ВІЙНА ЗАБРАЛА НАШОГО «ДОБРОГО»
Страшна звістка про смерть кам’янчанина, який захищав Україну, гострим ножем вдарила в серця не лише рідних і близьких Ростислава ДОБРОШИНСЬКОГО, а й побратимів та земляків. 1 серпня ми втратили ще одного Героя, бійця із позивним «Добрий».
Учора чорний кортеж доставив тіло до рідного міста. Першими останню шану йому віддали рідні та друзі, а також сусіди, оскільки машина зупинилася біля будинку, де він проживав. Навколішках, не стримуючи сліз, кам’янчани зустріли свого Героя…
20-річний хлопець загинув від кулі снайпера, яка вцілила прямісінько в груди. Смертельного поранення зазнав у Новозванівці, неподалік від однієї з найгарячіших точок – Попасної на Луганщині. Ростислав уклав контракт зі Збройними силами України півтора року тому і тривалий час перебував у зоні АТО.
Рідні та друзі не в силі оговтатися від втрати, клубок у горлі заважає розповідати про юнака. На його сторінці у соцмережі всі згадують Ростика як неймовірно позитивного і життєрадісного, завжди усміхненого, котрий підтримував і приходив на допомогу. Ніхто не може змиритися з думкою, що хлопця більше немає…
– За годину до страшної звістки я розмовляла з Ростиком, – тамуючи біль, розповідає кам’янецька волонтерка Тетяна КОШЕЛЄВА. – Він на своїй сторінці у «Фейсбуці» навіть виклав фотозвіт із передачею від наших волонтерів. Для нього ми підготували подарунок – подавач для патронів, який замовили на меблевій фабриці «Крона». Ростик 4 дні чекав на сюрприз, навіть не підозрюючи, що йому передадуть. А коли побачив, тішився, немов дитина. Зрадів і смаколикам від «Кухарської сотні Поділля». Жінки надіслали його улюблені вівсянку із смачними та корисними добавками й гороховий суп.
Узимку під Мар’їнкою Ростислав зазнав контузії, після чого в нього був підвищений артеріальний тиск, лікувався у різних шпиталях. Служив у групі снайперів, а після її розформування – у 8 окремому мотопіхотному батальйоні гранатометником. Наприкінці травня хлопці з боями ввійшли до Попасної, де закріпилися на позиціях. Він ніколи нічого не просив і завжди казав: «Ви мене балуєте!».
У Ростика залишилися мама, рідна сестра і бабуся.
