як: не платиш за електроенергію – відключать, так само і за газ.
А от контейнери – вони для спільного користування. Кожен може спокійно підійти, викинути і не платити за вивезення. Щодня вивозимо більше як 700 кубів сміття, а це 1,5-2 вагони. Будівельне сміття забираємо безкоштовно, бо його можна використати для підсипання доріг. Також приймаємо землю, яка нам потрібна для «обваловки» сміттєзвалища. КП «Спецкомунтранс» удень і вночі дбає про чистоту міста. Щодня до 9-ї години Кам’янець уже прибраний.
У нас чітко організована робота диспетчерської служби, яка приймає заявки із 7.00 до 13.00 (3-07-62).
За кордоном у школах із 2 класу є урок «Послухай сам і розкажи батькам!», де школярі протягом 15 хвилин розвивають оту свідомість. Там розповідають багато різного. Наприклад, ставлять фігурки – малесенькі контейнери для сміття різного кольору, і пояснюють: навіщо, як із ними поводитися. І кожен школяр повинен розповісти про це вдома рідним. Можливо, і в нас така політика в майбутньому дала б хороший результат.
Ольга БАНАХ.
