П'ятница, 03 Грудня 2021 р.
16 Червня 2017

ГРОМАДА, БАГАТА НА ТАЛАНТИ І БІДНА НА НАСЕЛЕННЯ

Дорогою до скельного монастиря

Ще два роки тому Китайгородська об’єднана територіальна громада поріднила чи не наймальовничіші села району. Місцевим краєвидам позаздрять курорти не лише України, але й усього світу. Проте, на жаль, поціновувачів цієї краси дуже мало.

Входять до Китайгородської ОТГ 13 сіл: Китайгород, Вихватнівці, Ленівка, Патринці, Демшин, Субіч, Калачківці, Рогізна, Дерев’яне, Привітне, Броварі, Гелетина, Колодіївка. Попри спільну назву і адміністративний центр у Вихватнівцях, усі вони різні за благоустроєм, рівнем життя мешканців, навіть характерами.

Коли 2015 року бідні віддалені від міста села заговорили про об’єднання, чимало експертів показували їм на голову, мовляв, у яку реформу лізете, адже від того, що об’єднаються бідні з бідними, толку не буде. Відтоді минуло два роки…

«МИ ЩЕ ЖИВІ, МИ МОЖЕМО І ХОЧЕМО!»

Попри величезні успіхи, тут усе ще залишається чимало проблем.

Про особливі здобутки у фінансовому плані насправді говорити не доводиться. За ці роки практично не створено нових робочих місць. Як не було, так і немає солідних підприємств. Населення як вимирало, так і вимирає, а порожні садиби навіюють сум, бо ж ще зо двадцять років тому люди тут жили повноцінно, гуляли весілля, родини і хрестини.

Все ж, попри всю цю безвихідь, після об’єднання села змінилися, так би мовити, ожили після довгої зимової сплячки. І хай невеличкими, але ремонтами доріг, благоустроєм клубів і місць відпочинку, мальовничими зупинками потрохи починають заявляти про себе: «Ми ще живі, ми можемо і хочемо!». А для цього є все. Обов’язково заманять улітку туристів прекрасні краєвиди на Подільські Товтри і Дністер, що омиває практично всі села. Є амбітні працьовиті люди і завзяті місцеві активісти, які самі зароблять і не дадуть розпорошити бюджетні кошти, допоможуть і підкажуть. Ентузіасти організовують різноманітні конкурси задля покращення сіл, обміну досвідом. Скажімо, нещодавно весь район вразило їхнє змагання із благоустрою, в якому перемогу здобув Демшин зі своєю красунею-зупинкою. Допомагає розвивати села депутатський корпус, що налічує 22 депутати та 5 старост. А за здоров’ям мешканців слідкують як можуть медики з амбулаторії в Китайгороді та 8 ФАПів.

Сьогодні площа громади нараховує понад 18 тисяч гектарів. Населення на всі ці тисячі гектарів – усього 4 446 осіб. Із них 252 учні та 215 дошкільнят. Замість семи шкіл, які були до об’єднання у чотирьох сільських радах, залишилося лише шість, утім дві на межі закриття. Також функціонують 6 садочків.

Земля у громаді не родюча, має низьку грошову оцінку, тому і селяни отримують менші паї, і сільська рада не дуже шикує. Але виживають за рахунок садів. Від корів також відмовляються, бо затратно їх тримати, а гроші за здачу молока не покривають витрат.

Не втрачають місцеві мешканці надії на розвиток туризму.

НАСЛІДКИ РЕФОРМИ

Як децентралізація вплинула на мешканців громади, ми запитали в очільника Китайгородської ОТГ Юрія БЕЗРОДНОГО.

