Понеділок, 06 Грудня 2021 р.
17 Листопада 2017

«ДОВІЧНИКУ» – ВОЛЮ?

Уперше в історії незалежної України Апеляційний суд випустив з-за грат довічника.

Кам’янчанина Олександра КАВЕРЗІНА у листопаді 2002 р. засудили до довічного позбавлення волі за низкою статей Кримінального кодексу України. На його совісті численні розбої, грабежі, зберігання зброї, бандитизм та вбивства, у тому числі працівників правоохоронних органів при виконанні службових обов’язків.

За період ув’язнення загратований звернувся до Європейського суду з прав людини. У заяві поскаржився на катування з боку працівників міліції, відсутність ефективного розслідування його тверджень про це, неадекватність медичної допомоги, яка йому надавалася, тощо. Згідно з твердженнями заявника, під час жорстокого поводження він зазнав ушкодження очей, наслідком якого зрештою стала повна втрата зору. Власні психічні та фізичні страждання оцінив у 100 тис. євро. 15 травня 2012 р. суд одноголосно прийняв скарги заявника, втім присудив йому лише 40 тис. євро моральної компенсації.

Зважаючи на стан здоров’я, Каверзін звернувся й до Вінницького апеляційного суду з клопотанням про звільнення від покарання. Якщо 2016 р. суд відмовив, то цьогоріч, 3 листопада, прийняв таке рішення: «Звільнити від подальшого відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 13 листопада 2002 р. … у зв’язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання».

Втім прокуратура Вінницької області не погоджується із судовим рішенням Апеляційного суду Вінницької області та готує касаційну скаргу до суду касаційної інстанції. У міськвідділі поліції повідомили, що звільнений кам’янчанин має стати на облік за місцем проживання як особа, яка раніше перебувала в місцях позбавлення волі. Втім поки що до поліції Каверзін не звертався.

Про старі злочини тепер звільненого незрячого довічника у своїх документальних детективах «Пригоди офіцерів у цивільному – 2» повідав колишній начальник підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю СБУ у Хмельницькій області, на жаль, уже покійний, Володимир СЛОТЮК. Останній із 25 розділів видання автор присвятив діянням Каверзіна у 90-х. Пропонуємо читачам уривок із книги Володимира Івановича.

ДОЛЯ (зі скороченнями)

Обкладинка книги Володимира Слотюка,  яку було видано 2011 року«…В кінці 1996 року припинила існування банда «Одеси» і почалася п’ятилітня епопея «бригади» Каверзіна. Спочатку він переховувався у Хмельницькому в своєї сестри. Поступово затягнув у злочинну діяльність її чоловіка Сашка Алексеєва. Змінив зовнішність, відпустив бороду. Займався крадіжками авто (в основному, тоді модних 08 і 09 моделей «Жигулів»), а потім перепродавав їх же власникам за півціни. 1997 року пограбували квартиру директора нафтобази.

Усі злочини Каверзіна відрізнялися особливою підготовленістю, нестандартними способами (своєрідний «кримінальний талант»). В студентські роки писав вірші. Життєве кредо Каверзіна (любив повторювати): «Живи днем сьогоднішнім, бо завтрашній може не прийти». У кожному міліціонері завжди бачив свого ворога, при зустрічі з ним напружувався, вважав, що саме цей іде по його душу, і, не дочікуючись з’ясування стосунків, стріляв. Для цього завжди носив із собою пістолет. Члени його банди на слідстві розповідали, що він ще з юнацьких років хвалився про вбивства міліціонерів, за смерть яких навіть не відбував покарання.

Один зі злочинів присвятив Дню гумору, 1 квітня. У підвалі хмельницького готелю «Жовтневий» (тепер – «Прикордонник») один вхід вів у два коридори: ліворуч – у сауну, праворуч – у музичну студію звукозапису. Студія фактично обслуговувала всі хмельницькі кіоски з продажу магнітофонних касет. Попередньо провели розвідку. З’ясували: обидва заклади охороняє один охоронець, він відчиняє металеві двері. У студії працюють два оператори, вночі – один. Приїхали в середині дня. Каверзін і Алексеєв шумливо, так, щоб розмову чули оператори студії, на 24 годину замовили сауну на п’ять осіб, занесли два ящики пива і сказали, що бажають відсвяткувати день гумору.

