СЕЛО, ЯКИМ ПИШАЄТЬСЯ КРАЇНА

Студія звукозапису, величезний ошатний Будинок культури, де мало не «Євробачення» можна проводити, чепурна школа із сучасними ремонтами, повноцінними конкурентними класами й медіатекою, а ще Центр дитячої творчості, спортивна школа. Що там казати, навіть можливість зареєструвати бізнес і нерухомість. І все це в одному селі… Вам це здається недосяжною українською мрією? Ні, це звичайне кам’янецьке село Гуменці – центр Гуменецької ОТГ. Про нього хочеться писати, адже якісними дорогами, гарними школою й садочком, сучасними комунальними закладами та установами змальовуються перспективи українського селянства.

КАЛЕЙДОСКОП РОЗВИТКУ

Звісно, тут також не всі місцеві мешканці – багатії, у кожного свої проблеми, але в загальному не все так критично. Одні сухі дані чого варті:

– у Гуменцях зареєстровано понад два десятки юридичних осіб, які надають робочі місця і сплачують податки до бюджету;

– бюджет Гуменецької ОТГ цьогоріч склав 98 млн.грн.;

– тут створено першу опорну школу району;

– з 2016 р. працює ЦНАП;

– пенсіонерам, людям з обмеженими можливостями, соціально незахищеним верствам населення надають послуги спеціалісти з місцевого територіального центру;

– культура розвивається реальними справами, а не лише на паперах. Скажімо, у нещодавно відремонтованому Будинку культури є навіть нова сучасна студія звукозапису, 8 гуртків і 1 народний колектив.

І все це не на цілу об’єднану громаду, яка поріднила 21 село, а тільки на Гуменці. Воно й не дивно, що по досвід сюди їдуть чиновники з усієї країни.

Хтось скаже, що головна заслуга розвитку – це близьке розташування до міста, податки серйозних підприємств, які працюють на території сільської ради, і найголовніше – децентралізація, в яку громада ввійшла однією з перших у країні й досить вчасно. До того ж Гуменці стали центром однієї з найбільших і найбагатших ОТГ області.

Воно то й так, але без правильного лідера, амбіційної команди не було б усього цього.

А голова тут на своєму місці.

Інну Абдулкадирову чотири рази мешканці Гуменців обирали сільським головою, вп’яте доручили їй кермувати вже об’єднаною територіальною громадою, створення якої ініціювали саме гуменчани.

СЕЛО, ДЕ НЕ ВМІЮТЬ КРАСТИ

Перше враження, яке складається про село, – тут представники влади, керівники комунальних установ та й прості мешканці не вміють красти. Бо комунальні будівлі утеплені, встановлені пластикові вікна, двері. Скрізь усе освітлено, виметено й вичищено, все до ладу… А могло ж бути по-іншому. Втім і без податків серйозних підприємств, що діють на території сільської ради, не було б цього.

– Економіка в селі тримається на ПАТ «Подільський цемент», агрофірмі «АВІС», СТОВ «Гуменецьке», ТОВ «Промтехтранс» тощо, – каже Інна Григорівна, – а ще на мудрих керівниках комунальних закладів громади, які знають, як правильно розподілити кошти не собі в кишені, а на благо людей.

Село має продовольчі магазини, їх у селі 7, і один господарський. Придбати, як кажуть, можуть хліб, до хліба й навіть цвяхи.

Та не цвяхами єдиними. У Гуменцях функціонує і центр надання адміністративних послуг, який був утворений одним із перших в Україні серед сільських ОТГ. Працюють тут 4 спеціалісти, керівник – Валерій Свідер, адміністратор – Дмитро Кирилюк, та два державні реєстратори Марина Павлунишена й Володимир Сипневич.

Валерій Віталійович розповідає, що у центрі надається 60 адміністративних послуг.

– Найпопулярніші – це реєстрація нерухомості та бізнесу, послуги Держгеокадастру та прийом документів для призначення житлової субсидії.

До речі, останню Гуменецький ЦНАП розпочав приймати одним із перших у країні.

