П'ятница, 29 Березня 2024 р.
23 Червня 2017

КАДРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ?

Моя відповідь ствердна – так! Якщо ці кадри професійні, відповідальні, високоморальні. Але якщо вони непідготовлені, корупційні, амбіційні, то створюються нові проблеми, конфлікти і не вирішується основна мета управління організаційними ресурсами.

КАДРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ?

Справжні мудреці вчили: «Найкращий спосіб обирати державних людей – це висувати на посади тих, хто сам усувається; і усувати тих, хто сам висувається».

Професіоналізм не можна замінити особистою відданістю чи квотним принципом. Це буде біда! За будь-якою серйозною реформою має стояти особистість, адже місце і роль особистості, лідера в історії ніхто не зможе заперечити.

Сьогодні окремі кадрові рішення – це не система професійного відбору, а, швидше, система випадковостей.

Дефіцит якісних кадрів, лідерів, які за собою ведуть, які попереду з цікавими креативними ідеями, може стати причиною невдалих реформ.

Дуже важливо, щоб при проведенні системних реформ розумна економіка перемогла істеричну політику та популістів.

Люди з ідеями, які здатні об’єднати українців, уже на вагу золота.

Велика рідкість зустріти управлінців, у яких є енергія об’єднувати людей, країну. Єдина команда – це як один міцний кулак.

Натомість маємо небезпечну ситуацію, про яку Жан-Жак Руссо свого часу писав: «Щойно служіння суспільству перестає бути головною справою громадян, і вони надають перевагу служінню своїм гаманцям, а не особисто – держава вже близько до руйнування».

Кадрові чистки, майданний призов кадрів перервав еволюцію управлінської еліти. Сьогодні вже вимито той глибокий прошарок професіоналів, які вміло робили свою справу. Ще римляни казали, що не можна йти до влади, не знаючи, що з нею робити. Сьогодні велика рідкість зустріти професіонала будь-де, особливо в державному управлінні. Одні повибува-ли, інші повиїжджали, треті – деградували.

Венеціанська комісія Ради Європи визнала національну практику люстрації в Україні найгіршою з усіх практик Європи і такою, що суперечить правам людини.

Головною метою реформи органів місцевого самоврядування, так званої децентралізації влади, є забезпечення високої якості управлінських послуг для населення, ліквідація паралелізму, дублювання рішень і подолання корупції.

Лише радикальна кадрова реформа спасе державне управління від банкрутства. Сьогодні має розпочатися справжнє «полювання за головами», за інтелектом.

Але, на жаль, і тут є проблема. З кого обирати? Міністр науки і освіти Лілія Гриневич вважає, що сьогодні ринок праці живе своїм життям, а університети – своїм. Немає взаємодії, тому виші випускають кадри, що були потрібні 10 років тому. Немає прогнозу, які фахівці потрібні державі, що реформується.

Лише європейський досвід, а він передбачає чесну конкуренцію, конкурс, змагальність, тобто селекцію, яка приведе до державної чи муніципальної служби найкращих.

Національний характер українця потребує модернізації. Треба культивувати розумних, інтелектуальних представників власного народу в органи влади. Вони повинні відповідати таким якостям, як професіоналізм, харизматичність і людяність. І що дуже важливо – це вміння працювати в команді. Недарма кажуть: коли ваш колектив – «зіркова команда», ви непереможні. Але коли колектив – «команда зірок» – вам кінець!!!

Флорентійський громадський і політичний діяч Нікколо Макіавеллі у своїй праці «Державець» стверджував, що керівник повинен оточити себе розумними радниками, бути рішучим і без вагань проводити тверду політику, забезпечити домінування загальнодержавних інтересів громадян над їхніми приватними, жити в дружбі з народом, не боятися приймати непопулярні рішення.

Такий не боїться талановитих підлеглих, тільки бездарність оточує себе схожими, щоб на їхньому тлі можна було виділитися. Одна з великих проблем нинішніх реформ – це «временщики», – немає стабільності кадрів. Змінність останніх досягла 60%.

Друга проблема – низький якісний рівень. Плинність кадрів дуже висока, лише 7% мають магістерську освіту. Кадри потрібно навчити. Як казали древні греки: «Вір бонус септер тіро», що в перекладі з латинської звучить так: «Порядна людина повинна навчатись завжди».

Існує також конфлікт інтересів, тому виправдане і рішення про розмежування політичних та адміністративних посад.

В умовах політичної структуризації політичні партії повинні мати власну «кузню кадрів». Політичні посади оновлюються, а вся інша управлінська структура чиновників має бути незмінною. Це аксіома. Так працює весь цивілізований світ.

І на завершення про невиправдані очікування від запровадження державних конкурсів на державні посади.

Не маючи сильного громадянського суспільства, ми запровадили конкурси майже на всі посади із залученням громадськості.

Прозорість конкурсних відборів б’є світові рекорди: пряма трансляція, співбесіда, тестування тощо.

Мета ніби світла – прихід до влади найкращих, компетентних, високоморальних кандидатів.

Але, як обгрунтовує перші результати таких конкурсів експерт Денис Монастирський, державне управління не отримало бажаного результату. В хід пішли оскарження в судах, перші відставки, протести громадськості, звинувачення в непрофесіоналізмі, корупції.

Чи винними є конкурси?

Насправді є достатньо успішних прикладів конкурсних відборів в Україні.

Але в такій формі, як вони проводяться сьогодні, це, безумовно, фарс. Фарс, який дуже швидко дискредитує саму ідею конкурсних відборів.

Серед системних проблем із конкурсними відборами на високі державні посади є такі:

1. Розмита відповідальність за вибір і призначення на високу посаду (хто відповідає за обрання 2015 р. головою НАЗК Наталії Корчак?).

2. Неадекватне повсюдне використання конкурсних відборів (доходить до такої «творчості», як примушення виконати Гімн України, цитувати заповіді Божі тощо).

Крім того, сама система конкурсів отримала українське «ноу-хау». Завдяки негативному впливу людського фактора в нас успішно використовуються прийоми «переможців», а саме:

• отримання «контрольного» пакета голосів членів конкурсних комісій;

• зняття непотрібних кандидатів на рівні подання кандидатур;

• імітація конкурсу і оголошення нового;

• перегляд рішень конкурсних комісій;

• оскарження в судах.

Що з цим усім робити?

По-перше, необхідно переглянути в сторону скорочення перелік посад, призначення на які потрібно робити на відкритих конкурсах.

По-друге, потрібно повернути право обраному у конкурсі керівнику державного органу, підприємства, установи призначати своїх заступників (або хоча б впливати – входити до складу конкурсної комісії).

По-третє, необхідно удосконалити процедуру проведення конкурсу і складати чіткі описи вимог до посади (професіограми); складати адекватний набір тестових методик; забрати надлишкову публічність співбесід; визначити критерії оцінки членами комісій результатів співбесід.

Молода демократія в Україні, ринкова економіка, проблеми адаптації мислення громадян і менталітет, довготривалий відбиток «совка» – це ті проблемні питання, які має врахувати влада при вирішенні кадрових питань.

Віталій ОЛУЙКО, 

депутат Хмельницької обласної ради, доктор наук

із державного управління, професор, заслужений юрист України.