ВИШИВАНКА – МОЛИТВА БЕЗ СЛІВ

Божена Філатова народилася 12 лютого 1982 р. в м.Азов Ростовської області. Закінчила К-ПНУ ім.Івана Огієнка за спеціальностями «Вчитель української мови та літератури» і «Психолог» та аспірантуру Київського науково-дослідного інституту українознавства. Займається дослідженням слов’янських оберегів та їхньої символіки, застосовує їх на практиці у власній творчій майстерні вишитого одягу «Божена», проводить тематичні семінари. Її роботи були відзначені на численних всеукраїнських і міжнародних виставках.

Одружена. Разом із чоловіком Твердиславом виховує трьох синів.

Справжній культ вишиванки переживає Україна кілька років. Відверто дисидентська в радянські часи, вишиванка стала символом національного відродження на зорі Незалежності й здобула загальнонародну популярність у 2000-х. Сьогодні ж це модний тренд, що вийшов за межі нашої держави: українські орнаменти прикрашають колекції Valentino, Dior и Gucci, не кажучи вже про вітчизняних дизайнерів і численні творчі майстерні, котрі на основі вишиванки створюють вишукані модні шедеври на будь-який смак.



Тепер вишиванка є у гардеробі чи не кожного українця – отримана у спадок від бабусі, куплена на сувенірному ринку чи від відомого дизайнера. Та чи замислювався хоч хтось, що за узори прикрашають цей одяг, і що вони означають? Про глибинний код наших предків, закладений у простих на перший погляд геометричних орнаментах ми розмовляємо із майстринею художньої вишивки Боженою ФІЛАТОВОЮ, котра знається на тонкощах давньоукраїнської символіки.

«ІЄРОГЛІФИ» УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

Виявляється, всі ці кола, квадратики, хрестики та спіралі, що сплітаються в звичні оку візерунки, насправді є прадавніми символами, через які виражався зв’язок наших предків із Всесвітом, їхнє ставлення до таких понять, як життя, народження, смерть, розуміння свого призначення на Землі. От лише «прочитати» їх може не кожен.

– Коли 10 років тому я створила майстерню вишивки, то хотіла, щоб якомога більше людей долучилися до нашого національного, патріотичного одягу, – зізнається Божена Філатова. – Тепер же люди почали носити вишиванки масово, це стало модою, але, на жаль, мало хто розуміє, що ця вишиванка в собі несе, який її зміст. Вона втратила своє первісне значення оберега і стала більше елементом самовираження: хтось демонструє патріотизм, хтось – вишуканий смак, а дехто – власні статки, обираючи найбагатше оздоблену сорочку. І це виглядає так, ніби розмалювати одяг ієрогліфами, які невідомо що означають.

– Тобто, узори на вишиванці – це не просто красивий орнамент, а «зашифроване» послання, яке можна «прочитати»?

– Так, це кодові знаки, які були створені нашими давніми предками. І як у мові букви складаються в слова, слова – в речення, а речення – в текст, так і у вишивці знаки поєднуються в символи, а символи складаються в орнамент.

Для наших предків вишивка мала магічний зміст, який за собою ніс елементи спілкування із навколишнім світом, із вищими силами, продовження традицій роду тощо. Саме слово «вишивка» походить від слова «вишній» – «божественний», грецькою перекладається як «космос». Вишивання не було роботою – швидше магічним обрядом, своєрідною молитвою, під час якої людина через знаки на полотні виражала свої внутрішні відчуття, бажання й сподівання. На жаль, сьогодні розуміння цієї глибинної суті втрачено.

– Коли ми говоримо про давніх предків, то маємо на увазі ще дохристиянські часи?

– Так, іще на скіфських кам’яних бабах зустрічаємо зображення різних геометричних фігур і візерунків, які відображали сприйняття людиною навколишнього світу. Із незапам’ятних часів з’явилася й сакральна вишивка. Справжнім скарбом, який дійшов до нашого часу, є трипільський посуд, для оздоблення якого використовувалася велика кількість символів – і ці символи, хоча й дещо видозмінені, ми впізнаємо в українській вишивці. Для трипільських орнаментів характерні ламані лінії, меандри і коловороти, що дуже яскраво розповідають про те, як ті люди сприймали стихії та як їх відображали. Аналогічні системи символів і знаків були і в інших давніх народів.

– А можна детальніше про основні символи у вишивці?

– Загалом орнаменти в українській вишивці поділяються на геометричні (вони якраз найдавніші) й рослинні, рідше зустрічаються зображення тварин, птахів і людей. Найвідомішим із них є фігура жінки з піднятими руками – Берегиня, або Бережа, Мати-годувальниця. Геометричні символи поділяються за стихіями: вогню, води, землі й повітря, і кожна з них відображається цілою низкою символів та знаків. Назву лише декілька основних.

Один із базових символів – коло, що означає сонце, божественну життєдайну енергію, безперервність буття і вічність.

