СВІТЛЕ СЕЛО, ЯКЕ БАЧИТЬ ПЕРСПЕКТИВИ

Село реформ, змін, новацій і ремонтів. Так можна охарактеризувати працьовиті й щирі Ходорівці, які з серпня 2015 р. входять до Колибаївської об’єднаної територіальної громади. Вони в усій красі відчули смак децентралізації, коли стали першопрохідцями реформи й почали власноруч писати нову історію. Не можна сказати, що після об’єднання життя селян одразу ж стало кращим і громада розквітла. Ні, тут досі ростуть бур’яни, тиняються любителі чарчини, благають капітальних ремонтів дороги. Проте у більшості людей почала змінюватися свідомість, вони зрозуміли, що самі відповідають за благоустрій села, тому й ретельно рахують надходження до сільського бюджету, планують, як ними правильно розпорядитися. А витрати серйозні, адже в селі, де проживають майже 800 осіб, є школа, садочок, Будинок культури, які вимагають коштів на утримання та удосконалення. Попри те, що Ходорівці розташовані недалеко від міста, за 15 кілометрів, селяни мають усю необхідну інфраструктуру: магазин, кафе, поштове відділення, автобуси, які курсують вісім разів на день. Мають тут і свого старосту Наталію НАДЮК, яка активно співпрацює із очільником Колибаївської ОТГ Михайлом ЖЕЛІЗНИКОМ, разом вони складають амбітні плани, як би покращити благоустрій громади. Бо проблеми тут таки є, найболючіші – ремонт центральної дороги та паспортизація сміттєзвалища.

Найбільше нас вразило, наскільки тут дружні й добродушні мешканці. Із захватом вони розповідають про місцевих героїв, простих трударів, відданих своїй справі. Хочуть, аби про них дізналося якомога більше людей. Пишаються своїми учасниками АТО. А їх із села пішло воювати майже два десятки.

СЕЛО Й РЕФОРМА

Якщо говорити про територіальне об’єднання громад, то реформа відгукнулася селу відновленням пожежного депо, яке сучасною будівлею практично повстало з руїн, капітальним ремонтом харчоблоків і класів дитячого садочка та школи, навчальний заклад збагатився на систему опалення, перепало і на поточний ремонт сільських вулиць.

Нашу прогулянку Ходорівцями можна назвати екскурсією ремонтами. А це втішає, бо видно, що люди розвиваються й покращують благоустрій.

Неабияк потішили рятувальники із МПО «Ходорівці», яка офіційно запрацювала тут цьогоріч у травні. Професійні вогнеборці вже встигли загасити три пожежі, втім сидіти й чекати роботи їм не доводиться, бо в селі знайдеться купа інших справ. Якщо треба, то дерева розчищають вздовж ліній електромереж, дрова заготовляють та помаленьку готуються до зими. Тут усе по-хазяйськи. Територія новенького депо потопає в квітах, а ще тут красуються грядки з огірками, помідорами і навіть… кавунами. На зміні ми застали чергового водія Анатолія КУЛЯВОГО, який розповів про робочі будні, а також про колег по цеху.

– Сьогодні хлопці дерева обрізають, чуєте – пила гудить. Не будемо ж цілими днями сидіти і чекати пожежу, роботи повно і без того. Дівчата із сільради насадили нам квіток, а грядки вже самі зробили, городину посадили та доглядаємо. Команда у нас дружна, всі одне одного розуміють і підтримують.

Від пожежників ідемо до місцевого ФАПу. Господарює тут фельдшер Оксана СКОСІР. Насамперед медик веде до дитячого кабінету. Рожеві стіни із веселими малюнками навіть дорослого відволікають від проблем, а малюків і поготів. Тут їх зважують, міряють і оглядають. Крім того, у ФАПі є ще маніпуляційний, гінекологічний кабінети та амбулаторного прийому. Показує Оксана Василівна і майбутню вбиральню, що вийшла на фінішну стадію ремонту і незабаром запрацює.

Запальної пані Оксани вистачає скрізь. Маючи 30 років фельдшерського стажу, вона виконує роботу медсестри у школі, а також щоранку виписує дозвіл на виїзд водієві шкільного автобуса. О п’ятій вечора зі школи повертається не додому, а на вечірній прийом до ФАПу. Не виключено, що й уночі пацієнти можуть викликати, адже фельдшер у селі не має ані вихідних, ані відпустки. Намагається допомогти всім, хто звертається. Жінка переймається, що останнім часом молоді люди почали страждати через цукровий діабет, інфаркти та інсульти. Ці недуги, які раніше діагностували зазвичай у пенсіонерів, сьогодні вражають 30-літніх ходорівчан.

