П'ятница, 03 Грудня 2021 р.
28 Липня 2017

ПІДКОРЮВАЧІ ГЛИБИН І МІН

Тут гартують професіоналів

Уявіть, що ви одягнені у 18-кілограмовий шолом, 21-кілограмові чобітки, два обтяжувачі по 16 кілограмів і водолазний костюм. І в таких 80-кілограмових обладунках ви не лише пірнаєте, а й мусите на значній глибині у майже суцільній темряві виконувати завдання. Наприклад, знайти і знешкодити міну або ж нашпигувати вибухівкою корабель ворога. І робити це водолази мусять удень чи вночі, у спеку чи лютий мороз. Це не вигадки кіноматографістів, а щоденна, кропітка та небезпечна робота кам’янецьких водолазів.

Здавалося б, звучить дивно, що у Кам’янці-Подільському, який ніяк не можна назвати портовим містом, професійно та якісно готують водолазів. Утім це справді так. На території навчального полігона розташувався загін водолазної підготовки Центру розмінування, де проходять вишкіл військовослужбовці Сухопутних військ і Військово-морських сил ЗСУ, ДСНС, СБУ, Сил спеціальних операцій, Нацгвардії України, Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України, Національного університету оборони. І, як з’ясувалося, кам’янецький загін водолазної підготовки – єдиний заклад в Україні, який навчає водолазів усіх основних і додаткових спеціальностей, окрім того, має низку наукових розробок, патентів на вироби й успішно робить перші кроки до підкорення міжнародних теренів. Окрім цього, наші водолази ще й успішно виконують бойові завдання.

У яких умовах загартовують водолазів, які глибини підкорюються досвідченим пірначам та як на такі візити реагують жителі підводного царства – про це та інше запитував «Подолянин», завітавши на декілька годин у гості до загону.

ЩО ТРАПИЛОСЬ IЗ ПУТІНИМ?

На території колишнього містечка протидесантних загороджень, розташованого на навчальному полігоні, рік тому з’явився новий вказівник «Водолазний комплекс». На площі у майже шість гектарів є все необхідне для навчань і тренувань: озеро глибиною близько 7 метрів, будівля із просторими класами, водолазною роздягальнею і складом зі спорядженням. Оглядаючись довкола, помічаєш, що всюди відчувається рука господарів. Виблискує під сонцем невеличке почищене озерце, оздоблене буйками, поплавками і… мінами. Неподалік вмостилася літня альтанка, де можна перекусити на свіжому повітрі й випити кави, насолоджуючись тишею. А на веранді очі прикипають до яскраво-червоного холодильника, на якому зображений водолаз.

– У нас навіть холодильник фірмовий, – під час екскурсії територією жартівливо каже старший лейтенант Володимир ГУСКА. – Техніка ця випущена ще у 60-х роках, проте наш знайомий її відреставрував. А ось цю стару шафу ми перетворили на нову вже власноруч.

На сонечку ніжаться двоє котів – чорно-білий Міцик і брюнетка Машка. Володимир Миколайович розповів про романтичні стосунки цих муркотиків: коли кішка виношула кошенят і не могла піднятися, Міцик як справжній джентльмен приносив їй їжу.

У поле зору потрапили і двоє цапків, котрі спокійно жували зелень, не звертаючи уваги на сторонніх.

– Нам привезли троє козликів: молодшого, середнього і старшого. Для них зробили навіс, де вони й живуть. Жартома їх назвали Путін, Мєдвєдєв і Лавров. Однак через два дні, коли прийшли вранці, побачили, що Путін лежить і не дихає, – на завершення обходу території каже Володимир Миколайович і запрошує до будівлі.

ВІД ВІДДІЛЕННЯ ДО ЗАГОНУ

На одній стіні у фойє висять фотографії із водолазами, котрі пройшли курс підготовки у загоні, а навпроти – патенти на різні винаходи. У класі за партами сидять майбутні фахівці. Сьогодні у них залік, обличчя серйозні й напружені. Доки вони складають іспит, ми продовжуємо спілкуватися.