«Гумор» почався рівно о 24-й. Каверзін і Алексеєв подзвонили в металеві двері. Побачивши у вічко знайомих, охоронець відчинив. Тоді в коридор вбігли ще троє в масках з автоматами. Погрожуючи зброєю, зв’язали руки та ноги охоронцю, а потім – і оператору студії, заклеїли скотчем роти. Зі студії винесли десятки аудіо- і відеоплейєрів «Панасонік», програвачів. Про ринок збуту товарів потурбувалися заздалегідь.

Щороку проводиться турнір із міні-футболу серед команд правоохоронців пам’яті Миколи Фошина  та Володимира Мельника. Також колеги щовесни вшановують пам’ять загиблих героїв  біля пам’ятної дошки на фасаді будинку на Привокзальній, 24. 23 травня 1997 року між членами нової кам’янецької банди Каверзіна Терещенком, Бураком та хмельничанами Назаренком, Поваром відбулася бійка. Кам’янчанам здалося цього замало, тому наступного дня вирішили помститися більш вагомо. Усією «бригадою» організували наліт на квартиру Повара у Хмельницькому, на вулиці Сковороди. Бейсбольними бітами побили хазяїв і потрощили меблі. Забрали гроші та золоті прикраси. Але й цього їм здалося замало. Вночі 25 травня до ручки дверей квартири Повара прив’язали 200 грамів тротилу, підпалили бікфордів шнур і ліфтом втекли. Сильний вибух вибив двері квартири Повара та ще п’яти квартир цього поверху. На щастя, фізично ніхто не постраждав.

Міліція оголосила операцію «Перехват». Ціла група співробітників міліції прибула в Кам’янець-Подільський. Приблизно о 13.00 на квартиру бандита Терещенка (до інших бандитів теж поїхали), на вулиці Привокзальній, 24, під’їхали заступник начальника Південно-західного відділку міліції м.Хмельницького Володимир Бородій, оперуповноважені Кам’янець-Подільського ОБОЗу майор Микола Фошин і сержант Володимир Мельник. Усе робилося поспіхом, без елементарної обережності. Цієї трагедії могло б і не статися. Але що тепер говорити – людей не повернути.

Побачивши між 4 і 5 поверхами міліціонерів, Каверзін відкрив стрілянину зі свого «ТТ». Стріляючи впритул, він вбив Фошина та Мельника, тяжко поранив Бородія. На звуки пострілів із квартири на першому поверсі з побутової цікавості, простого любознавства вийшов армійський прапорщик Жулкевський, який тут проживав. Каверзін вистрелив йому в живіт. Куля пройшла на виліт і поранила ногу дружини Жулкевського. Фошин і Мельник посмертно нагороджені орденами «За мужність» 3-го ступеня.

До честі працівників міліції, вони не забули про сім’ї загиблих.

На вулиці Каверзін і Гусаков побігли у бік залізничного мосту біля військової частини. Там наодинці стояли «Жигулі», в яких сиділи чоловік і жінка. До чоловіка з пістолетом підбіг Каверзін. Із боку жінки, погрожуючи ножем, двері відчинив Гусаков. Бандити сіли на заднє сидіння: «Швиденько дістаємо гроші!».

Хлопець дістав із кишені 20 гривень, дівчина зняла і віддала Каверзіну сережки. Він подивився на них і віддав назад – не золоті.

«Мерщій жени у Хмельницький!».

Хлопець погодився, а дівчина почала просити залишити її в Кам’янці.

«Ні, поїдеш із нами!».

У Хмельницькому бандити розлучилися. Каверзін пішов до сестри, наказав Алексеєву терміново збиратися і їхати з ним. Куди – не сказав. «Інакше заложу». Поїхали в Миколаїв, збиралися відсидітися у родичів Каверзіна в селі. Але вже на вокзалі в Миколаєві познайомилися з Алтуніною. Заночували у неї в гуртожитку на вулиці Дзержинського, 19. Вранці почали роздумувати, де взяти гроші. Алтуніна запропонувала «варіант» із пограбуванням валютчика, свого давнього знайомого Соколова. Поодинці пішли до ринку «Колос», місця, де «базуються» валютчики. Саме до часу закінчення їхньої «роботи».

