ЯК СТВОРЮВАЛИ ОДНОСТРІЙ

14 жовтня – День захисника України

Парад до 25­ї річниці Незалежності України закарбувався у пам’яті мільйонів новим «обличчям» української армії ­ мужніми захисниками, які, дивлячись ворогові в очі, утримують кордони не лише держави, але й усієї Європи. Вони навчилися воювати ­ змушені були… Змінилися їхні очі, бо бачили війну, смерті. Водночас пережили і радість перемог, коли відбивали українські міста, а налякані мирні мешканці крізь сльози дякували за повернення Батьківщини. Крім внутрішнього світу наших військових, кардинально змінився їхній зовнішній вигляд, адже отримали новий однострій (військова форма одягу) ­ власний, український, а не радянський, мало не насильно переданий у спадок. Доки хлопці вправно крокували Хрещатиком, приємно вражені українці не стримували емоційних вигуків та гордості за Збройні сили України. У новому вбранні все продумано до дрібниць ­ від правильного крою, якісної фурнітури до емблем і знаків різних видів військ.

Скільки часу знадобилося та пережилося, аби задумане втілити в життя, знає лише група волонтерів, які власними силами, знаннями та вміннями провернули, здавалося б, нездійсненну місію ­ ребрендинг української форми.

Про ідею, закулісся та перипетії щодо зміни зовнішнього вигляду військовослужбовців «Подолянину» розповів один з ініціаторів проекту, заслужений художник України, відомий геральдист, давній друг Кам’янця­Подільського Олекса РУДЕНКО.

ВІЙНА НАДИХНУЛА НА ЗМІНИ

– Олексію Валерійовичу, коли і як виникла ідея пов­ністю змінити однострій війсь­ковослужбовців?

– Ідея виникла закономірно в травні 2014 року, коли побачив захоплення Криму, жахливі сцени, озброєних окупантів і наших беззбройних та беззахисних хлопців… Зовнішнє є відображенням внутрішнього, то­му разом із групою однодумців ви­рішили вдосконалити зов­нішнє.

На наше переконання, всі 25 років існування Збройних сил України її однострій, знаки розрізнення, система комплектування – усе було пострадянського періоду. І ці родимі плями «сов­ка» кидалися у вічі. Тому ми вирішили підійти концептуально.

Настав час, коли всім стало зрозуміло, що українське війсь­ко має бути національним, базуватися на українських традиціях, а не радянських. До того ж Україна взяла курс на Європу, тому в української армії мав бути належний образ – національної за духом та європейської за суттю.

– А як вдалося донести цей посил до керівників Міноборони, бо ж більшість із них виховувалися на радянській ідеології?

– На той момент там фактично розформували геральдичний відділ, – продовжує Олекса Руденко. – Але як керівники, так власне і військовослужбовці зрозуміли, що треба змінюватися в усьому: озброєнні, здатності боронитися і в тому, як виглядати. Тому насамперед було створено Центр розвитку та підтримки матеріального резерву Збройних сил України, а згодом – і робочу групу при Міністерстві оборони.

Ми запропонували концепцію і досить оперативно погодили її з міністром оборони Степаном ПОЛТОРАКОМ. Деякі речі роз’яснювали, через інші – сварилися, а з чимось одразу погоджувалися. Уже навесні 2015 року, за рік нашої роботи, запропонували цілісну концепцію: від кольорів однострою до емблем і знаків на беретах. Щоправда, більше займалися не польовим одностроєм, а парадним і повсякденним.

Коли ж пропонували унікальну систему знаків розрізнення, одразу пояснили, що жодна військова частина та традиція не повинні походити з радянського минулого, бо воно не наше. І сподіваюся, що держава таки визнає період перебування України в складі СРСР окупаційним.

Після затвердження чимало пішло часу і на доопрацювання. І вже 2016 року на верхах зрозуміли: все, картинка затверджена, треба впроваджувати, щоб країна та народ побачили армію не тільки в польових умовах, де вона тримає фронт, але й армію, яка відродилася, яка є гордістю країни і яка повинна виглядати відповідно. Кошти знайшли і титанічною працею, зокрема і нашого авторського колективу, працювали зі швейниками, лаялися з виробниками взуття, шукали виробників фурнітури…

Одяг шили різних розмірів – від S до XXXL. Використовували білоруську тканину, бо, на жаль, в Україні не маємо тканини відповідної якості, де б містилися 50% вовни та 50% синтетики. Берети замовляли в Індії. А от металеву фурнітуру знайшли у галичан, котрі в Португалії придбали фабрику з виготовлення фурнітури й обслуговують армії Португалії, Арабських Еміратів і тепер українську.

