СУВОРОВ – ПЕТЛЮРА. ПРОБЛЕМА, ЯКА ВИЙШЛА ЗА МЕЖІ ВУЛИЦІ

Сьогодні громада міста Кам’янця-Подільського та його керівництво стоять перед справжнім іспитом, який має дати відповідь на запитання: чи можемо ми називатися сучасним європейським містом, туристичним центром, який відроджує та плекає власні давні історичні традиції, пишається минулим, формує своє неповторне обличчя, таке привабливе для тисяч туристів, поціновувачів історії та власне кам’янчан, закоханих у своє древнє місто? Мова йде про епопею, яка розгорнулася навколо перейменування вулиці Суворова, питання, яке, на моє переконання, вийшло за межі однієї вулиці та стосується міської громади цілком, будучи лакмусом її зрілості, патріотизму та європейськості. Воно здатне відповісти, наскільки кам’янчани спроможні позбутися імперського вірусу «русского мира», що століттями цілеспрямовано продукувався і вкорінювався спочатку Російською імперією, а потім її продовжувачем – Радянським Союзом.

ДО ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

На виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону пропаганди їхньої символіки» топонімічною комісією при виконкомі міської ради було визначено перелік вулиць для перейменування. До цього переліку потрапила і вулиця Суворова як така, що названа на честь російського полководця, зокрема, з іменем якого пов’язане знищення російським царизмом залишків української державності у другій половині XVIII ст. З ініціативи колективу професорів і викладачів історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка (в компетентності яких годі сумніватися) було запропоновано (відповідні звернення направлені на ім’я міського голови та низки депутатів) у рамках виконання розпорядження уряду України про відзначення річниці Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр. вулицю Суворова перейменувати на вулицю Симона Петлюри. Ця пропозиція одноголосно була підтримана топонімічною комісією.

Склалося враження, що врешті перемогли історична справедливість, здоровий глузд і повага до історії нашого рідного міста.

Однак, очевидно, цілком очікувано це викликало протидію з боку ініціативних груп, що заручилися відповідними підписами мешканців, які проживають нині на вулиці Суворова. Було навіть складено відповідну петицію, в якій Суворова представлено як активного діяча української історії, що відвойовував для України території у турків, піклувався про козаків і якого навіть козаки хотіли «…избрать своим гетманом» (?). Також Суворов показаний як людина, що займалася реформуванням українського козацтва тощо. Як важливий аргумент, на думку укладачів цієї петиції, було наведено факт, що видання про Суворова свого часу проілюстрував сам Тарас Шевченко.

Водночас згадки про Симона Петлюру чомусь досі викликають нездорову реакцію. Складається враження, що ми живемо не 2017-го, а десь 1977 р., де Петлюра – однозначно ворог. А на запитання «Чому?» відповідь: «…тому, що нас так учили».

Відтак, з огляду на гостроту цієї проблеми, пропоную на основі фактів розібратися, хто такі для України загалом і Кам’янця зокрема Суворов та Петлюра, що стоїть за цією дискусією, і над чим слід задуматися нашим міським обранцям перед тим, як прийняти відповідне рішення?

ОТЖЕ, СУВОРОВ

Згідно з матеріалами «Енциклопедії історії України», виданої Інститутом історії України НАН України, Олександр Суворов – військовий діяч Російської імперії, який прославився як успішний полководець виключно під час різноманітних загарбницьких війн (про жодну битву на захист Росії від якихось загарбників не згадується), які вела Російська імперія. Поряд із цим присутні цікаві факти. Так, у 1769-70 рр. на чолі окремої бригади Суворов придушував польську шляхетську Барську конфедерацію та козацько-гайдамацьке повстання в Правобережній Україні, відому Коліївщину, за що отримав чин генерал-майора. Також Суворов «прославився» під час придушення повстання Пугачова та депортації ногайських татар із Кубані (повстання останніх було жорстоко придушене талановитим воєначальником).

Справді, він займався реформуванням козацького війська після знищення Запорозької Січі 1775 р. На противагу запорожцям, які переселилися на турецькі землі й утворили Задунайську Січ, ним 1788 р. було створено «Військо вірних козаків», яке активно почало використовуватися у війні проти Туреччини. Пізніше, знову ж таки за участі Суворова, козацькі полки взагалі були перетворені на драгунські та включені до складу регулярної російської армії. Прославляти Суворова за такі «реформи» – це те саме, що возвеличувати Катерину ІІ і її послідовників за імперське реформування України. Це були дії, спрямовані на знищення залишків української державності та козацького устрою, інкорпорацію українських земель до складу Російської імперії.