Як колись, Алтуніна запросила Соколова до себе в гуртожиток. Спочатку зайшли в кафе, аби випити по чарці горілки та чашці кави. За злочинним задумом, там уже сиділи Каверзін та Алексеєв – подивитися на жертву. Алтуніна з новим коханцем купили в крамниці пляшку горілки і закуску, зайшли в гуртожиток. Через деякий час Алтуніна в себе в кімнаті підійшла до вікна і відкрила фіранку. При цьому закричала Соколову: «Швидко одягайся, бачу, що до мене іде батько!». Відкриття фіранки було сигналом для Каверзіна та Алексеєва.

Обидва швидко забігли в гуртожиток і почали підійматися сходами. Назустріч швидким кроком збігав Соколов. При зустрічі почалися бійка, крики, матюки. Каверзін погрожував лежачому валютчику пістолетом, а Алексеєв зняв із нього годинник «Сейко» і відрізав кишені. Але, як потім з’ясувалося, валюту він сховав у плавки. На шум і крики прибігла чергова. Побачила пістолет і повернулась. А тут, цілком випадково, в гуртожиток зайшли дільничий міліціонер у формі Злобін і його недавній колега пенсіонер Третьяков. Молодий Злобін допомагав заносити валізи. На заклик чергової побігли розбиратися із забіяками. Побачивши міліціонера, Каверзін відразу вистрелив і з однієї кулі вбив Злобіна. В Третьякова випустив чотири кулі, але той, на щастя, вижив (згодом Алексеєва і Алтуніну судили за цим епізодом).

Бандити побігли. Спочатку на перекладних автотранспортом, потім потягом прибули в Ростов-на-Дону. На них був оголошений розшук. Обох затримали прямо на вокзалі у Ростові. Вилучили пістолет, ніж. При затриманні Каверзін поводив себе зухвало, матюкався, грубіянив. Уночі в камері його по-звірячому побили. Він стогнав, втратив свідомість, тіло кровило. Міліціонери злякалися – невже вбили? Чи покалічили? А якщо не очухається? Потім прокурорська перевірка… «Давай краще його позбудемось».

Спочатку привели його до тями. Потім ввели дозу наркотиків. Щоб надати йому вигляду п’яного, насильно в рот влили трошки горілки і, як «колегу напідпитку», завели та посадили в потяг «Ростов – Самара». Провідниці наказали: «Ти за ним поглядай, хлопець не розрахував своїх сил, трохи перебрав!». У поїзді провідниця доглядала за Каверзіним, годувала, давала ліки.

На вокзалі в Самарі він познайомився з місцевим «каталою» (гравцем у карти) Рязанцевим. Той його і обігрів, і нагодував. Дав гроші. На них Каверзін насамперед купив зброю. Зайнялися грабунками. Але таке ремесло Рязанцеву не сподобалося. Навчив Каверзіна підігрувати йому в карти. Тепер махлювали на пару. За короткий час виграли 40 тисяч доларів. Рязанцев запропонував Каверзіну придбати нові документи: «Ти в розшуку, давай з’їздимо в Харків, там у мене в ментовці є одна чувіха, вона може зробити «липу» (фальшиві документи)!». Так і зробили.

Майор міліції з вищою юридичною освітою Зоя Королевська (прізвище змінене) – ефектна, красива, розумна, зі смаком одягнута, кучерява білявка, «пампушка», швидко причарувала Каверзіна (чи він її). Приваблива зовні, вона виявилася зовсім гнилою всередині. Через деякий час, уже під час слідства у справі Каверзіна, один зі слідчих влучно про неї сказав: «Шоколадна цукерка зі зміїною начинкою».