НЕБАЙДУЖИХ ОБ’ЄДНАЛО «НОВЕ ВІЙСЬКО»

– А як Верховний Головнокомандувач Петро ПОРОШЕНКО оцінив Вашу працю?

– Позитивно. 2015 року Петру Олексійовичу показали альбом із розробками однострою, який він загалом схвалив. Але коли дійшов до аркуша із церемонійним історичним одностроєм почесної варти, то вирвав його з альбома зі словами, що він такого не розуміє. Деякий час це пролежало під сукном. Коли ж Гарант побував у різних країнах, надивився там на британців у червоних мундирах і хутряних шапках, хорватів у гайдуцьких формах, румунів в екзотичних одностроях, то вже цьогоріч запитав: «А де ж наш почесний однострій?». Навесні, будучи обмеженими в часі, створили на вибір три ескізи. Один відтворював образ козаків під проводом Богдана Хмельницького, другий – дуже скромний – армії УНР. До речі, допомагав нам директор Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Олександр ЗАРЕМБА, який надав унікальні фотографії уряду УНР на чолі із Симоном Петлюрою і парадом військ у Кам’янці. Мені ж припав до душі варіант однострою періоду гетьмана Скоропадського, який і обрав Президент. 

Реалізувати проект доручили ТОВ «Геральдична палата «Олекса Руденко і компаньйони», адже ми мали технічну документацію 1918 року, істориків-консультантів, колекціонерів, які зберігають оригінали одягу тієї епохи. За 22 дні виготовили 50 комплектів – 10 офіцерських і 40 солдатських. Із якісного сукна форму шили люди, які знають історичний крій, розуміють, що таке ручна обробка швів. Навіть шнури та чоботи виготовляли на замовлення.

– Знаємо, що до проекту створення нової парадної і повсякденної форми могли долучитися всі, хто орієнтується в історії.

– Так сталося, що викристалізувалася група людей, які безпосередньо стали авторським колективом. Це журналіст та історик за освітою Віталій ГАЙДУКЕВИЧ, художники Олександр ЛЄЖНЄВ, Ярослав ПАВЛИШИНЕЦЬ, науковий консультант Микола ЧМИР. Модельєри і конструктори військового одягу Тетяна та Олексій СОПІНИ, які знають усі таємниці крою радянських, німецьких, італійських, англійських, американських кітелів. Важливу роль відіграли і Юрій БІРЮКОВ, Тетяна РИЧКОВА, Костянтин ЛЄСНІК.

За рахунок сили соцмереж ми об’єдналися в групу «Нове військо» й запрошували всіх небайдужих до цієї теми. Просили не язиком ляпати, а давати конкретні пропозиції та малювати їх. Одразу попередили, що за це ніхто не заплатить, військових звань не дасть, на роботу не запросить. Якщо ти не байдужий до долі власної країни, то приєднуйся. Так сталося, що наразі в групі 8 тисяч осіб, а реально малювати бралися лише 30.

ДОВГЕ ПРОЩАННЯ З БЛАКИТНИМ БЕРЕТОМ

– Чи легко було одягнути військових у нове обмундирування, чи все ж таки без конфліктів не обійшлося? Подейкують, що довгий час тримали оборону десантники та сили спецпризначення.

– Не всі одразу сприйняли запропоновану символіку. Гадаю, що жахливий спадок радянської епохи й досі впливає на рівень мислення. Проблеми ж виникали майже з усіма елітними військами, які чомусь погано сприймали співпрацю.

Зокрема, не одразу знайшли спільну мову із спецпризначенцями. На розрізнювальний знак запропонували їм образ воїна-вовка. Відповідно до української народної культури та міфології, козаки перетворювалися на хижих звірів, а потім – знову на людей. Порекомендували й сірий колір мундира із зачорненою металевою фурнітурою, графітові сорочки, берети сірого кольору без усяких кашкетів. І лише після похмурої війни в Інтернеті, обміну листами, зверненнями, особистої зустрічі з командувачем Силами спеціальних операцій генералом-майором Ігорем ЛУНЬОВИМ отримали згоду. Сьогодні спецпризначенці зізнаються, що носять не лише знак із вовком, а й набивають із ним татуювання. 

