БЕЗ ТУРИСТИЧНИХ АМБІЦІЙ, АЛЕ IЗ ВЕЛИЧЕЗНОЮ ЛЮБОВ’Ю ДО СЕЛА

А ви знали, що на Кам’янеччині з’явилося ще одне місце для паломництва – криничка на колишньому обійсті священномученика Михайла Надольського, якого визнано святим. Диво-колодязь красується у центрі Крушанівки. Колись тут була садиба священика, якого радянська влада виселила з рідного села, ув’язнила і згодом розстріляла. Старожили його пам’ятають, переповідають молодшим про його діяння, зокрема, як підтримував односельчан під час голодомору. Від його крушанівського обійстя вже нічого не збереглося, залишилася лише ця криниця, яку минулого року облагородили, посадили біля неї берізки і квіти. Місцеві частенько ходять сюди по воду, вмиваються нею. Одні стверджують, що зцілює вона від хвороб, інші не надто у це вірять, однак усі погоджуються, що вода дуже приємна на смак і чиста.

Це не єдина Крушанівська родзинка. Є тут і успішне агровиробництво, гарні краєвиди й активні мешканці, котрі намагаються не лише виживати, а й розвивати маленьку батьківщину, зберігати культуру, освіту, оспівувати її красу… І все це попри те, що село далеко від міста, без туристичних амбіцій і з браком робочих місць.

БЛАГОУСТРІЙ У РУКАХ СЕЛЯН

До Крушанівської сільської ради входить усього одне село. Зареєстровано в ньому понад 670 мешканців, проживає, напевно, вдвічі менше, бо чимало людей виїхали за кордон у пошуках стабільних заробітків, багато молоді перебралося до міста. Всі, хто залишився, невтомно працюють, утримуючи господарства, не відмовляються і від худоби, або ж заробляють на місцевому підприємстві СТОВ «Агро-Еко XXI».

Інфраструктура в селі налагоджена. У центрі – сільська рада, клуб, бібліотека, школа. Щоправда, садочок і ФАП трохи віддалік. Справно курсують проїзні автобуси зі Старої Ушиці, Гораївки, Чабанівки, Подільського, тому до міста можна легко дістатися, от тільки гроші за квиток готуй, – а це 20 гривень в один бік. Добре, що все необхідне можна придбати у місцевих магазинах. Їх аж чотири. Один раз у тиждень приїздять і представники виїзної торгівлі.

Мають у Крушанівці й власну місцеву пожежну охорону із добротною пожежною машиною, яка може взяти майже 4 тонни води. На щастя, 2017 року рятувальники гасили всього одну пожежу. Наразі готуються до розпалу жнивної кампанії, коли часто горить стерня на полях. Цьогоріч хлопців вибила з колії сучасна «мінімалка», тому із 7 працівників залишилося всього четверо: Анатолій Міщук, Анатолій Ярушкевич, Іван Мрачковський і Василь Ганзюк. Вони щиро вірять, що штатний розпис переглянуть і ще один боєць Руслан Посітко до них таки повернеться.

Сільський голова тут Ігор ЧОРНИЙ – наймолодший з усіх сільських голів району. У свої 29 він уже майже два роки найголовніший у селі. Попри брак досвіду і благенький бюджет сільради, йому вдалося знайти спільну мову як з односельчанами, так і з керівництвом району, місцевими підприємцями. Тому навіть з мінімальними коштами всі разом працюють на майбутнє і, як можуть, покращують благоустрій села. Скажімо, взялися за вуличне освітлення, розчистили криниці, бо води минулого року катастрофічно бракувало, впорядковують місцеве кладовище тощо. А практикуватися Ігорю Євгеновичу у знаходженні спільної мови і підходу до людей було де, бо ж за плечима – вчительський досвід. Навіть тепер він поєднує головування і викладання інформатики у місцевій школі.

ЗАКРИТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ

А от школа – головний біль. Нещодавно навіть на сесію райради виносилося питання про її реорганізацію, тобто пониження ступеня, щоби залишилися тільки початкові класи. Тоді районні обранці зняли це питання із порядку денного, але проблема залишилася.

Всього тут навчається 35 учнів на 9 класів. Біда і з наповненістю школярами, і зі станом приміщення. Тимчасова споруда, яка нагадує шевченківську хатину, не відповідає сучасним вимогам, хоч і затишна, біля неї викошено, цвітуть квіти. Однак усередині немає ні спортзалу, ні харчоблока. Позаду красується і нагадує про чиновницьку недбалість двоповерхова будівля з вибитими шибками. Це мала бути нова школа з величезним спортзалом, просторими класами, вставлені там уже й вікна та двері. На початку 90-х залишалося тільки провести внутрішні мережі, проте фінансування зупинилося, будівництво заморозили…

– Нам коштів на закінчення будівництва не дали, а чималі суми спрямували на те, щоби з нуля побудувати школу в сусідньому селі Подільському, – розповідає секретар Крушанівської сільської ради Вікторія Продан. – Так ми і залишилися біля розбитого корита. А нова будівля добротна, хоча б якось її обладнати. Шкода, що дарма стоїть. Сьогодні взагалі йдеться про закриття у нашому селі навчального закладу, однак проти цього батьки місцевих школярів.

Підтвердила позицію батьків і матір двох діток Валентина КОВАЛЕНКО.

– Батьківський комітет школи категорично проти її закриття. Банально, але ми просто не віримо в обіцянки. Зверху все виглядає досить привабливо: шкільний автобус везе і забирає наших діток з уроків у чужому селі. Проте в одних більше занять, в інших менше, а діти змушені будуть сидіти по декілька годин, чекаючи, поки всі зберуться. Так само не зрозуміло, що нам робити, коли автобус зламається, а таке, зважаючи на наші дороги, може бути, взимку шляхи взагалі перемітає, а дорога то неблизька, навіть до Грушківської та Подільської шкіл, які від нас неподалік.

У старій школі чекають і нових учнів із місцевого дитячого садочка. Наразі ДНЗ «Дзвіночок» відвідують 18 діток. Затишні ігрова кімната і спальня, все побілено, пофарбовано, але коридори садочка потребують ремонту. Волає про нього і світлиця. Вихователі та батьки всім селом збирали автентичні речі й створили такий собі міні-музей, аби вихованці знайомилися з історією та народною культурою мало не з пелюшок. Знайшли всього вдосталь: одяг, рушники, меблі та елементи декору. Принесли навіть старовинні праски, в які колись закидали гаряче вугілля. Та якби ще тут ремонт приміщення зробити…

– На щастя, допомагають нам у всьому батьки вихованців, сільська рада, – розповідає завідувач садочка Наталія КІРПОТА, – разом усе ліпимо, малюємо, щось нове мудруємо, а кращого ремонту ні ми власними силами, ні сільська рада не потягнемо.

АГРОБІЗНЕС РОЗВИВАЄТЬСЯ НА БЛАГО СЕЛА

Бюджет сільської ради в основному поповнюється за рахунок СТОВ «Агро-Еко XXI», яке очолює депутат райради Олександр ГІНЗЕРОВСЬКИЙ. Підприємство працює комплексно, тут і насіннєвий завод є, де виготовляють елітне насіння, а ще польовий стан, холодильники для зберігання фруктів із власних садів. Орендує «Агро-Еко XXI» майже 800 гектарів земельних паїв, де вирощують пшеницю, сою та соняшник. Розрахунок із пайовиками, за їхнім бажанням, проводять зерном або грошима. Коштами, технікою і всім необхідним допомагають сільській раді, дбають і про інфраструктуру села, щороку підсипають дороги, допомагають у проведенні вуличного освітлення, виділяють будматеріали для ремонту бюджетних установ.