Між Каверзіним і Королевською зав’язалося шалене кохання. Вона готова була віддати для Сашка все. Швидко зробила для нього всі документи на прізвище Шилованов: паспорт, метрику, права водія і навіть довідку про взяття на облік у харківський військкомат. Для любовних втіх придбала дім, автомобіль. Рязанцев проживав разом із ними. Якось, після чергового пограбування, він відверто сказав Каверзіну-Шилованову: «Сашко, я зморився від твого Харкова, в мене є спокійне ремесло – карти. Навіщо мені ці пістолети, гранати? Віддай мені мою долю, і я повернуся до своєї старенької матусі в Самару». У відповідь почув: «Кінчай нити, а то замочу!». Сказав начебто жартуючи, але Рязанцев знав, що для Каверзіна вбити людину, як розчавити клопа. Надалі, під час слідства, з’ясувалося: 7 жовтня 2000 року Рязанцев останній раз дзвонив матері в Самару: «Мамо, запиши два прізвища, можуть знадобитися: Каверзін і Шилованов».

Після чергової розмови на цю тему Каверзін погодився поїхати взяти гроші зі схрону, який, начебто, знаходився на околиці міста, в закинутій будівлі. Там він холоднокровно вистрелив із пістолета з глушником у скроню своєму рятівнику. Тіло загорнув у заздалегідь заготовлену ковдру і викинув у заросле осокою озеро. Ввечері Зої сказав, що Рязанцев дзвонив матері, вона начебто хвора, тому він терміново виїхав у Самару.

Королевська звільнилася з органів міліції і перейшла працювати адвокатом. Через деякий час харківські міліціонери звернули увагу на ту обставину, що вона як адвокат частенько консультує кримінальних авторитетів, іноді вони відвідують її дім. Таким чином у поле зору детективів потрапив її співмешканець Шилованов. Хтось із молодих співробітників Харківського ОБОЗу випадково за фото звернув увагу на схожість бородатого Шилованова на заявленого в розшук безбородого Каверзіна. Про це орієнтували УМВСУ в Хмельницькій області. У відрядження в Харків виїхав співробітник, особисто знайомий зі злочинцем. Дали можливість подивитися на підозрюваного наживо. Впізнав стовідсотково. Об’єкт негайно взяли під зовнішнє спостереження. Королевська, все ще перебуваючи в рожевих мріях щастя, яке неочікувано впало з неба, забажала узаконити шлюб. Каверзін не хотів зайвий раз із документами світитися в ЗАГСі, тому запропонував обвінчатися у церкві. На свято укладення шлюбу з Кам’янця-Подільського запросили батьків.

На другий день після вінчання, коли вже будинок був під цілодобовим зовнішнім спостереженням, молодята виїхали в місто. Групу захоплення, добре тренованих співробітників ОБОЗу, переодягнули у форму ДАІ, під формою – бронежилети.

На пустельному відрізку зупинили машину Каверзіна, попросили пред’явити документи.

«Будь ласка. Все в порядку».

«У нас оголошено «Перехват», шукаємо викрадену машину, протріть номер на двигуні, треба звірити з техпаспортом!».

Як тільки Каверзін вийшов із машини, миттєво опинився у наручниках. Одягнули наручники і Королевській. Обшукали машину, знайшли пістолет. Потім під конвоєм у наручниках обох привезли в дім, де перебували перелякані батьки. При обшуку в домі вилучили нарізний мисливський карабін «Тигр», пістолети «ТТ», «Вальтер», «Люгер», дві гвинтівки Мосіна, два глушники, бейсбольну біту, патрони, гранати.

Каверзіна етапували у Хмельницький. Під час слідства він зовсім осліп. Зоя привезла з Харкова досвідченого адвоката, потім – ще одного. Вона категорично відмовлялася вірити, що її коханець – запеклий вбивця: «Це неправда! Він такий ласкавий, пише вірші».

У свої 29 років Каверзін встиг потоптати численні людські долі, в тому числі зумів зіпсувати життя близьким. Суд засудив його до довічного ув’язнення. Алексеєв отримав 11 років.

Хочеться щиро подякувати за службу та професіоналізм співробітникам ОБОЗу Стаднику Василю Івановичу, Лабчуку Віктору Володимировичу, керівникам слідства з боку облпрокуратури Янюку Анатолію Івановичу, Шпартаку Віктору Івановичу, суддям Задворному Олександру Леонідовичу, Курдзілю Віталію Йосиповичу і багатьом іншим, які служать і ризикують своїм життям не за гроші, а за щось інше, що не має ціни».