Гірша ситуація склалася з десантниками через радянський блакитний берет. Знімати його не хотіли, навіть зважаючи на те, що у ворога того ж кольору. Наші аргументи: Радянський Союз у минулому, а російські десантники прийшли воювати проти нас. Дійшло навіть до особистої зустрічі з Героєм України, генерал-лейтенантом Михайлом ЗАБРОДСЬКИМ (командуючий Високомобільними десантними військами). Як з’ясувалося, він і не мав сумніву, що зміни потрібні. У світі десантні війська носять берети кольору марун (колір венозної крові). Блакитні ж залишилися у пострадянських країнах. Узгодили і беретний знак – парашут, полум’яний меч архістратига Михайла і розгорнуті крила. Власне, це спонукало й до того, щоб перенести День десантника на 21 листопада, коли вшановують пам’ять архістратига Михайла – покровителя парашутистів. Стара ж дата – 2 серпня – не має нічого спільного з Україною. Цього дня 1930 року група перших радянських парашутистів виконала стрибки в районі Воронежа. Нині розглядається і необхідність зміни радянської абревіатури ВДВ – високомобільні десантні війська, введеної за часів Януковича.

Сьогоднішнє завдання – подолати спротив морських піхотинців, які також не бажають відмовлятися від радянського берета чорного кольору. На жаль, це пробіл держави, що українські морські піхотинці вважають, ніби цей рід військ з’явився під час Другої світової війни. Вони знають тільки десант Ольшанського і зовсім не пов’язують із собою морські походи козаків, для них Сагайдачний – порожній звук. Морською піхотою можна назвати і походи русичів проти Візантії та інших країн ще за часів князя Святослава. Не здивуюся, якщо морська піхота виступить проти новацій у формі. Гадаю, їхні протести – це робота спецоперацій Кремля. Подумайте, кому вигідно, якщо російський канал «Звезда» починає сповіщати: «У украинских пехотинцев хотят забрать черний берет»? Б’ють у слабкі місця, бо наша держава не має інституту пропагандистської роботи.

– Із ким працювалося найлегше?

– Найменше проблем – із найчисленнішими Сухопутними військами. Їм розробили знак: хрест – символ Збройних сил України, дві схрещені шаблі та вінок. Окре-мо створили знак механізованих військ. Запропонували класичний для європейських країн, через що мене звинувачували у плагіаті та франкофільстві. Там гренада – бомба, що вибухає, і два козацькі самопали. Один, до речі, перемальовував із музейного зразка. А козацьке ж військо – це огнисте військо!

Жодної дискусії не було і з артилеристами. Їхній колір – колір вогню. Гармаші XVIII століття згадуються у червоних жупанах. В армії УНР і української держави, навіть Галицької держави, артилерія носила червоний колір, а на однострої – червоний тризуб. Тому ми запропонували червоний берет, а над знаком працювали з артилеристами декількох бригад. Саме вони запропонували зробити дві старовинні гармати і хмару, з якої б’є блискавка. Будучи на фронті, вони власноруч із металу випиляли цей знак, десь дістали червоний берет і надіслали фото – «Ну, як, пасує?».

Без проблем тривала робота і з танкістами. Їм запропонували чорний берет, а на знакові намалювали латну рукавицю та пернач.

А з інженерами взагалі цікава історія вийшла. Їм не планувався спеціальний знак, мовляв, інженери входять до структури механізованих бригад, то і знак для них загальносухопутний. Але коли були на Яворівському полігоні під час широкомасштабних навчань, інженери самі поцікавилися, чому для них немає хоча б беретного знака. Ми взялися за роботу. Історично інженерні війська розвивалися від саперів. Тому там зобразили фортечну башту, схрещені лопати (бо козацьке військо окопувалося миттєво) і кирку.

ЧИ ВКЛЕПАЮТЬ ЗНАК ІЗ ВОРОЖОЇ ЗБРОЇ?

– Знаємо, що маєте аргументи і щодо неукраїнських назв військових частин та бригад.