Заявники можуть звертатися до нас по послуги не тільки за місцем реєстрації або фактичного проживання, а з будь-якого куточка області.

А для громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, працює Гуменецький територіальний центр соціального обслуговування. Ним керує Ольга Шевчук, а її заступник – Алла Євстафієва-Худик. Спеціалісти центру – і психологи, і порадники, і перукарі, і ремонтники, а ще здійснюють соціальний супровід сімей, дітей і молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Ще при в’їзді в село дивуєшся його чистоті. Тут на сторожі стоять працівники комунального підприємства «Житловодгоспресурс». До їхніх повноважень входить і вивезення сміття, розчищення снігу, водозабезпечення громади тощо. А керівник підприємства Микола Березовський разом із головним бухгалтером Ольгою Демковою слідкують, аби робота вправно і вчасно виконувалася, гроші витрачалися з розумом.

Про інфраструктуру села ніхто краще не розповість, ніж самі мешканці. А дізнатися про проблеми села можна у сільській маршрутці.

– Важко працюємо, бо і на роботу треба йти, і господарство утримувати, – розповідає пані Ірина, – але в селі нам живеться краще, бо маємо роботу та харчі, які не треба купувати. До міста поїхати – немає жодних проблем, автобуси курсують справно. Сільські дороги досить добротні. Іноді дивуюся декотрим міським, які перебувають у набагато гіршому стані.

Зазвичай більшість приміських сіл виживають за рахунок того, що люди добираються на роботу до міста. А в Гуменцях, яке розташоване за 10 км від Кам’янця-Подільського, туди не надто рвуться.

– Чимало спеціалістів працевлаштовано у бюджетній сфері: сільській раді, освіті, культурі. Багато наших людей роками працюють на цементному заводі, а також птахофабриці, комбікормовому заводі, у «Промтехтрансі», – розповідає спеціаліст, інспектор праці сектору з питань економічної політики Гуменецької сільської ради Олександр КИРИЛЮК.

Робота в селі є, тому є і молодь, і діти. Загалом проживають 2155 мешканців, із них 399 дітей.

ЯКА Ж ВОНА, ОПОРНА ШКОЛА?

Останнім часом дуже часто чуємо нове і не зовсім зрозуміле для нас поняття «опорна школа». Відвідини Гуменецького НВК «ЗОШ І-ІІІ ст., гімназії» розставили всі крапки над «і», й тепер ми точно знаємо, як виглядає і якою повинна бути опорна школа.

Зустрічає нас директор Ліна Пазюк. Вона люб’язно проводить екскурсію класами. А подивитися і захопитися є чим: просторі коридори, сучасні кабінети, а у фізичному, біологічному і математичному – інтерактивні дошки. Для втіхи учнів молодшої школи – ігрова кімната. Ліна Олексіївна розповідає, що обладнали її за 45 хвилин, доки тривав урок.

Уявляєте здивування дітлахів, коли вони вийшли на коридор і побачили умебльований куточок з іграшками? Малі довго не могли зрозуміти, що сталося з їхнім коридором, і куди вони потрапили.

Показує Ліна Олексіївна і нещодавно облаштовану медіатеку. Це така собі сучасна бібліотека, поділена на ігрову, комп’ютерну та читальну зони, які відділені малесенькими шафками. Головне завдання осучасненої книгозбірні – залучити діток до читання, зокрема, не обділяти увагою школярів із особливими потребами.

– Із 5 вересня ми стали опорним закладом, – каже директор. – Маємо 2 філії – Великозаліський НВК, там сьогодні навчаються 16 учнів у молодших класах і 13 – у садочку, та Супрунковецький НВК. Там у молодших класах 13 школярів і 6 вихованців садочка. Середні й старші класи добираються до нас. В опорній школі разом із філіями 238 учнів. Працюють для них 35 педагогів. Відповідно у філіях залишилося по 3 вчителів.

