БЕНЗОПИЛОЮ І ДУШЕЮ ПРИКРАСЯТЬ УКРАЇНУ

Шум бензопил, аромат свіжого дерева, що витає у повітрі, засипаний тирсою майданчик та із кожним днем усе живіші образи подільських ремісників, яких більше тижня вивільняли з обіймів кремезних дубових колод найвідоміші скульптори України… Саме так із 7 до 17 серпня проходив у древньому Кам’янці дебютний для міста фестиваль дерев’яної скульптури «Поділля Woodcraft». Територія ЖК «Нова Будова» за декілька днів перетворилася на фестивальне арт-містечко: тут збиралися на вечірні перегляди фільмів, навчалися майстерності ковальства і гончарства, слухали музику та щоденно спостерігали за роботою митців, котрі невпинно створювали красу із кремезних колод висотою у 2,5 метра.

– У давнину в Кам’янці була добре розвинена реміснича культура і, згідно з описом Поділля 1800 року, міщани того часу займалися ремеслами у 18 цехах. Тому фундатори фестивалю, якими стала Група компаній «Нова Будова», аби відродити давню історію Старого міста, запропонували скульпторам відтворити у дереві образи представників різних ремісничих цехів. Ми намагалися не надто обмежувати творчих людей у темі. Кожен митець самостійно обирав узагальнений образ ремісника, – розповідає мистецтвознавець, ідейний натхненник та один зі співорганізаторів фестивалю Інна БЕРЕЗІНА.

Деревина – це живий матеріал, який лише у процесі роботи показує, наскільки він якісний. Тож Інні Вікторівні довелося особисто консультуватися зі скульпторами, аби зробити близько 10 виїздів у ліси і знайти потрібні для скульптурного симпозіуму колоди.

РІЗАЛИ, ОЖИВЛЯЛИ, АРТ-МАЙДАНЧИК БУДУВАЛИ

На скульптурному подвір’ї дружна атмосфера не зникала впродовж усього фестивалю. Митці охоче ділилися інструментами, допомагали один одному повертати важкі колоди, радили, жартували і розповідали оточуючим про всі тонкощі своєї роботи. Тут не було місця для конкуренції, адже кожен із семи скульпторів упевнений, що його робота полягає не у першості, а в якісному створенні прекрасного.

Кажуть, в гостях добре, а дома краще. Тож місцевим скульп­торам Сергію КЛЯПЕТУРІ та Анд­рієві КЛІЩУ пощастило чи не найбільше, бо творили вони не лише у рідному місті, а й для нього. Чи не кожного дня насолоджуватися роботами містян приходили жителі Кам’янця, а за роботою Сергія Кляпетури часто спостерігала і старша сестра Олена, котра як художник розуміє всю важливість таких фестивалів.

– Це швець, чоботар або ж, як називають його німці, – шустер. Хоч у нього багато чобіт, але я роб­лю його босим. Він має дуже багато роботи, тож від голоду не помре, – жартує скульптор. – Я ніколи не змагаюся, та й взагалі проти будь-яких оцінок. Ми ж не боремося, а просто робимо те, що подобається.

Кам’янецький «Поділля Wood­craft» цьогоріч для Сергія Кляпетури став шостим схожим фестивалем. До цього він уже встиг побувати у Німеччині, Польщі та Литві.

Радіє, що випала нагода працювати у рідному місті, й Андрій Кліщ. Митець розповідає, якби постав вибір між українським і закордонним фестивалем, без роздумів обрав би перший, адже вважає, що створювати прекрасне потрібно у першу чергу для своєї країни, прикрашати саме її.

– Ніколи заздалегідь не створюю ескізів для своїх робіт, завжди ідеї з’являються після побаченої колоди, – каже Андрій. – Зізнаюся, у мене трапилася просто ідеально рівна поверхня, з неї гріх було не зробити чогось нормального, але й вихвалятися тут немає чим, бо це лише звичайна праця. Мета художника – дати життя своєму витвору і забути про нього, адже чи скульптура, чи картина, будь-який шедевр живе окремим від свого автора життям.

Скульпторові із Червонограда Тарасу КОРОЛЮ вдалося впоратися із роботою найшвидше. Створивши образ ткалі, він ще й устиг вирізати додаткову скульп­туру – голову свині.

– Моя мама навчалася ткацтву, напевно, тому я й обрав цей образ. Знаю, як проходить увесь процес та ознайомлений із цією роботою більше ніж з усіма іншими. Бензопилою я зняв лише верхній шар кори дуба, а решту вирізав різцем, тож можу сміливо назвати свою скульптуру ручною роботою, – розповідає Тарас.

