Неділя, 28 Листопада 2021 р.
18 Серпня 2017

ЛЮДСТВО ІСНУВАТИМЕ, ДОКИ ТРУДИТЬСЯ БДЖОЛА

Василь ПавліковськийСолодкі та дуже смачні свята відзначаємо 19 серпня – Яблучний Спас і День пасічника, освячуючи у храмі мед і дякуючи бджолярам за клопітку працю, що приносить цей корисний продукт. Однак коли починаєш говорити про проблеми, із якими стикаються бджолярі, солодке змінюється на гірке. За словами працівників «медової» галузі, найбільша наша біда – суцільна хімізація полів, садів, побуту і життя загалом. Спеціалісти кажуть: «Бджола пережила льодовиковий період, а чи виживе внаслідок злодіянь сучасної людини – під величезним знаком запитання…».

Вся надія – на людську мудрість. Її провісники вже відчуваються, адже люди все частіше починають повертатися до органічного способу життя, натуральної їжі, природності, тому не лише мед набуває більшої популярності, а й інші продукти бджільництва. Виявляється, корисні й пилок, і перга, та що там говорити, навіть мертві бджоли та їхні вороги – воскова міль – стануть у нагоді людині розумній.

Про проблеми бджільництва і перспективи галузі ми говоримо з майстром цієї справи, ветеринаром із солідним досвідом і пасічником-новатором Василем ПАВЛІКОВСЬКИМ.

ПРО ПАСІКУ МРІЯВ З ДИТИНСТВА

Цьогоріч у серпні Василь Анатолійович відзначає серйозний ювілей – 20 років відтоді, як займається бджільництвом – мрією всього дитинства.

Його сучасна пасіка швидше нагадує міні-завод із виготовлення меду. Чоловік одним із перших у районі вже понад 10 років практикує восьмиметрові пересувні павільйони з десятками вуликів, які зі звичного місця – Совиного яру, що у Китайгородській ОТГ, кочують по місцевості до медоносів. Разом із ними мандрує і наш бджоляр, адже павільйон пристосований не лише для бджіл, а й для проживання людини в ньому. Тут є кухня, спальня і навіть електрика.

ЛЮДСТВО ІСНУВАТИМЕ, ДОКИ ТРУДИТЬСЯ БДЖОЛАЕкспонувалися сучасні технологічні вулики Василя Павліковського на Всесвітньому конгресі пасічників «Апімондія-2013», що проходив у Києві. На пам’ять про участь у виставці наш герой отримав солідну медаль, яку береже, як зіницю ока, бо по всій країні таких усього сотня. Пишається і нагрудним знаком Інституту бджільництва «За заслуги в розвитку бджільництва».

Досі зі щемом у серці пасічник-професіонал родом із Чемеровеччини згадує, як маленьким хлопчаком прокрадався до обгородженої частоколом пасіки хрещеної матері.

– Годинами міг заглядати у щілину і спостерігати за світом бджіл, – розповідає Василь Павліковський, – не раз й отримував на горіхи за це від самих комах, бо вони реагують навіть на кліпання. Проте дуже болісні укуси не стали на заваді здійсненню мрії. Найприємніші спогади дитинства – саме із обійстя хрещеної Олени та її чоловіка Володимира, де завжди витав запах воску і меду.

Досі зберігаю старовинну медогонку, яку вони мені подарували, а їхнім ножем ручної роботи користуюся й нині. Нікому із помічників його не довіряю.

Саме у них взяв рамкові вулики, щоправда, їх довелося відреставрувати, тому що бджоли там декілька років не жили. Вулик, як хата, – якщо у нім немає сім’ї, то занепадає.

Найпершу бджолину родину юному Василю 1997 року подарував друг Олександр на випускний із Кам’янець-Подільської сільськогосподарської академії (нині – ПДАТУ). Знав про його давню забаганку, тож із подарунком не прогадав.

– Після закінчення навчання повернувся додому на Чемеровеччину, розвів іще бджіл. І тут у Кам’янці-Подільському мені пропонують серйозну, досить привабливу роботу… Довго вагався, бо не міг залишити вуликів. Усе ж таки взимку пішов на роботу, а навесні перевіз із собою до Кам’янця ще й пасіку.

УКРАЇНСЬКОМУ МЕДУ – ВІДКРИТА ДОРОГА

За словами Василя Анатолійовича, Україна – серед лідерів із виробництва меду. Не пасли ми задніх і раніше, адже саме українець Іван ПРОКОПОВИЧ винайшов перший у світі рамковий вулик. До того були тільки дуплянки.

Чималі перспективи маємо й сьогодні. Щоби не вдаватися до пафосної статистики, наведемо простий приклад: мед, зібраний на пасіці нашого героя, споживають в Америці, Іспанії, Польщі. Наші люди везуть його за кордон у подарунок, а там такі презенти цінуються і користуються попитом.

– Населення почало більше хворіти, аби цьому запобігти, повертається до органічного способу життя, тому й використовує більше продуктів бджільництва: мед, пилок, пергу, прополіс, – каже Василь Анатолійович. – Популярні мазі, ефірні олії, витяжки із прополісу, їх навіть застосовують для інгаляцій. Витяжки і відвари роблю власноруч. Але енергетично найсильніший продукт – це маточне молочко, яке виробляють бджоли для годування личинок.

Неабияку користь приносять навіть… мертві бджоли. Однак лише ті, котрих скосив зимовий підмор. Справа в тому, що взимку комахи накопичують силу, докладають максимум зусиль, аби вижити. Ця енергія плюс хітин зі скелету і гепарин з отрути мають чимало корисних властивостей. Із мертвих бджіл готують відвари, які додають у прополіс, настої, спиртові витяжки. Отрута, що висихає, запобігає згортанню крові, корисна при інсультах та інфарктах.