Декотрі діти доїжджають і 20 км до школи. Маємо на ці потреби два шкільні автобуси. Перевозимо ними діток із багатьох населених пунктів: Абрикосівки, Супрунківців, Корчівки, Залісся, Киселівки, Слобідки-Гуменецької, Лисогірки, Вербки, Привороття Другого і Колубаївців.

Діти, які добираються до школи, а також учні молодших класів і пільгових категорій харчуються у школі безкоштовно.

Щоб підвищити якість знань, маємо гарне матеріальне забезпечення. Чого лише вартий кабінет фізики. Нам, учителям, цікаво подивитися на лабораторні роботи, які фізик показує на мультимедійному екрані, а дітям – і поготів.

За попередній навчальний рік на наш заклад витрачено понад 5 мільйонів гривень. Результати дуже помітні: перекрито дах на понад мільйон гривень, придбано шкільний автобус, закуплено 77 вікон, виконано ремонт І поверху в гімназії та початковому корпу-сі, закуплено меблі, інтерактивні дошки тощо. І тепер за всіма вимогами ми відповідаємо опорній школі.

Запитуємо в Ліни Олексіївни, в чому ж секрет такого успіху школи. На це вона каже, що без допомоги сільської ради, відділу освіти громади під керівництвом Лілії Срібняк, підприємців, батьків школярів не було б такого.

А ще керівник із солідним стажем розповідає про вчителів школи як про рідних. Називає їх ентузіастами, майстрами своєї справи, каже, що всі заслуговують на найвищі оцінки.

Відзначає директор і учнів. У списку найкращих Олександр Луцик, Ілля Розумовський, Мар’яна Коцуняк, Марта Ушпалевич, Артем Грабовський, Андрій Гебрин, Ліза Белех, В’ячеслав Горячов, Тетяна Пукас, Людмила Расевич, Ельвіра Матраєва, Олександр Моргуш, Михайло Петренко.

Після навчання діти можуть реалізовувати себе у різноманітних гуртках, яких у школі на всі смаки. А ще у селі працює Центр дитячої творчості та спортивна школа.

Шалений творчий потенціал у Гуменцях навіть у дошкільнят. Вихованці місцевого садочка «Дивограй» відвідують гурток із паперопластики. Хоч такі маленькі, а вже беруть участь у багатьох концертах. Садочок тісно співпрацює зі школою, тому малюки з раннього віку знають про шкільний устрій.

Навчаються у «Дивограї» 65 дітей. Поділені вони на три повні групи. Заклад має все необхідне, теплу підлогу, утеплені вікна. Малим затишно й комфортно. Щоправда, це благо прийшло до них лише недавно, після територіальної реформи. Досі садочок у селі перебував у плачевному стані.

НЕ ШКОДУЮТЬ ГРОШЕЙ НА КУЛЬТУРУ

Активно розвивається в Гуменцях і культура. Якщо скрізь на неї лише закривають очі, мовляв, грошей немає, головні надходження треба спрямовувати на найнеобхідніше, то тут працюють за іншим принципом.

Як не дивно, а знаходяться кошти і на ремонт Будинку культури, і на облаштування сучасної звукової студії, і на різноманітні гуртки, бібліотеку та музей історії села.

Гуменецький Будинок культури виконує роль базового БК громади. На базі цього осередку культури діє хоровий гурток (керівник Людмила Ківерчук), в якому співають усі директори будинків культури громади, завідувачі сільських клубів, художні керівники, бібліотекарі, в колективі – 45 учасників.

Радує своєю творчістю і народний вокальний колектив «Подолянки» (керівник Тетяна Богданова), гурток «Троїсті музики» і юнаків (керівник Ігор Чупрун), аматорський колектив «Барви» (керівник Евеліна Дубчак), вокальні групи дітей (молодша і старша «Юність», керівник Людмила Ківерчук).

У Гуменцях не лише співають, працює тут і хореографічний гурток із жителів села, хореограф у них Ліна Пазюк. Є навіть гурток декоративно-прикладного мистецтва під керівництвом Евеліни Дубчак. Декорації майстрів прикрашають усі виставки та масові заходи громади.