А от майбутнього будівельника старовинного міста створював харків’янин Андрій Шевченко.

– Я робив дитину, хлопчика із кельмою, котрий поки що грається кубиками, проте через декілька років будуватиме цілі міста. Хоча, відверто кажучи, планував вирізати ювеліра, та колода не підійшла. У різьбі завжди дерево саме підказує композицію. Ось, наприклад, мені трапилося полотно, де кора вросла всередину ствола, але навіть такі дефекти завжди можна обіграти і перетворити на перевагу. Тим паче, що після тонування й обпалення деревини жодні недоліки колоди не впливатимуть на сприйняття скульптури, – пояснює митець.

Безперечно справжнім професіоналом на майданчику вважали скульптора з Івано-Франківська Богдана Гладкого. Він чи не єдиний, кому дісталася найнезручніша колода з гілками, що випиналися навсібіч. Однак із неї йому вдалося вирізати вражаючий образ гончара.

– Мені пощастило з деревиною, завдяки їй і вдалося створити ремісника, котрий тримає в одній руці глиняний глечик і розглядає його на сонці, – розповідає Богдан. – З одного боку можна вважати, що полотно було абсолютно незручним, але водночас воно навіювало певний мотив руху.

А колода, яка потрапила до рук львів’янина Олега Капустяка, візуально нагадувала рогатку. За декілька днів умілець зміг перетворити її на могутній торс ремісника із сильними, піднятими вгору руками. Як розповів митець, цей образ символізує перемогу, а смуги темно-коричневої деревини, які автор виявив під час роботи всередині стовбура, в результаті додають скульптурі справжньої драми і навіть трагічності.

Який же фестиваль без годинникаря, котрий хвилину за хвилиною відраховує час до такого довгоочікуваного встановлення арт-майданчика. Саме його і вирізав скульптор із Калуша Степан Дутчин.

– Правду кажучи, я не надто втішений роботою, бо якби довелося вільно обирати тему, то однозначно створював би жіночий образ. Більше уваги вирішив приділити обличчю, намагався якомога краще його оживити. Мій ремісник має декілька годинників, у нього навіть пісочний є.

З усіх створених скульптур на території ЖК «Нова Будова» буде змонтовано арт-майданчик, який символізуватиме, що навіть віддалені куточки міста – це частина старовинної історії древнього Кам’янця-Подільського.

НЕ СКУЛЬПТУРАМИ ЄДИНИМИ

Не тільки статуї стали десятиденною розвагою фестивалю. Поки одні стежили за роботою вмілих майстрів, інші залюбки відвідували різноманітні майстер-класи і навчалися самостійно створювати милі та корисні у побуті дрібнички. Ковалі передавали свій багаторічний досвід усім охочим кам’янчанам і вчили тонкощам обробки металу способом гарячого кування. Назбиралося чимало бажаючих відчути магічну силу заліза, але найбільше металеве таїнство припало до душі дітям. Вони задоволено розглядали й охоче пробували нове для них заняття, тож черга до ковадла не закінчувалася довго. Маленькі ковалики забирали на згадку власноруч зроблений залізний виріб. А через декілька днів малеча знову завітала на територію «Нової Будови», аби цього разу спробувати власні сили у гончарстві. На відмінну від ковальства, це заняття не таке небезпечне, та й глина в умілих руках юних майстрів швидше перетворювалася на авторські глечики і вазочки.

Ледь не щовечора на скульптурному арт-майданчику збиралися поціновувачі кіно, щоб на свіжому теплому літньому повітрі під відкритим зоряним небом на великому екрані подивитися такі фільми, як «Вартові легенд», «Подорож до центру Землі», «Спіріт – душа прерій» тощо.

Для шанувальників художнього мистецтва тут провели виставку картин із Всеукраїнського пленеру – 2015.

На деякий час відволіклися від своєї основної справи й самі скульптори. 12 серпня для всіх присутніх вони влаштували справжнє захоплююче шоу швидкої різьби. Лише за 90 хвилин митці вирізали міні-скульптури жіночої туфельки, перцю, лісової Мавки, лелеки тощо. Тож за декілька сотень гривень на благодійному аукціоні кожен міг придбати незвичайний виріб, у який майстри вклали частинку своєї душі, а вилучені кошти за міні-шедеври вже встигли передати до Кам’янець-Подільського перинатального центру.

Оксана НЕСТЕРОВСЬКА.