Вихованці китайгородського садка– Після об’єднання – більше позитиву, бо з’явилися кошти, які витрачаються на розвиток, – каже Юрій Васильович. – Раніше всі гроші йшли лише на заробітну плату працівникам сільських рад і на 2-3 машини щебеню, щоб підсипати сільські дороги. А вже торік нам вдалося реалізувати дев’ять запланованих проектів. Щоб нікому не було образливо, намагалися вкласти гроші в кожне село. Дуже багато спрямували на освіту. У школі села Дерев’яного замінили вікна, зробили ремонт у декількох класах, капітально відремонтували клуб. У Вихватнівцях практично не було клубу, а тепер є. В Рогізні перекрили школу, замінили вікна. Придбали шкільний автобус для Китайгородської ЗОШ, також у цьому навчальному закладі частково замінили вікна. Нові вікна і в Колодіївській школі. Там же розпочато реконструкцію опалювальної системи.

Щодо автошляхів, то 300 метрів дороги зробили в Китайгороді, 400 метрів – у Демшині, 500 мет-рів – у Колодіївці, 200 метрів щебеневої – в Субочі.

Усе ж проблем залишається чимало, зокрема, і роздача земель за межами населених пунктів громади. Роздають їх в обласному Держземагентстві наліво і направо без нашого погодження. Особливо гостро це питання стоїть у Колодіївці.

СІЛЬСЬКИЙ КАЛЕЙДОСКОП

У розрізі села виглядають таким чином: КИТАЙГОРОД обіцяв бути центром громади. Проживають 417 осіб. Колись це взагалі було містечко. Був Китайгород і районним центром, тому й об’єднану територіальну громаду за традицією назвали Китайгородською. Але через те, що географічне положення не вельми, і жителям навколишніх сіл незручно було добиратися, адміністративним центром вибрали Вихватнівці. Але по праву Китайгород називають екологічним і спортивним центром.

Юрій Безродний– Поряд із населеним пунктом унікальні природні лісові, степові, кам’янисті ділянки, на яких є види рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, – розповідає в.о. начальника відділу освіти, культури, спорту і туризму Любов Волоховська. – Неподалік від села – геологічні утвори. Скажімо, «Китайгородське відслонення» – це геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Тут збереглися закам’янілі сліди перших живих організмів земної планети, які з моря вийшли на суходіл.

Також маємо урочище «Чапля», ботанічний заказник державного значення, а територія китайгородської округи – частина НПП «Подільські Товтри».

Саме тому тут було створено «Еколого-освітній центр». Подбала про це голова товариства подільських природодослідників і природолюбів Людмила Любінська.

Спортивна гордість громади – футбольна команда «Мрія-2010», якою опікується місцевий приватний підприємець Анатолій Яковенчук – організатор і спонсор. Неабияк підтримує гравців і В’ячеслав Касіянович. Капітан команди Олександр Сваржинський. Приємно, що долучаються до гри і молодші футболісти.

Крім того, цікавляться юні спортсмени і баскетболом, волейболом, тенісом, шашками і шахами.

Місцева Китайгородська школа вражає красою, масштабами, охайним подвір’ям, квітучими клумбами і… кількістю дітей – усього 26 на 11 класів. Коли ми завітали до них у пришкільний табір, дітлахи малювали картини на асфальті, цілий конкурс для них організували наставники. Але серце кров’ю обливається, коли дивишся на молодих сучасних учителів, які знаходять нові підходи до вивчення своїх предметів, заохочують дітей до науки, але заохочувати практично нікого.

Згадуються часи, коли тут було набагато більше школярів. Директором школи наприкінці 80-х і в 90-х роках була Ольга Борейко, завдяки наполегливості якої побудована школа.

І сьогодні Ольгу Олексіївну, яка вийшла на заслужений відпочинок, згадують добрим словом колеги і випускники.

Були ми шоковані й місцевим Будинком-інтернатом для громадян похилого віку та інвалідів, тією красою, яку побачили. Охайні корпуси, сучасні ремонти, гарні, оснащені всім необхідним палати, а на вулиці – справжній рай: у квітах і зелені потопають альтанки, статуя Божої Матері. Господарює тут директор Наталія Базюк, яка каже, що заклад обласного підпорядкування, тому й мають змогу забезпечити гідну старість одиноким мешканцям області. Наразі у закладі проживають 45 осіб.