Володимир Миколайович розповів, що після переведення факультету військової підготовки та Навчального центру підготовки інженерних військ для подальшої служби до Львова і селища Старичі начальник гарнізону та командир Центру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ ініціював створення на базі частини відділення водолазної підготовки. Сталося це 2013 року. Біля керма нового відділення став майор Андрій РОМАНОВИЧ. На той час тут працювали лише троє військових і двоє офіцерів у відставці. Вони, власне, і почали формувати підрозділ, який тоді розташовувався на базі навчально-тренувального комплексу Центру розмінування, мав тільки один клас, бокс, де водолазне спорядження можна було порахувати на пальцях, і спецавтомобіль.

– Три роки тому, коли в Україні розпочалася антитерористична операція, гостро постало питання про якість підготовки водолазів, – розповідає Володимир Гуска. – Тоді й прийняли рішення про розміщення окремого підрозділу на території з водоймою. Командиром загону водолазної підготовки призначили підполковника Івана КОВАЛЯ. У спадок від факультету військової підготовки наприкінці 2015 року нам дісталася ця територія, яку й узялися облаштовувати: викорчовувати чагарники, прибирати, ремонтувати занедбану будівлю, очищати озерце і заселяти туди рибу. Вже 2016 рік ми зустрічали на нових площах у свіжовідремонтованому приміщенні. Тут другий рік поспіль готуємо фахівців водолазної справи. Лише за 2016-й провели 4600 навчальних годин, підготувавши 77 спеціалістів.

Наразі у Військово-морських силах тільки створюють навчальний центр. Утім між нами є різниця – у водолазних кваліфікаціях і спеціалізаціях. Ми єдині навчаємо водолазів інженерних спеціальностей і напрямків (розвідка, роботи інженерно-технічні та на гідротехнічних спорудах тощо). Крім кваліфікації «Водолаз», здобувають у нас ще й спеціальність «Водолаз-підривник», яка наразі дуже затребувана. На сході багато водойм засмічені вибухонебезпечними предметами, які можуть у будь-який час здетонувати, що призведе до трагічних наслідків. Про водолазів чомусь згадують тоді, коли біда. Корабель не тоне, коли штиль і хороша погода, однак завжди треба бути напоготові.

ГОТУЮТЬ ДО ЕКСТРИМУ

Водолазна справа – специфічна, тому інструктори під час практичних занять працюють окремо з кожним фахівцем, аби навчити, вказати на недоліки і допомогти їх усунути. Для цього під час занурень майстри водолазної справи йдуть на хитрощі й створюють для студентів непередбачувані ситуації: можуть зірвати маску чи зімітувати напад протидиверсійних груп. Так хлопці вчаться правильно діяти в екстремальних умовах

і відточують навички до автоматизму.

ПІДКОРЮВАЧІ ГЛИБИН І МІНА щоб загартувати витривалість, усі носять під водою 24-кілограмову гирю.

– Часто нам доводиться виконувати завдання, лише керуючись відчуттями і вивчаючи об’єкт на дотик. На глибині видимість погана і не завжди допомагають ліхтарики. Одягнули маску й мусимо щось закрутити, відрізати, замінувати або знешкодити. Часто допомагає навіть інтуїція. Є й серед нас такі, котрі «виходять» на звук, що лине з-під понтона. Як, наприклад, наш 40-річний інструктор Андрій ГРИГОР’ЄВ. Його ще називаю «людина із зябрами», бо може без балонів на затримці дихання під водою провести 3,5 хвилини. Пишаємося також і професіоналами – кандидатом педагогічних наук, доцентом, полковником запасу Анатолієм ОКІПНЯКОМ і майором запасу Сергієм МИРОНОВИМ. Усього в нас працюють 12 чоловіків – 7 військових і 5 цивільних.

