П'ятница, 29 Березня 2024 р.
14 Липня 2017

ЗАГАРБАЛИ ПАСОВИЩЕ І КЛАДОВИЩЕ

На свіжозораному полі, що досі було пасовищем, – крики, плач, страшні прокльони і поліція. Жіночки падають на землю, намагаючись захистити залишки паші власним тілом. Але залізний трактор на крики і сльози не зважає… Він справно виконує свою роботу. У власника ж є всі документи, закон – на його боці…

ЗАГАРБАЛИ ПАСОВИЩЕ І КЛАДОВИЩЕ

Такою видалася субота 8 липня для мешканців с.Сокіл і туристів, котрим довелося їхати по об’їзній, що майже на кілометр довша ніж звична польова дорога, яку переорали. Якщо для відпочивальників це не надто серйозна проблема, то сокільчан нахабно залишили без головного заробітку, відібравши у понад сотні корів їжу. Це чи не єдине село в районі, де господарі, попри всі труднощі, ще утримували худобу і, завдяки невтомній праці, мали бодай якийсь заробіток.

– Сокіл залишився без пасовища, не маємо й сотки, – крізь сльози розповідає сільський голова Тамара РОЩУК. – Iз 1985 року цих понад 16 гектарів офіційно відвели під випасання худоби. Проте правдами і неправдами 2012 року земля опинилася за межами населеного пункту. Відтоді чиновники «зверху» виділяли її бозна кому, нові власники продавали і перепродували, а прості селяни залишилися без пасовища. Сьогоднішній господар попередив, що оброблятиме ще один наділ у 28 гектарів при в’їзді у село біля кладовища, де досі паслася інша череда. Виявляється, це також його власність. А люди, які прожили тут усе життя і пропрацювали на цій землі, вже нікому не потрібні, бо закон – проти нас…

Невідомі нам особи привласнили всю землю за межами громади. Навіть не гребували кладовищем. Ми дожилися, що й покійників у Межигорі, це ще одне село сільської ради, не маємо де ховати.

Про сокільські перипетії на колишньому пасовищі ми запитали і в районному відділенні поліції. До речі, захисників порядку селяни того дня викликали двічі. Щоправда, поліціянти їм нічим не допомогли, адже новий власник землі надав необхідні документи, які підтверджують його право власності.

У сокільчан єдина надія – на Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області. Тамара Петрівна розповідає, що звернулася туди із заявою, аби виділили громаді наділи із земель консервації. Люди сподіваються добитися хоча би по 10 гектарів на череду, яких у селі всього дві. У звертанні до суду, щоби відсудити старе пасовище, не бачать потреби, бо, якщо закон дозволив «оборудку» із пасовищем, що суперечить усім законам совісті та логіці, то сподіватися на нього марно. Та й чекати на рішення доведеться роками, а худоба їсти хоче.

– Як аграрій я мав би підтримати у цій ситуації нового власника, бо він юридично правий. Проте з моральної та суспільно-політичної точки зору так не робиться, – каже депутат райради, голова Асоціації сільгоспвиробників Поділля Ігор ГАЙ. – У селі – живі люди. Їм також треба десь випасати худобу. Схожа ситуація у мене в Калині, але разом із пайовиками ми знайшли спільну мову, тому маємо і заробіток, і пасовище. З людьми треба домовлятися, на чужій біді не збагатишся.

На жаль, за сокільським сценарієм «дерибаняться» землі й в інших громадах району. Це питання необхідно розглядати на державному рівні та бити на сполох, бо догосподарюємося «до ручки». Нещодавно під час чергової сесії разом із колегами по цеху направили депутатський запит до Держгеокадастру, РДА, прокуратури. Відповідь-відписку дала лише райдерж­адміністрація про те, що це питання регулюється Держгеокадаст­ром, а всі інші на запит навіть не відреагували.