А от гордістю села місцеві називають відомого краєзнавця, який народився у Китайгороді, але довго жив і працював у столиці, – Івана Стрілецького. Нині він знову китайгородчанин, написав про рідне село дві книги: «Велика княгиня Русі – українка Єлена Глинська» та «Таїна віків великого Атили Китагора».

У ВИХВАТНІВЦЯХ зареєстровано 487 місцевих мешканців. Завдяки вигідному географічному положенню, село стало адмінцентром громади. Курсують тут багато прохідних автобусів, люди мають змогу часто їхати до міста. Є садок. А нещодавно відремонтований Будинок культури приютив сільську раду.

У туристичній КОЛОДІЇВЦІ живуть 845 осіб. У місцевій школі навчаються понад 50 учнів. Мають де проводити дозвілля і місцеві малюки – ДНЗ відвідують майже два десятки дітлахів. Це село приносить чи не найбільше коштів до місцевого бюджету, адже є кар’єр, землі практично нерозпайовані, а отже, плата за них іде до сільської ради. Потрохи розвивається і зелений туризм. Популярністю користується туркомплекс «Теремки». Староста Ольга Беззубенко розповідає, що чимало господарських питань допомагає вирішити місцевий меценат Микола Євстафієв. І хоча в селі він уже давно не живе, проте в допомозі односельчанам не відмовляє.

Пишаються колодіївчани своїми народними умільцями: майстрами по дереву Олександром Морозюком і Миколою Гуменюком, вишивальницями – Ольгою Щербань із доньками, Світланою Буймістер, художником Георгієм Кенцом і ковалем Василем Данильчуком. Мають і Почесного громадянина села Марію Дереновську.

У Калачківцях і Субочі старостує Оксана Говоровська. В КАЛАЧКІВЦЯХ проживають 358 осіб. Для дозвілля місцевих мешканців є бібліотека і клуб. Дошкільнята мають охайний і затишний садок, діти доїжджають сюди із Демшина і Субоча. Але навіть із декількох сіл назбирується 15 вихованців.

Мають двох Почесних громадян Кам’янець-Подільського району. Це колишній сільський голова Марія Гладка і загиблий воїн АТО Сергій Клименко. На місцевій школі йому встановили меморіальну дошку. Із цього невеличкого села, крім Сергія, 12 чоловіків стали на захист Батьківщини. А Василь Валігурський нагороджений медаллю «За оборону Донецького аеропорту».

У Калачківцях жила ціла легенда – Ольга Комарніцька, яка з молодих літ працювала трактористкою, а потім хвороба прикувала її до інвалідного візка. Але знайшла в собі сили розвивати культуру рідного села. Буковинський дослідник Микола Зінчук записав від неї понад 70 подільських казок, а ще чимало легенд та оповідок. Завдяки їй вдалося описати частину етнічного регіону Поділля. Її розповіді ввійшли до 27 тому «Казки Поділля» 40-томного видання. Долучилася до написання книги і Ніна Голованьова з Колодіївки.

Заквітчана старість в інтернатіСело СУБІЧ хоч і маленьке (243 особи), але має величезний туристичний потенціал. Чого лише вартий місцевий скельний монастир. У двох печерах облаштовано цілі іконостаси. У свято Марії Магдалини 4 серпня тут щороку проводиться служба. Щоправда, дістатися сюди досить важко. Але краєвиди, якими милуєшся дорогою, того варті. Вірять місцеві і в чудодійну силу джерела цілющої води, що неподалік від монастиря. Біля джерельця поставили капличку.

І село ДЕРЕВ’ЯНЕ, де старостою є Галина Гутніцька, тепер має свою родзинку – відремонтований клуб. Люди про нього розповідають із гордістю, фотографуються поруч, організовують свята, шкільні заходи, семінари, концерти, грають у теніс. А нещодавно сюди страшно було й зайти.

У селі зареєстровано 353 особи. Є школа, де навчаються трохи більше як 50 учнів. А місцевий садочок відвідують 15 дошкільнят.