Аби постійно підтримувати форму і не втрачати навичок, наші військовослужбовці двічі у місяць проходять тренування барофункцій у рекомпресійній камері на глибині 80 метрів. Після 40 метрів наступає азотно-кисневе голодування організму, тому дихаємо медичним киснем, щоби перенести такий тиск. Спуск і підйом займають три години.

– Володимире Миколайовичу, хто може стати водолазом?

– Фізично загартована людина без хронічних захворювань органів дихання і вушних раковин, хвороб кісток, суглобів, м’язів, серцево-судинної системи, без шкідливих звичок, із хорошим об’ємом легенів. Особи, які вміють добре плавати і здатні переносити перепади тиску. Всі претенденти проходять медкомісію, а вже у нас – перевірку барофункцій організму в барокамері. Й, повірте, неабияке значення мають мотивація і психологічне налаштування. В цьому я переконався, коли працював командиром водолазного взводу в Навчальному центрі підготовки інженерних військ, що дисклокувався у Кам’янці-Подільському, а згодом – викладачем водолазної підготовки у Старичах. Зустрічалися мені солдати, котрі не бажали пов’язувати життя із водною стихією. Я перевіряв їх так. Перед тим, як вони заходили у барокамеру, казав, що знижуватиму тиск, і, якщо болітиме праве коліно, потрібно негайно все припинити, інакше можна втратити ногу. Потім сидів і спостерігав, як деякі хлопці хапалися за коліно, хоча насправді воно тут зовсім ні до чого.

НЕ ЛИШЕ НАВЧАЮТЬ, А Й РОЗРОБЛЯЮТЬ

Активно у підрозділі кипить і наукова робота, адже є стільки світил водолазної справи. Над новими розробками працює весь особовий склад, а про успішну роботу красномовно свідчать перемоги у всеармійському конкурсі «Найкращий винахід року». Перше місце загін посів у номінаціях «Утилізація надлишкових озброєнь, військової техніки, боєприпасів та ракет» і «Автомобільна техніка», а друге – «Бойові кораблі та озброєння». Друга розробка змусила позаздрити навіть військовослужбовців із Військово-морських сил.

Мають науковці й декілька патентів на власні винаходи. До речі, під час міжнародної конференції, що у травні відбулася на базі Центру розмінування, мало не поцупили детальних схем та опису вдосконалення легеневого апарата.

ПІДКОРЮВАЧІ ГЛИБИН І МІН– Ми змогли вдосконалити легеневий апарат, аби захистити водолаза від отруєння вуглекислим газом, коли він опускається глибше ніж на 20 метрів, – пояснює полковник запасу Анатолій Окіпняк. – Встановили пристрій, який не дозволяє пірнути глибше. Цей винахід зацікавив іноземців, адже у них є такі ж апарати, але вони не мають такого рятувального обладнання.

Також розробили пристрій для витягування снарядів, що не вибухнули, а застрягли. На сході, до речі, таких чимало. Раніше це робили за допомогою лебідок. Ми придумали, як це виконати дистанційно.

Винайшли й устаткування для витягування з акваторій вибухонебезпечних предметів. Адже в таких ситуаціях потрібно діяти виважено: добре захватити об’єкт, щоби під час підйому він не злетів і не здетонував.

І лише у нас є спосіб комплексної підготовки водолазів-підривників. Це такий собі план навчання, розроблений усіма викладачами на основі їхнього досвіду та напрацювань, бо ж водолаз-підривник – екстремальна спеціалізація, так би мовити, гримуча суміш.

Окрім наукової праці, військовослужбовці активно беруть участь у навчаннях, що проводяться і в Україні, і за кордоном.

ЯК ПІРНАВ ПРИТУЛА

Військові водолази зізнаються, що без підмоги волонтерів їм було б сутужно. Зіркове плече загону підставив відомий шоумен і волонтер Сергій ПРИТУЛА. Особисто він двічі привозив кам’янецьким водолазам по чотири сучасні комплекти водолазного спорядження вартістю понад 10 тис. доларів.