– І тут маємо жахливі ляпи. Скажімо, одна з військових бригад нині мужньо б’ється на фронті, а її історія бере початок із «борьбы против украинских националистических банд 1918-1922 годов». Вони придушували українську народну республіку, позбавляли українців державності, тому не можуть і далі носити цю назву. Сьогодні існує тенденція прибирання абсолютно відвертих недоречностей у назвах, присвоєння почесних найменувань. Так, 24 серпня з’явилася 72 механізована бригада імені Чорних Запорожців, 24 окрема механізована бригада імені короля Данила, яка раніше була і Самаро-Улянівською, і тричі Червонопрапорною, і Залізною, і Бердичівською. До слова, Данило – перший король, коронований за західною традицією на наших землях.

Неабияку роль відіграє і бойовий прапор. Разом із врученням почесної назви до бойового прапора чіпляється відповідна стрічка і з’являється мотиваційний почесний стяг із символікою конкретної частини. Тут приємно вразили хлопці 24 бригади, що дислокується на Яворівському полігоні. Щойно вони дізналися про нову назву, одразу ж назвалися королівською піхотою. І відповідно розробили символіку на прапорі – галицький лев у короні короля Данила на полотнищі зеленого кольору (Сухопутних військ) і червоного (герб Яворова).

– Олексію Валерійовичу, не секрет, що маємо й провалля – відсутність кваліфікаційних знаків. Як із цим впоратися?

– У нас їх просто немає. Та кваліфікація, яку носять наші військові, – це калька з радянської. Вона зовсім не відображає суті реальної бойової роботи. Радянська калька – «перший», «другий», «третій клас» і «майстер». А майстер чого? Що це за кваліфікація? В американців, наприклад, вищою відзнакою доблесті є знак «Бойовий піхотинець». Він свідчить про те, що людина реально перебувала в зоні бойових дій і вела піхотний бій. Носять його від рядового до генерала, і для них така кваліфікація надзвичайно важлива. У нас її немає. А чому б не розробити кваліфікаційних відзнак, як-от «Фахівець з розмінування», «Фахівець з постановки димових завіс» тощо.

При Міноборони створена ще одна робоча група, майже із нашим авторським складом, яка розробляла нову відомчу систему нагород. Зокрема, знак «За знищення ворожої техніки вогнем піхотної зброї» тощо. Бо нинішня система смішна – «За зразковість у службі», «За особисті досягнення», тобто нічого, що могло б відображати реальну бойову діяльність.

І ми все намалювали. Щоб не повторювати німців, у яких залізний хрест, запропонували «За хоробрість» давати сталевий, викарбуваний із металу захопленої ворожої техніки. За мужність і відданість військовому обов’язку під час перебування в полоні пропонуємо нагороду «За незламність» – зачорнений хрест на терновому вінку, а посередині Фенікс. Розробили цілу систему, а вона й досі припадає пилом у чиновницьких кабінетах.

– Ви часто спілкуєтеся із військовими. Які їхні прогнози, коли ж нарешті закінчиться ця війна?

– На жаль, вона ще надовго. Є багато проблемних питань. Досліджуючи цю війну, дійшов висновку: «Старого пуделя новым трюкам не научишь». Росіяни й нині чинять так, як 100 років тому: створення маріонеткових республік, підтримка їх власними військовими, вторгнення на територію незалежної держави під виглядом допомоги робітникам і селянам, підпали, диверсії, провокації, сіяння між представниками влади розбрату, створення альтернативних версій, зрадофільство. Все це результати спецоперацій.

Крім того, у нас отруйного радянського духу розлито повсюди. Його необхідно витравлювати. Бо без цього не буде перемоги і справжніх змін.

ДОВІДКА. Олекса Руденко – митець, геральдист, фахівець із військової тематики. Заслужений художник України.  Доцент кафедри графіки видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «Київський політехнічний інститут ім.Ігоря Сікорського». Член НСХУ та Українського геральдичного товариства.

Створив ескізи численних державних і відомчих відзнак України. Зокрема, орден Богдана Хмельницького, орден Княгині Ольги, є розробником офіційних символів глави держави. Підготував понад 180 геральдичних комплексів, брав участь у конкурсі на створення Великого державного герба України, автор проекту герба Києва 2009 р.

Ще одним захопленням Олекси Руденка є військово-історична реконструкція. Він був одним з ініціаторів Міжнародного фестивалю військово-історичної реконструкції «Terra Heroica», який декілька років поспіль проводився в Кам’янці-Подільському.