Бібліотека в Гуменцях не така, як в інших селах району. Тут поєднується минуле і сьогодення. Адже є і комп’ютери, і книги, і музей історії села. Директор закладу – Леся Кисляк. Вона розповідає, що для музею історії, якому понад 10 років, експонати збирали всім селом. Люди не скупилися, віддавали вишиванки, рушники, хустини тощо. Всі робили це з головною метою – аби діти знали своє коріння.

Цікаві й версії назви села. Одна розповідає, що колись сюди звозили зерно, і так званий тік називали «гумно». Користувалися його послугами мешканці з усіх усюд, і на всі околиці поширювалася слава про роботяще, хлібне, гарне село. Історія таки повертається, й про Гуменці сьогодні знає вся країна, в нього вчиться, ним захоплюється і ставить у приклад.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ГУМЕНЦІ

Наводимо у скороченому вигляді нарис Юхима Сіцінського про Гуменці із книжки 1895 року:

«Гуменці (в актах також Ігуменці) розташовані біля підніжжя Медоборських гір, в глибокій долині, по обох берегах річки Мукші.

Перша звістка про них, як поселення, досить значне, належить до 1493 року. В тодішньому податковому списку значиться в Гуменцях 16 димів. Наступна звістка стосується 1512 року щодо процесу з містом Кам’янцем про право користування гуменецьким лісом. 1530 року тут вважалося 4 лани, 1542 – також 4 лани і 2 млини; 1565 року – 7 ланів, що належали Хоцимирській і Калиновському. У 1569-1583 роках Гуменці належали також Хоцимирським і Калиновським, число ланів досягало 11; 1678 року перебували у володінні спадкоємців подільського підстолія Івана Хоцимирського. У XVIII столітті Гуменцями володіли Єловицькі, потім з кінця століття – Вітославські, Раковські, Росцишевські. 1865 року шляхом купівлі на публічних торгах цей маєток перейшов до Антонія Охоцького, спадкоємцям якого належить і тепер. 1818 року тут було 324 селянини.

У Гуменцях є однокласне народне училище Міністерства народної освіти з 1883 року, навчається до 50 хлопчиків і дівчаток.

На полях Гуменців, у верстах семи від Кам’янця, з лівого боку шосе (в напрямку до Дунаївців), є група чотирьох курганів, один курган більш значний за величиною (заввишки до 6 сажнів), з поглибленням посередині, окружність біля основи до 160 сажнів; інші три кургани менших розмірів, розташовані півколом біля більшого. Доктор Йосип Ролле вважав, що це залишки земляних укріплень, зведених 1633 року гетьманом Конецпольським для захисту польського війська від турків, що вступили тоді в Поділля під начальством Абази-паші. Але здається, що це кургани більш давнього походження.

Церква в Гуменцях була в XVI столітті: в податкових списках згадується тут священик під 1565 роком. Докладні відомості про церкву є тільки з XVIII століття. 1740 року уніатська церква в ім’я святого Василя Великого була дерев’яною, дуже бідною, старою, що спричиняло її руйнування.

1751 року була влаштована нова церква, також в ім’я святого Василя Великого, дерев’яна, про одній бані, величної архітектури; закладена вона і освячена суддею Антонієм Онуфрійовичем. Ця церква скоро перестала існувати, але коли саме, невідомо, в усякому разі до 1795 року, тобто до возз’єднання подільських уніатів, оскільки 1801 року в Гуменцях була тільки каплиця, влаштована в дзвіниці з дозволу ще уніатського офіціала Радевича. 1812 року була влаштована місцевим священиком Симеоном Дубиняком, або Дубиневичем, на новому місці кам’яна церква на честь Вознесіння Господнього, яка існує і тепер. Ця церква, розташована на високій горі, на яку з боку села ведуть довгі кам’яні сходи, і будучи оточеною церковним садом, представляє красиву картину; влаштована вона разом із дзвіницею і не має бані над середньою частиною храму, чому схожа трохи на костел, що відзначив протоієрей Скворцов 1831 року».

Підготував Олег БУДЗЕЙ.