– Маємо гарного товариша, теж водолаза Костянтина МИРГОРОДСЬКОГО, котрий навчався і проходив підготовку в Криму. Він переніс важку травму, тому почав працювати на «Новому каналі» й долучився до провідної волонтерської організації «People’s Project». Сергій Дмитрович теж став волонтером. Одного разу, подарувавши бус військовослужбовцям з Очакова, він зустрівся там із бойовими плавцями Сил спеціального призначення, які навчалися в Кам’янці. Так він дізнався про наш окремий водолазний загін і вирішив допомогти тим, чого ми справді потребуємо. Вперше прибув до Кам’янця-Подільського торік у червні, подарував спорядження, сфотографувався і через 20 хвилин поїхав до столиці, але обіцяв повернутися.

У листопаді Сергій їхав у Збараж до батьків й затримався у нас. Пройшовся класами, оглянув манекени, спорядження і поцікавився, скільки важить наше обмундирування. Я відповів, що 80 кілограмів, і кажу: «Дмитровичу, ви зробили для нас чимало, тепер черга за нами! Аби повноцінно називатися водолазом, мусите пірнути під воду». На що він апелював: «Пішли, я бачив на складі маску, ласти». «Ні, будемо одягати справжнє водолазне спорядження». Сергій поглянув на мене, однак не відмовився. Ми його одягнули, все закрутили. Потім він опустився під воду. I вже на суші сказав: «Костюм кікімори набагато легший».

25 лютого, саме на мій 33-й день народження, я поїхав до Києва, де Сергій передав для загону необхідне спорядження. Це людина, яка не вимагає медалей, нагород, а допомагає щиро і безкорисливо. Він навіть відмовився від того, щоби ми подали його на нагородження, зазначивши: «Нагороджуйте тих, хто воює».

Також завжди йде нам назустріч адміністрація туристичного комплексу «Дністровська рив’єра». У нас там друга база. 70% програми відпрацьовуємо на території водолазного комплексу загону водолазної підготовки, а навички роботи у відкритій воді відточуємо у Великій Слобідці. На Дністрі є місця, де глибина сягає 60 метрів. Там темно, холодно, моторошно, але в таких умовах водолази добре натреновуються. Часто зустрічаємо там жителів підводного царства, котрі, помітивши нас, пускаються навтьоки.

Поважають наші підкорювачі глибин, з радістю спілкуються із легендарним плавцем бойового спецназу Степаном БОДНАРЧУКОМ, який мешкає у Кам’янці-Подільському. Цей чоловік служив в Очакові, Криму, має неабиякий досвід. За часів Радянського Союзу саме він випробовував апарат АВМ-5 (автомат водолазний морський).

УРЯТУВАЛИ МІСТ ТА ЕКІПАЖ

Відколи у країні триває АТО, наші водолази не лише навчають інших, а й самі успішно виконують завдання на сході. Їм вдалося запобігти вибуху, коли ДНРівці замінували міст через р.Сіверський Донець. Вони швидко знайшли саморобний вибуховий пристрій, який терористи закріпили на паромі, й знищили його на місці.

Врятували вони й екіпаж піхоти. Хлопці форсували водну переправу на машині БМП-2, що пішла під воду. Наші водолази швидко витягнули захисників із води, а потім дістали з дна і затонулу техніку.

Сьогодні загін водолазної підготовки робить перші кроки до міжнародної співпраці й мріє, аби в Україну нарешті прийшов довгоочікуваний мир. Планують відновити ще одне озеро на водолазному комплексі, тож ремонтують дамбу, що тріснула. А ще тут хочуть мати мобільний водолазний комплекс, який є на озброєнні у Збройних сил Великобританії.

Коли я поверталася із загону, особовий склад готувався до зустрічі з операторами. Саме про будні водолазів, їхній досвід та вміння документальний фільм вирішили зняти представники спецконструкторського бюро «Шторм». Планується, що кінострічка стане у пригоді всім, хто мріє підкорювати таємничі глибини примхливої водної стихії.