Квадрат – символ землі (поля), досконалість, гармонія, лад, знак магічного для наших предків числа «4», яке означало чотири першоелементи, сторони світу, пори року, життєві цикли й пори доби.

Древо життя – це модель світобудови, що містить три складові: підземне царство, земний світ і небесне царство. Древо корінням відображає минуле, стовбуром – теперішнє, а гіллям – майбутнє. Символізує образ роду, продовження життя.

Ромб – архаїчний знак, який пов’язують із плодючістю. Найцікавіше те, що в праукраїнському розумінні три кути ромба тримає жінка (як три кути оселі), а лише четвертий – чоловік, який завершує цілісність. Ромб із крапкою всередині – засіяне поле, достаток і добробут. Одяг, вишитий ромбами, мала носити молода жінка від початку вагітності й до народження дитини, адже цей знак вважався сильним оберегом.

Спіраль, хвилясті лінії й зигзаги – це знаки води, що символізували плинність часу, циклічний рух сонця, рух енергії життя.

Хрест прямий рівносторонній – символ Сонця й чоловічого начала, скісний хрест – символ Місяця й жіночого начала. Хрест вважався найсильнішим оберегом від злих духів. Перехрещення в хрес-ті – зустріч чоловічого і жіночого, земного і небесного. Хрест у колі – астрономічний символ Землі.

Сварга (або свастика) – той самий хрест, лише в русі, енергетично дуже сильний знак. Правостороння сварга (за годинниковою стрілкою) в давніх українців символізувала домашнє вогнище й родинне щастя, а лівостороння – оберегове духовне полум’я. В народі обидві сварги називають «круторіжки».

Наші предки використовували сакральні символи і знаки, щоб захистити свій рід, зберегти любов, здоров’я і достаток. Вони наносили ці символи на одяг у вигляді вишитих орнаментів, на обрядові предмети, на стіни оселі. У кожній сім’ї формувалися власні родові символи, які передавалися з покоління в покоління. Від матері до доньки передавалося весільне вбрання, яке мало дарувати молодій жінці щасливу долю. На батьківську сорочку народжували дитину. Як обереги, залишалися у спадок бабусині рушники. Тісний зв’язок із родовим древом робив людину сильнішою.

ЧУЖИЙ ОРНАМЕНТ – ЧУЖА ДОЛЯ

У давні часи кожній дівчинці змалку доводилось опановувати мистецтво вишивання – адже купити вишиту сорочку для себе і для членів своєї родини було неможливо. Більше того, виявляється, навіть скопіювати узор в іншої господині вважалося неприпустимим.

– Раніше жінки не копіювали чужих узорів і не використовували готових схем, – розповідає Божена Філатова. – Навіть до сусідки сходити й попросити орнамент не можна було, бо вважалося, що взяти чужий узор для сорочки – це взяти на себе чужу долю. Жінки володіли «мовою» орнаментального письма, де через візерунки, лінії й кольори створювали унікальну річ, «закодовану» на добру долю для себе чи рідної людини.

– Тобто, кожна жінка повинна була не лише володіти технікою вишивання, але й опанувати всю науку про символи та їх правильне використання?

– Так, дівчинку вже з трирічного віку привчали до рукоділля. Від матері та бабусі вона засвоювала ті глибинні знання, які потім мала передати наступним поколінням. Одним із важливих елементів був весільний рушник, який дівчина вишивала у 14-16 років, готуючись до заміжжя. Причому на одному кінці рушника вишивалися символи роду дівчини, а на іншому кінці – символи роду майбутнього нареченого. Якщо піти в музей і роздивитися давні весільні рушники, то ми побачимо, що кінці мали дві різні вишивки. Якщо символи двох родів гармонійно поєднувалися на полотні, то й по життю пара гармонійно єдналася.

– Наскільки я розумію, у «правильній» вишивці має значення й те, яким чином прокладаються хрестики?

– Звичайно, адже й сам по собі хрестик – це дуже сильний символ. Перший стібок прокладається з верхнього лівого кута до нижнього правого – це внутрішня частина хрестика, що символізує жіноче начало, а другий стібок кладеться з верхнього правого кута до нижнього лівого – це зовнішня частина, чоловіче начало.

– Тобто, хрестик – це український «інь-янь»?

– Можна й так сказати. До речі, якщо поглянути в традицію ще трипільської культури, то ми вже там бачимо оці «рибки», що є символами чоловічого і жіночого начала, на наших теренах знак «інь-янь» з’явився на кілька століть раніше, ніж у китайців.

Тож, повертаючись до хрестика, дуже важливо дотриматись правильного напрямку накиду кожного хрестика, інакше це не просто неохайно, але й створюється хаос, який особливо негативно впливає у весільних рушниках. Коли пара стає на рушник і над нею здійснюється весільний обряд, молодятам бажають у любові й злагоді прожити весь вік, і всі хрестики вишиті в одному напрямку, немає ні переходів, ні вузлувань, то пару огортає цей енергетичний потік, поєднуючи їх між собою та зі Всесвітом. Коли ж вишивка неправильна, у молодих створюється хаос під ногами, і в цієї пари порушуються енергетичні зв’язки та виникає багато проблем.

