СТІКАЮТЬ МОЛОЧНІ РІЧКИ…

А ви уявляєте село без корови? Ще зо два десятки років тому вона була головною годувальницею, а сьогодні їй просто перекривають дихання, як і тим, хто завдяки тваринництву годує свої сім’ї.

Лише за минулий рік, за підрахунками Держстатистики, поголів’я корів в Україні скоротилося на понад 85 тис. Невтішні прогнози і на 2017 р. – вирізання худоби і, як наслідок, скорочення валового збору молока на 250-300 тис. тонн.

1 червня відзначатимемо не лише Міжнародний день захисту дітей, а й свято корисного для них продукту – молока. Мета молочного свята – реклама і популяризація молочної галузі, проте, як бачимо, похвалитися не вдасться.

Селяни та виробники скаржаться на низьку ціну за здану продукцію, відсутність ринків збуту, а споживачі стали частіше відмовлятися від молочних продуктів. Погодьтеся, 15-20 грн. за літр магазинного молока, 30 грн. за пачку вершкового масла середньої жирності чи 40-60 грн. за домашній сир із печі не всім по кишені. Водночас у господарів заготівельники беруть літр молока за 4 грн. Дешевше за воду.

У чому ж причина такої абсурдної ситуації, і як знайти оптимальний для всіх вихід – у коментарях спеціалістів.

Начальник відділу агропромислового розвитку РДА Надія СУЗАНСЬКА підтверджує, що ситуація в галузі не вельми.

– Найближчим часом на обласному рівні відбудеться зустріч із виробниками та реалізаторами молочної продукції. Сподіваємося, що хоч якось зможемо вплинути на ситуацію. Бо ціна за літр молока у чотири гривні – це знущання над селянами і знищення тваринництва.

ДЕРЖАВА ОЧІ ЗАКРИВАЄ – ТВАРИННИЦТВО ЗАНЕПАДАЄ

А голова «Асоціації товаровиробників Поділля», віднедавна керівник ПП «Калинський ключ», депутат райради Ігор ГАЙ переконаний, що причина занепаду молочної галузі – відсутність допомоги виробникам від держави.

– Ігорю Віталійовичу, нині ми ввійшли в «сезон великого молока». Відбувся розтел худоби, вона пішла на природні пасовища, збільшилися надої. Відповідно, мав би збільшитися і ринок його збуту, відтак і доходи від тваринництва як у приватному секторі, так і в агроформуваннях району. Чи не так?

– Якби ж то. Як не прикро, але ринок збуту залишається таким, яким був і взимку. Одна з причин – заповнення його молочкою з Білорусі та Польщі. І немає гарантії, що не контрабандною та завжди якісною. Була б нормальна реалізація вітчизняної продукції, підвищувалися б ціни і від заготівельних компаній, відповідно на належному рівні поповнювався би бюджет як сільгосппідприємств, так і селян, власників худоби.

– Що ще впливає на вартість молока?

– Кількість сировини на ринку. Із року в рік на початку весни молокопереробники знижують ціну на продукцію. І це найголовніший чинник. Також маємо певну змову заготівельників молока, які домовляються про ціни і одночасно їх знижують.

– Чому більшість молокопереробних підприємств бажають мати справу із сільгосппідприємствами, а не селянами-одноосібниками?

– За літр молока власникам ферм агроформувань сьогодні платять по 7 гривень 50 копійок, селянам – по 4 гривні. Молокозаводу вигідніше купувати продукцію в одному місці, де є гарантії, що вона охолоджена, свіжа і чиста. Бо дехто розбавляє молоко водою, перегоном, не завжди дотримується гігієни тощо.

Водночас я розумію і людей: була б ціна, була б і якість.

– Ігорю Віталійовичу, як вдається тримати якість підприємствам?

– Розкажу на прикладі «Калинського ключа». У нас якість молока і в грудні, і в липні однакова. Користуємося сучасним доїльним обладнанням, звідки молоко одразу потрапляє у молокопровід, а відтак – на охолодження. Жирність стабільна, бо перейшли на монокорми, тобто, худоба 365 днів у році постійно споживає однаковий корм: силос і сінаж. Випасати тварин немає сенсу, бо перелаштовується організм – і вони мають декілька тижнів перехворіти. Зате 8 місяців у році ВРХ перебуває на оборі при годівлі з кормового столу, має постійний доступ до води через поїлки, а сонце її забезпечує вітаміном Д3.

