ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ЛЮБОМИР ГУЗАР
На жаль, людське життя не вічне. 31 травня на 85-му році відійшов у вічність Блаженнійший кардинал Любомир ГУЗАР, глава Української греко-католицької церкви у 2001-2011 роках, якого справедливо називали Совістю й Розумом української нації. Похорон відбувся в понеділок, 5 червня.
9 лютого 2013 року Блаженнійший кардинал Любомир Гузар перебував у Кам’янці-Подільському в Кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла, де відбулася урочистість висвячення нового єпископа Римо-Католицької церкви Радослава ЗМІТРОВИЧА. Того ж дня високий гість зустрівся із представниками громадсько-політичного руху «Гідність», а також дав інтерв’ю кореспондентці газети «Подолянин» Наталії ЯРОВІЙ (повний текст інтерв’ю за посиланням – https://goo.gl/wDuyGM). Події відбувалися ще напередодні російсько-української війни.
У цьому інтерв’ю Блаженнійший кардинал Любомир Гузар згадав один епізод зі свого дитинства:
«Коли я був малим хлопцем, трапилась така історія. Ми з родиною наприкінці війни Україну покинули і жили в Австрії: батько, мати, сестра і я. І я мав завдання: раз на два-три дні з баночкою йти до німецького селянина купувати молоко. Іду собі пільною дорогою, і йде назустріч старший чоловік. Я його минув, а він як зачав на мене сваритися: «То ти старшу особу минаєш і навіть не вітаєшся?». Мене аж опекло, і стало страшно. Чому? Бо він міг мене набити, і ніхто б тому не дивувався.
Він міг то сказати моєму батькові, і мій батько був би мене набив – бо я не пошанував старшу людину. Було прийнято в цілій тій околиці, що діти, молоді шанують старших і мають першими вітатися. Була певна суспільна атмосфера. Я знав, що той чоловік думав так, як мій батько, а мій батько так думає, як він, і вони мають одне поняття, як має молодий звертатися до старшого».
Цей епізод свідчить про те, що, незалежно від конфесії, кожен повинен поважати старшого, виконувати ті приписи, які загальні для всіх віровчень. Нас більше зближає, аніж роз’єднує, якщо дивитися в суть:
«Я маю на думці не те, що ми всі хором маємо цитувати «Символ віри», чи всі маємо молитвеники носити. Тут я маю на думці практичне християнство: молоді шанують старших, потребуючий може розраховувати на поміч від других. Одним словом, щоб люди почали забувати, що вони є приналежні до іншого віровизнання. Щоб пам’ятали, що вони всі є християни, і всі мають засадничо ту саму Христову науку».
Спочивай же з Богом, мудрий і розважливий чоловіче!