Має значення і те, хто саме вишиває сорочку або рушник, адже майстриня, тримаючи цю річ у своїх руках, передає їй свою енергетику. Тому дуже важливо, щоб ця жінка була позитивною, гармонійною і щасливою в подружньому житті, особливо якщо вона вишиває весільний рушник.

ВИШИВАНКОТЕРАПІЯ

«Розшифровування» знаків на старовинних вишиванках і дослідження давньоукраїнської символіки не стало для Божени Філатової справою життя – лише відправною точкою. Адже вона переконана, що «магія» вишивки діє і сьогодні та здатна оберігати людей від лиха й додавати їм сил для втілення мрій.

– Вишивання – це моє улюблене заняття, якого ще змалку навчила бабуся, – згадує майстриня. – Я була дуже непосидючою дитиною, і бабуся, щоб хоч на трошки мене присадити, дала вишити маленьку картинку. І уявіть собі, я сиділа за тією роботою, мов зачарована, і те, як під голкою поступово з’являється малюнок, здавалося справжнім дивом! Це швидко переросло в захоплення, і я із задоволенням вишивала рушники, серветки, різні картинки. Тоді ще не розуміла значення всіх тих символів, але завжди цікавилась українськими традиціями.

– Божено, а як ти зрозуміла, що давні символи й досі «працюють»?

– Ще займаючись дисертацією, я розробила низку тематичних семінарів, під час яких щоразу переконувалася, що сакральні символи справді впливають на людей. Наприклад, я вишила серію сорочок, кожну зі своєю символікою, і влаштовувала виставки, під час яких спостерігала, на які саме сорочки звертали увагу люди, та спілкувалася з ними. І виявлялося, що люди інтуїтивно віддавали перевагу сорочкам саме з тими символами, які відображали їхні реальні потреби. Наприклад, самотніх людей притягувала сорочка із символами, що сприяють знаходженню своєї пари, люди нерішучі віддавали перевагу сорочці із активними символами, що додають внутрішньої сили, і так далі.

У моєму житті був кризовий період, коли розпався мій перший шлюб, і я опинилася в чужому місті, з маленьким сином на руках, без жодної підтримки. Тоді я годинами вишивала і саме через вишивку переосмислювала все, що зі мною відбулося, шукала вирішення своїх проблем і формувала себе нову. Саме тоді почала глибоко відчувати й розуміти сакральні символи і знаки. Вишивання стало для мене своєрідною «молитвою-медитацією», що допомогла мені стати на ноги, зустріти свою справжню пару, створити гармонійну сім’ю, реалізуватися в улюбленій справі.

Я також навчилася через вишивку відчувати інших людей, їхні потреби, болі та розуміти, які саме сакральні символи можуть їм допомогти. Індивідуально підбираючи символи, я складаю орнамент для кожної конкретної людини – так створюється оберегова вишивка, яка допомагає людині розкритися й реалізувати своє призначення. За роки практики неодноразово переконалася, що це й справді допомагає людям.

– Наскільки я знаю, вишивання стало також твоєю авторською методикою психотерапії для жінок?

– Це справді так. Під час того, як жінка вишиває, у неї проходить усе її життя, де вона проглядає своє минуле, теперішнє, майбутнє, переглядає свої стосунки з чоловіком, дітьми. Вишивання – це певна медитація, що допомагає їй зупинитись тут і зараз, заглибитися в себе й відкрити бачення вирішення насущних проблем. Крім того, вишивання розвиває дуже багато корисних якостей: зокрема терпіння, посидючість, здатність довести розпочату справу до кінця.

За допомогою вишивання також можна зцілювати рідних, «програмувати» майбутнє своєї родини. Жінка може стати сімейним психотерапевтом, адже через вишивку вона відчуває потреби рідних, кому що болить, кому вона чого бажає, і «закодувати» це в узорі своєї неповторної вишиванки. Це така світла «магія», опанувати яку під силу кожній жінці.

У зв’язку з цим я вирішила відкрити у Кам’янці-Подільському школу традиційної майстерності, яка буде навчати дівчат і жінок традиціям нашого краю, розумінню символів і знаків, створенню власних оберегів.

18 травня, об 11.00, у Виставковій залі на Соборній відбудеться відкриття моєї виставки весільних рушників, створених на основі традиційної сакральної символіки наших предків, та лекція «Рушник долі у весільному обряді», а о 12.00 на майстер-класі я навчу всіх охочих, як власними руками вишити свій магічний оберіг.

P.S. Як бачимо, не такою простою річчю є звична всім нам українська вишиванка. Це не просто данина традиціям, прояв патріотизму чи витвір мистецтва. Це послання з минулого, через яке можемо поєднатися із предками. Це молитва без слів, завдяки якій можемо зцілюватися, ставати кращими, сильнішими і втілювати в життя свої мрії.