Хоча земля у селі не надто родюча, все ж, завдяки гідному обробітку і якісному насінню, дає непогані врожаї, тому підприємство має можливість виплачувати працівникам гідну заробітну плату. Працюють тут і над створенням нових робочих місць. А яка техніка у них: нова, сучасна, із широкозахватними агрегатами, укомплектована кондиціонерами для зручності польових трударів.

У Крушанівці в одній із перших 2012 року «Агро-Еко XXI», завдяки підтримці нардепа Володимира МЕЛЬНИЧЕНКА, облаштувало сучасний спортивний майданчик.

– Дітлахів тут повно, зранку і до вечора. Як тільки сніг зійде, вони як не у футбол ганяють, то у волейбол. Тому й не дивно, що наша шкільна команда під керівництвом учителя фізкультури Анатолія Галампети посіла перше місце у районному чемпіонаті. Всі ще дивувалися: у школі дітей мало, а всі такі вправні футболісти, – каже сільський голова Ігор Чорний.

Згадують у селі й успіхи футбольної команди «Титан», яка донедавна грала у районних чемпіонатах.

ДБАЮТЬ ПРО ЗДОРОВ’Я ТА КУЛЬТУРУ

У Крушанівці чимало правильних активістів, які не піаритимуться і не ставитимуть палиць у колеса, а допомагатимуть і підтримуватимуть у всьому. Серед них голова ради ветеранів села Анатолій БОХАНЕВИЧ. Він уболіває і за виділення земельних ділянок для селян, й об’єднує громаду, аби всім разом викопати ставок для власних потреб.

Ось уже понад 40 років розвиває культуру в селі місцевий бібліотекар Зінаїда РИБАК. Вона – і головний культорганізатор, і психолог, й історик, і навіть трохи лікар, бо пропагує здоровий спосіб життя. Нещодавно у бібліотеці відбулася зустріч із місцевою травницею Любов’ю СТАРКОВОЮ, котра сама збирає трави. Поділилася вона з односельчанами, коли їх збирати, як правильно заварювати і що ними лікувати.

– Всі заходи проводимо разом із завклубом Валентиною Коваленко та школою, – каже Зінаїда Василівна, – намагаємося готувати цікаві програми, бо бачимо – люди хочуть дізнаватися щось нове про наші звичаї, обряди. Тішить те, що мешканці не забувають традицій, а навпаки їх підтримують і розвивають.

Аби односельчани пам’ятали свою історію, багату культурну спадщину, пані Зінаїда все записує. У її доробку – спогади старожилів, зокрема Ірини Посітко, Якова Гончара. Має колекцію легенд, оповідок, крушанівських колядок, збирала й свідчення односельчан, котрі пережили голодомор. Тому, якщо цікаво дізнатися про печери, які ведуть із Крушанівки аж до Кам’янця (у них переховувався ще Устим Кармелюк), тоді гайда до бібліотеки.

На брак читачів тут не скаржаться, навпаки, відзначають найактивніших старших читачів, серед яких – Галина Варбарук, Вікторія Прокопів. Дивуються й успіхам дітей. Зокрема, не можуть натішитися восьмикласником Дмитром Заярнюком, котрий перечитав чи не всі бібліотечні книги.

– Важко підібрати літературу, бо все читав і знає, – бідкається бібліотекар, – але радісно від того, що у нас така молодь.

Пишаються у селі й своїми захисниками, учасниками АТО. Серед них – Віталій Атаманюк, Юрій Кріль, Максим Посітко, Анатолій Піхняк, В’ячеслав Перебейніс і Роман Прокопів.

– Максим Посітко пішов на строкову службу, звідти потрапив у зону АТО. Він не лише наш захисник, але й головний фотограф, бо вже стільки краєвидів нашого села нафотографував, що хоч книгу видавай, – каже берегиня книгозбірні.

