ЗАКОН ОХОРОНЯЄ ЛИСІВ, АЛЕ НЕ ЛЮДЕЙ

Розкидані дохлі кури і купа пір’я на подвір’ї – таку картину в понеділок зранку застала жителька Зіньківців Світлана Поліховська, яка живе у центрі села неподалік від дитячого садочка.

– Коли вибігла на шум із курника, побачила, як лис тягнув попелясту несучку. Давно чула, що руді поселилися в нашому селі, а ось стикнулася з ними вперше. Наслідок – мінус десять чубатурок. Бачили односельці лисів і на сходах, які ведуть на Польські фільварки, і на пасовищі, приходили вони й на людські подвір’я. Коли сусідка вела дитину до садочка, їх перестрів хижак. Вона хотіла відігнати його палицею, але він навіть не відреагував. Страшно уявити, якби маля тоді йшло само. Дивно, адже ліс від нас дуже далеко. І як вони добігають сюди – невідомо.

Місцеві мешканці списують сусідство із лисами на те, що село не надто доглядають – позаростали сходи, яр. І в цих хащах руді й плодяться.

Натомість спеціалісти запевняють, що причини в іншому, і їх декілька. Але це не означає, що хащі треба вирощувати й надалі.

Голова районної організації УТМР Олександр ЮЗЮК вважає: причина такої безстрашності хижаків у тому, що вони голодні і їх дуже багато.

– Сучасні технології дають аграріям можливість повністю винищити гризунів, якими харчуються лисиці. Голодними вони йдуть по їжу до людей.

З 2010 року заборонено полювання в господарських зонах національних природних парків, і вся територія Кам’янець-Подільського району підпадає під заборону. Тому лисиць і розвелося так багато. За правилами, на 1 тисячу гектарів мала би бути 1 лисиця, а в нас їх – 14-15.

Із березня щомісяця до мисливців надходить чимало звернень щодо відстрілювання хижаків, останні надходили зі Жванця, Ластівців, Червоної Діброви, але люди зі зброєю лише розводять руками.

– Єдиний випадок, коли ми можемо отримати дозвіл на локальну регуляцію в якомусь конкретному випадку, – якщо буде доведено, що та тварина, яка була в межах населеного пункту, виявилася скаженою, – каже Олександр Петрович. – Тоді у нас буде можливість звернутися до управління екології області з проханням надати дозвіл. Наразі період абсолютної тиші, бо самиці вигодовують малят, тому про дозвіл на регуляцію чисельності не може бути й мови.

Розумію складність ситуації та загрозу, але є правила. Наша організація ніколи не була байдужою до проблем громади і в рамках закону завжди готова прийти на допомогу.

Як бачимо, закон тварин охороняє, а от людей – чомусь ні. Чи нам залишається чекати сказу, від якого немає вакцини? Чим його лікувати, подумаємо потім.