У НАВЧАЛЬНИЙ РІК – У СУЧАСНУ ШКОЛУ

Коли наша співрозмовниця починає розповідати про діток, її очі світяться щастям:

– У нашому закладі є шкільний автобус. Разом з учнями ми їздимо до міста і на медогляди, і на різні екскурсії. Ніколи й не думала, що зможу залізти у печеру «Атлантида», що в Заваллі. Але полізли учні, а за ними – і я. Відпочивали і в «Сонячній долині», на міських атракціонах, ходили в кіно. Коли зі школярами – радію всьому новому.

Не нахвалиться медсестра і шкільним кухарем. Довго Ходоровецька ЗОШ шукала свою героїню, адже поки маститі кухарі боялися відповідальності, учні харчувалися бутербродами.

– Нарешті торік до нас прийшла Надія САРАФАНЮК, яка не лінується ні вареників на всю школу наліпити, ні налисників чи котлет насмажити, – каже Оксана Василівна. – Деяких дітей навіть з інших шкіл громади сюди перевели, бо тут харчування хороше…

Уже у школі на такі слова Надія Петрівна ніяковіє і каже, що нічого надприродного не робить, просто з любов’ю виконує улюблену роботу. Веде нас до шкільної кухні, де завершується капітальний ремонт, демонструє ще запаковане сучасне професійне кухонне обладнання й не може дочекатися початку навчального року, коли, засукавши рукави, міситиме тісто, щоб потішити дітлахів свіжоспеченими пирогами.

Новий навчальний рік Ходоровецька школа, де навчаються 80 учнів, розпочне із новою системою опалення, сучасними ремонтами у класах, якісними вікнами і амбітними планами на капремонт даху та утеплення. Сюди вже підвозять дітей із Княгинина та Острівчан, тому рівень навчального закладу повинен відповідати вимогам опорної школи.

Прийдуть сюди навчатися й 16 вихованців Ходоровецького ДНЗ «Ромашка». А вони з наймолодшого віку звикли до комфортних умов. Завідувач садочка Тетяна САМАРДЖІЄВА, доки дітлахи сплять, люб’язно показує ігрову кімнату із величезною плазмою, розповідає про встановлення нових додаткових батарей, аби вихованцям узимку було тепліше, і веде на кухню. Такий сучасний харчоблок не соромно показати навіть суворому ревізору. Йому б точно сподобався стіл, на якому в рядочок вишикувалися з десяток новеньких дощечок із ножами. Кухар Валентина ІВАСЬКОВА пояснила, що для різних груп продуктів використовуються різні ножі та кухонні дощечки. І цих правил тут суворо дотримуються.

– Напевно, символічно, що зміни у громаді розпочалися зі школи, садочка, також чималі суми спрямували на вуличне освітлення, – каже Михайло Желізник. – Отож, маємо не лише світле село, але й гідні умови для навчання й виховання дітей. Таких щирих і дружних людей, як у Ходорівцях, зустрінеш нечасто. Коли вони збираються разом, то це неабияка рушійна сила.

Допомагають громаді й місцеві підприємці, які завжди готові підставити плече.

ВЧИТИСЯ ЛЮДЯНОСТІ ТА ПОРЯДНОСТІ

Вражає і навіть лякає своїми масштабами місцевий Будинок культури. Він благає про зміни, осучаснення, але будівля настільки велика, що капремонт потягне на мільйони. Наскільки доцільним стане таке капіталовкладення, невідомо. Хоча, як розповіли нам тутешні мешканці, у цієї величної споруди є величезний підвал. Як туди потрапити – ніхто не знає. Люди припускають, що така втаємниченість може приховувати скарби, яких вистачило б і на осучаснення будівлі, і загалом на все село.

На початку серпня у Ходоровецькому будинку культури відбувся велелюдний вечір пам’яті, присвячений загиблому в АТО ходорівчанину Роману НАГЛЮКУ. Молодий чоловік загинув три роки тому на Луганщині. Зі світлин на стендах, дбайливо виготовлених директором БК Мариною ГОНЧАР, на односельчан, усміхаючись, дивиться молодий кароокий красень, офіцер, якому завжди буде 28. У клубі разом із дружиною Юлією, донькою Анютою, матір’ю Євгеною Анатоліївною та рідними плакало все село. А голова тергромади Михайло Желізник пообіцяв допомогти родині відновити криницю біля їхнього двору, аби люди пили гожу водицю і згадували Романа. За декілька днів було прийнято рішення про виділення на цю мету 25 тис.грн.