Вистачає у Крушанівці й проблем. Як чи не кожне село району, потерпає через виділення земельних наділів за межами сільської ради людям з інших регіонів. Поки селяни добиваються землі біля рідного села, її запросто віддають іншим в обхід районної та сільської рад.

– На щастя, люди у нас дружні й амбітні, звертаємося в усі можливі інстанції, аби зберегти наше головне багатство, – каже сільський голова. – Сподіваємося, що свого таки доб’ємося.

Задумуються в селі й про територіальне об’єднання громад. Щоправда, до кого їм іти, ще не визначилися, більшість селян влаштовувало приєднання до майбутньої Староушицької громади, однак центр хотіли мати у Грушці. Зважаючи на те, що Стара Ушиця не забажала такого центру, крушанівчани обдумують варіант таки із центром у Старій Ушиці.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО КРУШАНІВКУ

У праці «Парафії та церкви Подільської єпархії», виданій 1901 ро-ку під редакцією священика Юхима Сіцінського, село називається не Крушанівка, а Крушинівка. Назву села народ пояснює тим, що колись тут покривали місцевість дрімучі ліси, росло багато крушини (чагарникова рослина). Назва Крушанівка зафіксована вже 1925 року у виданій у Вінниці книжці «Населені місця Поділля».

Отже, 1901 року про Крушинівку відомо таке:

Крушинівка – це село, розташоване на пологій низовині, розділеній безіменним струмком на дві частини. Від містечка Китайгорода міститься у 10 верстах на схід. Грунт чорноземний, а місцями глинистий. Врожаї посередні. Завдяки низовині, гігієнічні умови несприятливі, особливо в сиру пору року – восени та навесні.

У села є каменоломні білого тесу (вапняку).

Час утворення парафії не відомий. У першій половині XVIII століття вона була приписана до Китайгородської уніатської парохії. Тепер парафія самостійна. До неї належить поселення Крушинівський Яр (ухвалою Хмельницького облвиконкому від 10 березня 1960 ро-ку село Яр-Крушанівський приєднано до села Крушанівки).

Населення – українці, православні, 619 душ чоловічої статі та 631 душа жіночої статі, католиків – до 140 душ і євреїв – понад 50 душ обох статей (на 1901 рік).

Хліборобство не прогодовувало населення, тому воно займається відхожими промислами у Бессарабію, візництвом, ткацьким ремеслом, а деякі – садівництвом, чому сприяли клімат і грунт.

Старовинна дерев’яна церква існувала у парафії до 1870 року; тоді розібрана та з неї влаштовані господарські будівлі для причту; на місці престолу споруджений кам’яний хрест. Нова кам’яна, теж Успенська церква, влаштована 1853 року старанням парафіян і місцевого священика Іоанна Надольського, який пожертвував понад 3000 рублів. 1894 року влаштовані два дерев’яні бокові вівтарі з північної та південної сторін. Церковної землі: садибної – 3 десятини; орної – 41 десятина 2200 сажнів; а всього 44 десятини 2200 сажнів. З-поміж священиків найбільше працювали: згаданий Іван Надольський (1812-1848) і син його Євтихій, протоієрей (1848-1896); тепер священиком тут син Євтихія Арсеній.

Школа грамоти з’явилася у парафії 1860 року старанням священика й існувала до 1875 року, коли повинна була закритися за браком коштів, які пішли на відкриття в сусідньому селі Приворотті міністерського училища (від 1 березня 1963 року Привороття називається Подолянами). Iз відродженням церковної школи у 1880-х роках така ж відкрита і в Крушинівці, й існує досі. Приміщення для причту зручні, влаштовані 1899 року на суми поземельного збору.

Із книжки Віктора Гульдмана «Помісне землеволодіння в Подільській губернії», виданій 1898 року, довідуємося, що Крушинівка належала спадкоємцям грецької підданої Лукії Кумбарі, власниця мешкала в Одесі, а маєток перебував у керуванні капітана Генерального штабу Павла Аристовича Коцебу.

Підготував Олег БУДЗЕЙ.