Немаловажним є сумлінне ставлення тваринників, особливо доярок, до своєї роботи. А вона, повірте, із нелегких. Та я можу пишатися тим, що в нас сформувався прекрасний колектив ферми, який очолює спеціаліст своєї справи Руслан Гай, випускник ПДАТУ. До речі, він пройшов досить непогану школу у тваринництві в Данії та Норвегії, і цей досвід сповна використовує на рідній землі.

– Що можете сказати про стан молочної галузі в районі загалом?

– Нині на Кам’янеччині залишилося лише 7 господарств, де утримується худоба. І ті на межі виживання, «переформатовуються» на інше виробництво: більше уваги приділяють рослинництву, садівництву. Вони рентабельніші, і в керівників менше головного болю, куди реалізувати товар, який швидко псується.

Таким чином, якщо підійти до головної причини занепаду тваринництва, молочного виробництва, то вона криється, я у цьому глибоко переконаний, у гальмуванні самою державою, від якої тваринництво практично не має жодної підтримки.

Маю стосунок до сільського господарства і тваринництва, зокрема із 1998-го, і за 19 років не пам’ятаю, аби в нас протягом року була стабільна ціна на молоко, як, наприклад, у Європі – 37 євроцентів за літр. За цей період податки нам збільшили у… 42 рази! Більше того, позбавили єдиної непрямої дотації, яка була в аграріїв. А саме, до минулого року сума ПДВ залишалася в господарстві на його розвиток, придбання обладнання та техніки. Натомість на законодавчому рівні пролобіювали інтереси декількох олігархів, які спеціалізуються на галузі птахівництва. На тваринництво уряд, здавалося б, виділив 4 мільярди гривень для повернення того ж ПДВ. Але цими коштами практично неможливо скористатися підприємствам зі змішаним веденням сільського господарства (тваринництво і рослинництво). Бо в першій половині року аграрії проводять закупівлю матеріальних ресурсів: дизпального, міндобрив, запчастин, засобів захисту тощо, практично нічого не реалізуючи. Кошти ж на відшкодування ПДВ розбиті помісячно. Таким чином, фактично в першу половину року господарства залишаються без дотацій, а невикористані кошти беруть птахівники, яким і так передбачено законом 2 мільярди при щомісячній реалізації своєї продукції. Як говориться в прислів’ї, плюють в очі, а кажуть, що дощ іде.

– Усе ж люди в селі від прадідів виживали за рахунок худоби. Чи можливо це сьогодні?

– Хіба що виживати. Щоб заробити на тваринництві, сімейна ферма має налічувати не менше як 10-15 корів. Для кормової бази потрібно 10-12 гектарів землі, набір техніки, для утримання – відповідне приміщення з доїльним обладнанням, а найцікавіше – дозвільні документи на реалізацію сертифікованої продукції, яких сьогодні немає навіть у певних юридичних осіб. До цього потрібно додати окупність грошових вкладень у часі. Відтак розуміємо відсутність будь-якої рентабельності у веденні такої справи.

Тому хочу акцентувати: як не крути, а без державної підтримки молочна галузь в Україні розвиватися не буде.

Я ПРОТИ, ЩОБ ДІТИ ТАК ВАЖКО ПРАЦЮВАЛИ

Поки є старші люди в селі, батьки, яким необхідно вчити дітей, є й худоба. І то за умови, що в громаді ще є пасовище. На місцевому ринку ми запитали в продавців молочної продукції: що допомагає їм вижити?

Катерина Василівна, тримаючи в руках дві пляшки з молоком, розповіла, що має дві корови.

– Моє село розташоване недалеко від міста, тому маю можливість частіше їздити на ринок. Продаю лише молоко, бо так простіше. Не треба гратися із сирами й сметанами, переживати: скисне чи перекисне сир. Якби здавали молоко переробникам, напевно, давно вже відмовилися б від такого «заробітку», бо їхня ціна взагалі не окуповує витрат. Так важко нароблятися і продавати продукт майже задурно не хочу. Категорично проти того, щоб мої діти так само важко працювали біля худоби.

А от її колега Галина Іванівна, яка спеціалізується на сирі й сметані, зізнається, що має постійних клієнтів, які одразу ж забирають продукцію. Завдяки своїм двом корівкам-годувальницям може заробити близько тисячі гривень на тиждень. Щоправда, жінка вже давно забула про вихідні, відпустки і про те, що можна спати бодай до 7 ранку.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.