Прославляє маленьку батьківщину краєзнавець Іван Заремський, який збирає відомості про навколишні села.

У селі БРОВАРІ, де проживають 184 особи, руху практично немає, не чути і про туристів, хоча це найбільш екологічно чисті території.

А от гордість села Ліза Хоптинська, учениця Дерев’янської школи, вправно грає на домбрі, чим тішить весь район.

Місцева пам’ятка – Молочний камінь. Кажуть, що він був святинею ще в язичників. Там сьогодні обладнали полянку, на якій можна відпочити. Легенда про Молочний камінь розповідає, що коли турки нападали на село, налякані люди заховалися до печери. Довго вони там сиділи, оточені ворогами. Коли ж закінчилися запаси їжі, з цього каменю потекло молоко. Таким чином люди врятувалися від голодної смерті.

Є у Броварах цілюща криниця «Шаманська» і залишки Панського маєтку. Розповідають, що місцевий пан мав дуже багато маєтків у цьому регіоні. Часто біля них траплялися стихійні лиха: як не град вибивав урожай, то вдаряла блискавиця. Тому, аби запобігти біді, він закопав 4 Євангелія біля Дерев’яного, Броварів, Привітного і Вихватнівців. Відтоді всі ці села обминають стихійні лиха.

Наприкінці географії село ПРИВІТНЕ, в якому живуть 134 особи, прославляє місцевий художник Леонід Сорокатий.

У ГЕЛЕТИНІ зареєстровано 18 осіб. У частинці території, яку називають Гуцулами, красується статуя Спасителя, яку залишив ксьондз, котрий колись тут працював.

Найкращим селом громади по праву можна назвати ДЕМШИН. Тут проживають 662 місцеві мешканці. Родом звідси і очільник громади Юрій Безродний. Відколи старостою стала Галина Гой, село змінилося на краще. Мешканці власними силами зробили огорожу в місцевому парку, очистили ставок, прибрали сміття, встановили баки. На території є три панські криниці. Дві з них – криниці-журавлі. Люди тут дружні та завзяті, без проблем виходять на громадські роботи і власними силами покращують свою маленьку батьківщину. Раз на тиждень організовують ярмарок, продають усе, що самі виростили чи виготовили. До того ж зробили кімнату обрядових подій, отже, і весілля мають де гуляти, й інші свята.

Візитна картка села – місцевий музей. Заснував його Григорій Павленко 1978 року на

голому ентузіазмі. Всього тут є 5 залів: «Краєзнавчий», «Пам’яті», «Бойової слави», «Народних ремесел» і кіностудія. Цінна вона тим, що збереглася апаратура та фільми.

РОГІЗНУ, де проживає 651 особа, сміливо можна назвати центром збереження української обрядовості. До народних звичаїв задіюють учнів місцевої школи і садочка. А вчитися їм є у кого, адже співає тут народний фолькльорний колектив «Рогізнянка» – учасник місцевих, районних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів. Підростають і маленькі послідовники – дитячий колектив «Наддністрянка», а також танцювальний колектив «Роксолана». Тішить успіхами і лауреат Всеукраїнських пісенних конкурсів Ольга Дрик.

До того ж село це дуже гарне: повсюди сади і квіти. Вирощують квіти, саджанці дерев місцеві підприємці брати Володимир і Станіслав Франтійчуки.

Староста тут Микола Кострицький.

Між Демшином і Ленівкою розмістилися невеличкі ПАТРИНЦІ. Тут усього дві вулички і 38 осіб. Попри все це, село досить гарно впорядковане, є ставок, люди дуже дружні, зробили ремонт клубу.

Наймолодший і один із найменших населений пункт ЛЕНІВКА. Всього зареєстровано 58 людей, живуть менше. Наразі на все село лише декілька сімей, їхні промисли – бджоли і гриби. Меншим за Ленівку є населений пункт Печера, який приєднаний до Демшина. Проживають тут усього чотири особи. І як би сутужно не було – працюють, господарюють та вірять, що і на їхній єдиній вулиці ще буде свято.