Щирі й добрі слова ходорівчани знаходять для односельчан. Скажімо, за приклад багатьом – подружжя Василя та Ганни РИЖАКІВ. Вони – носії культури в селі. Ганна Іванівна – істинна вчителька, яка, пропрацювавши понад 40 років у школі, і сьогодні знаходить час для саморозвитку. А її чоловік Василь Петрович – депутат сільської ради, активіст, який уболіває за село й завжди прийде на допомогу іншим. Він згуртував односельчан, аби розчистити сміттєзвалище, розмалювати стовпи у синьо-жовті кольори, висадити березову алею. Поважають у селі й сімейство підприємців Володимира і Наталії ТАЄНЧУКІВ. Чим можуть, тим допомагають церкві, громаді, учасникам АТО. Селяни кажуть, що ця сім’я така ж гарна, як і їхнє мальовниче та заквітчане подвір’я.

А людьми, сильними духом, називають подружжя Лілії та Олега МИСЬКІВ. Нещодавно вони переїхали до села із Криму, хоча Ліля родом із Ходорівців. Чоловік і дружина пересуваються на інвалідних візках, утім це не заважає їм вести активний спосіб життя. А найголовніший їхній здобуток – народження чудових двійняток Богдана та Марійки. Саме з таких людей і треба брати приклад, вчитися у них людяності, порядності та жаги до життя.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ХОДОРІВЦІ

Подаємо довідку про село за книжкою 1895 року священика Юхима Сіцінського.

Ходорівці лежать поблизу шосейної дороги з губернського міста Кам’янця-Подільського в Жванець, при струмку Вільшанці, що впадає в річку Жванчик.

Перший раз бачимо це село в списку сіл Кам’янецького округу, з яких 1460 року дозволено було польським королем стягувати десятину на користь кам’янецьких біскупів. За тарифом 1493 року Ходорівці мали 12 димів. 1512 року згадується Ходоровецький ліс у процесі про право в’їзду кам’янецьких міщан у навколишні ліси, на підставі давнього звичаю.

Що стосується того, кому Ходорівці належали, то потрібно сказати, що з XVI століття вони досить часто змінювали своїх власників і ділилися на частини. За податковими списками XVI століття Ходорівці у 1530-1542 роках належали Копичинським і Пясецьким, які оплачували 7 плугів, або ланів; 1565 року ними володіли Секиржинський та Іван Кремський (5 плугів), а через чотири роки бачимо ще Миколу Доманковського (всього в трьох частинах 10 плугів); а 1583 року – Закревського, Телефуса та Доманковського (5,5 плугів, городників 6).

На початку XVII століття мали тут частину Володиєвські, які 1631 року переуступили свій маєток Войцеху Контському, а іншою частиною володів Грушецький, суддя земський подільський (замітка Юзефа Ролле). 1678 року Ходорівці значилися за Дубровськими, Пепловськими та Грушецькими.

Грушецькі володіли Ходорівцями і у XVIII столітті. 1771 року володаркою тут була Розалія Рознятовська. До кінця XVIII століття Ходорівці поділилися на частини між спадкоємцями Грушецького, потім ці частини скупив Мартин Даровський, але його спадкоємці в першій чверті XIX століття знову роздрібнюють маєток на частини, продавши їх різним особам: Щербицькому, Гаєвському (1819 року) і Татарковському; від останнього 1849 року придбана його частина Яковом Волковим. У даний час (1895 рік) тут володіють Баторський, Баторська, Рибицький, селянське товариство та церква.

Церква в Ходорівцях була в XVI столітті (в тарифах згадуються священики під наступними роками: 1530 ( «піп Стефан»), 1565 і 1583). У XVIII столітті Свято-Миколаївська церква була до 1783 року дерев’яна, з балок, обліплених глиною, при одній низькій бані. 1739 року вона була крита соломою («сніпками»), вже занепала, тому в багатьох місцях дах просвічувався і тік. 1759 року церква була крита гонтом.

1739 року було церковного поля на 8 днів і сінокосу на 10 косарів, а 1748 року – орної землі на 16 днів і сінокосу на 8 днів, парафіян 36. 1759 року було церковної землі на 24 дні, або 12 шнурів, і сінокосу на 15 косарів; на ці землі була ерекція, дана 1755 року Станіславом Грушецьким; парафіян 1759 року було 50.

8 квітня 1783 року була закладена, з дозволу начальства, Олексієм Страдецьким, карвасарським парохом, нова дерев’яна церква, а 8 листопада 1789 року жванецьким деканом Іваном Добровольським освячена в ім’я святого архистратига Михаїла. Ця церква існує і нині (1895 рік). Вона побудована з ялинового дерева, при одній восьмигранній бані. 1791 року було при цій церкві парафіян: тих, що були у сповіді, 326 і малолітніх 86, дворів 81. Приєдналася до православ’я 1795 року. Останній значний ремонт церкви був 1883 року: тоді ж перекритий гонтом дах на церкві та прибудовано до церковної будівлі дзвіницю. Кладовище від церкви на відстані 230 сажнів.

Підготував Олег БУДЗЕЙ.