Звичайно, можна сказати, що він був військовим, який зобов’язаний виконувати накази. Але до чого тут вулиці в Україні?

Стосовно Шевченка, то малював він ілюстрації до видання про Суворова (на пропозицію видавця) виключно з метою заробити певні кошти, щоб розплатитися з боргами, оплатити житло та харчування під час навчання в Петербурзькій академії мистецтв.

Насамкінець відзначу, що власне до Кам’янця-Подільського Суворов ніколи жодного стосунку не мав, а вулиця з’явилася з ініціативи комуністичної влади, яка шукала в діяльності Суворова, Кутузова, Нахімова та інших російських полководців корені непереможності радянської армії та військового таланту її очільників.

СИМОН ПЕТЛЮРА

Один із визначних діячів і керівників Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр., головний отаман військ УНР і керівник Директорії УНР у 1918-1921 рр. Радянською комуністичною ідеологією Петлюру було віднесено до своєрідної трійці «ворогів українського народу» (Мазепа, Петлюра, Бандера). До таких безапеляційно відносили всіх, хто тією чи іншою мірою виступав про-ти московської влади, відстоював ідею Української держави.

Звичайно, постать Петлюри неоднозначна. Були здобутки, були і прорахунки. Однак, по-перше, він був патріотом України, який присвятив життя справі її визволення з-під московського ярма. По-друге, ім’я Петлюри безпосередньо пов’язане з нашим містом. Саме тут улітку 1919 р. були зосереджені керівні органи УНР і перебував сам Петлюра. Цей період увійшов в історію як «Кам’янецька доба Директорії УНР», а Кам’янець в один із найважчих періодів революції був столицею Української Народної Республіки. Сьогодні ми наше місто називаємо «останньою столицею УНР», урочисто це відзначаємо та навіть проводимо тематичний фестиваль. Ще недавно обговорювалося питання встановлення в місті пам’ятника Симону Петлюрі.

Саме такими міркуваннями керувалися шановні та авторитетні вчені-історики, коли аргументували необхідність увічнення імені Петлюри на топонімічній мапі нашого міста.

СЬОГОДНІ ТРИВАЄ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА

Плюндрується українська земля, гинуть наші хлопці. При цьому їх убивають, зокрема, й випускники суворовських училищ. Відомі факти, коли російські курсанти-артилеристи відпрацьовують стрільби не на полігонах, а ведучи вогонь по містах і селах України, позиціях ЗСУ. А тут, у Кам’янці, нібито далекому від сепаратизму, прямо кістьми лягають за ім’я Суворова. А як же наші хлопці-кам’янчани, які загинули у тій війні? Як ми будемо дивитися у вічі їхнім рідним і близьким? Чим ми зможемо виправдати наші пориви у захисті «русского мира»? Саме про це мають подумати наші шановні депутати.

Хочеться сподіватися, що згадувані петиції підписували мешканці вулиці Суворова, які просто звикли до цієї назви, не хочуть якихось клопотів, хвилюються, що це може їм вилитися у певні витрати, тощо. Але цим користуються провокатори, які у своїй «ватній» сутності просто ненавидять усе українське, зневажають мову, культуру та історію України.

Віриться, що небайдужих людей, патріотів Кам’янця та України більше, і вони скажуть своє слово. Що здоровий глузд, патріотизм і любов до рідного міста переможуть у наших депутатів, які приймуть правильне, зважене рішення, не піддадуться на провокативний тиск, збережуть імідж Кам’янця, який в іншому разі може суттєво постраждати.

Р.S. Насамкінець. Міські вулиці не є приватною територією тих, хто на них проживає. Як назва кожної вулиці, так і міська топоніміка загалом є справою всієї громади і вирішуватися має в інтересах всієї громади. Якби свого часу міська влада зважала на позицію «обурених мешканців, що проживають…», досі ми б ходили вулицями Леніна, Рози Люксембург, Дзержинського.

Під чим би я із задоволенням підписався, то це під тим, щоб вулиця Симона Петлюри була перетворена на зразкову… Без ям та вибоїн, з охайними та рівними тротуарами… Тоді, можливо, в кам’янчан і до славного отамана військ УНР помінялося б ставлення.

Володимир ГАЗІН, кандидат історичних наук,