Пересувні павільйони для вуликівНавіть воскова міль, котру називають ворогом пасічників і бджіл, бо псує «золоті» запаси, може бути корисна людині. Це єдина комаха, яка має ферменти, що перетравлюють віск. Iз личинки воскової молі роблять спиртові витяжки для лікування туберкульозу. Як відомо, туберкульозна паличка покрита воском, тому її важко знищити.

Попри неоціненну користь продуктів бджільництва, треба пам’ятати, що перед використанням необхідно попередньо проконсультуватися з лікарем, бо не кожен може їх споживати.

А мед, який цього місяця можна освячувати декілька разів, спеціаліст радить купувати у добросовісних, перевірених пасічників, а на ринку обов’язково попросити показати документ про лабораторне дослідження. Бо ділки, котрі хочуть заробити, вже настільки пристосувалися, що недосвідченій людині дуже важко виявити фальсифікат, зокрема недобросовісні продавці для збільшення маси можуть використовувати не лише цукор, а й крохмаль.

КОЧУЄМО ВСЕНЬКЕ ЛІТО

Із захопленням розповідає бджоляр про власне бджологосподарство. Складається воно із племінного ядра – це 20 бджолиних родин, предків яких подарували юному випускнику ще 20 років тому, і пасіки для «ремонту» – аби поновляти сім’ї. Тут понад сотня робочих бджолосімей.

ЛЮДСТВО ІСНУВАТИМЕ, ДОКИ ТРУДИТЬСЯ БДЖОЛА– Виводжу кращі з-поміж кращих особин, підбираю різні лінії так, щоби не схрещувалися родичі. На початку свого захоплення хотів мати нові породи бджіл, розвиватися, не стояти на місці, тому їздив на різноманітні виставки. Пересилали мені комах і поштою. Для цього є спеціальні коробочки, де облаштовані кормові відділення, вентиляційні отвори. Проте зрозумів, що мої «ветерани» – таки найкращі. Наша порода – Українська степова – аборигенна для Дністровського регіону, пристосована до наших умов, тому й дає гарні результати. Скажімо, Карпатським бджолам у нас важче, бо там зовсім інший склад грунту, та й роботи для них менше, адже працюють лише навесні, а потім полонини вигорають. У нас же таке не пройде.

Зараз в Україні найпоширеніші такі породи: Карпатська – працює переважно в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях; а от у Хмельницькій, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській і частині Київської – Українська степова; однією із найрідкісніших – є Поліська, причина вимирання якої дуже банальна – ліси вирубуються, немає великих старих дубів, де можна роїтися.

Протягом десятиріччя Василь Анатолійович практикує восьмиметрові пересувні павільйони для кочівлі до медоносів.

– Зацвіла акація – поїхали до неї, ріпак – мандруємо туди. Хоча вже декілька років ріпак ми обходимо, бо, по-перше, із нього виходить неякісний мед, а по-дру-ге, – кроплять його безжально. Надаємо перевагу соняшнику, гречці, різнотрав’ю. Так ціле літо кочуємо. Продуктивний радіус бджоли – до 3 кілометрів, тому безпосередньо підвожу павільйон до медоноса. Та й сам висаджую медоносні рослини – посадив навіть алею лип біля стаціонарної пасіки. Щоправда, староста села сміється, що заклав алею «Останній шлях», бо вона неподалік кладовища, я ж відповідаю: «Ні, це алея світлого майбутнього».

На пасіці працюю лише босоніж, аби повністю злитися із природою. Неабияк допомагає 14-річна дочка Уляна. Перепадає їй від комах добряче: присіла, почервоніла, однак не плаче. І, попри труднощі, не залишає цієї справи.

ПРИЙШОВ НА ПАСІКУ, А ВОНА МОВЧИТЬ

Проблем у пасічника чимало. Досі із жахом професійний бджоляр згадує кінець літа 2014 року.

– Приїжджаю на пасіку. Павільйони повні меду, а навколо – тиша… Жодна бджола не летить, нема і мертвих, залишився тільки розплід. Хоча навіть узимку комаха загине від голоду, а розплоду не залишить, бо гріє його. А то таке враження, що бджоли вилетіли і забули дорогу назад.

Проконсультувався з українськими світилами бджільництва, порадився з колегами-іноземцями – і дійшов висновку, що мою пасіку спіткав синдром розпаду родин. А причина його виникнення мені не відома й досі. Закордонні пасічники також не можуть пояснити цього явища.

Чимало висував версій. Це і кліщ Варроа деструктор, але ж він не так масово уражує комах. I патологічна спека, яка саме тоді й була. Могло вплинути навіть електромагнітне випромінювання. Під мікроскопом бджола волохата – як собачка. Вони труться між собою і мають позитивний заряд. За рахунок цього до них чіпляються пилкові зерна. Думаю, пішло електромагнітне випромінювання – і комахи втратили орієнтир у просторі. Припущень багато, та бджіл вони не повернуть.

Чи не найголовніша сучасна проблема у бджільництві – це хімізація та генетично модифіковані рослини. Цієї весни пасічники чи не з усього району вкотре пережили масовий падіж бджіл через використання хімпрепаратів на полях. Питання і у генетичних мутаціях. Скажімо, якщо бджола пережила льодовиковий період, еволюціонувала разом із рослинами мільйони років тому, поступово звикала до них… А тут зненацька, буквально за рік, маємо рослину з новим геном. Генокод не той, отже, не той код споживання. Він і може призвести до загибелі комахи.

А коли зникне бджола, не матимемо навіть трави. Мало хто усвідомлює, що живемо ми, доки трудиться бджола медоносна. І навіть генетичні продукти і самозапилення людства не врятують.