ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПРОТИ ЛАНЦЮГІВ СТАРОЇ СИСТЕМИ
– Ви знаєте, яка дорога зі Слобідки-Рихтівської на Вільне? Після війни, напевно, була кращою. Об’їхав би вибоїни, але ж не можу – яма на ямі, – скаржиться слобідчанин Олександр, а разом із ним Іван, Петро та Надія.
До нашої редакції надійшло аж вісім скарг саме на цю ділянку району. Аби зробити її, сільська рада не має ні грошей, ні повноважень, адже дорога районного підпорядкування. Таке важливе, болюче і необхідне питання не вирішується роками. Місцеві мешканці зовсім не бажають розбиратися, хто мав би опікуватися ремонтом злощасного відрізка: сільська чи районна ради, райдержадміністрація чи майбутня об’єднана територіальна громада (ОТГ). Вони вже хочуть їздити якісними трасами, ходити охайними тротуарами, бо ж податки сплачують справно.
Напередодні Дня місцевого самоврядування ми вирішили розібратися, яке ж воно, це самоуправління, в розвинутих країнах, а яке в нашому районі. Як впливає на нього адміністративно-територіальна реформа, і чи варто утримувати структури районнних чиновників, котрі через об’єднання сіл у територіальні громади поступово стають генералами без армій.
РЕФОРМА ЗАДЛЯ СПАСІННЯ?
Місцеве самоврядування – це право громади, жителів села добровільно об’єднуватись у сільську громаду і самостійно вирішувати питання місцевого значення. Зрозуміло, що найкращим подарунком до професійного свята працівників сільських рад стали б гроші та повноваження. Частково цей подарунок уже зробили собі села, які об’єдналися в ОТГ. Люди зрозуміли, що застаріла модель самоврядування аж ніяк не вписується в сучасні рамки. Тому з 2015 р. частково почався рух задля виживання українського села – децентралізація.
Одними із перших у країні зміни торкнулися нашого району. Запозичивши польський досвід, і в нас почали створюватися об’єднані територіальні громади, які на місцях виконують законодавчі та виконавчі функції. На місцях їм краще видно, де, що і як треба робити. Звісно, і там не все добре й гладко, вони вчаться, набивають гулі, але все-таки шукають альтернативні шляхи виживання.
Якщо говорити про Польщу, то там базовою адміністративною одиницею є гміна – місто, містечко чи декілька сіл. Аналогом нашого району є повіт. Великі міста прирівнюються у правах до повіту, і окремі райони в таких містах є окремими гмінами. Більшість коштів, зібраних на території гміни у вигляді місцевих податків, там і залишаються. Держава мало бере, але й дає зовсім небагато: принцип «не віддавати, а отримувати» тут не працює. У нас же звикли отримувати від держави.
Ще одним прикладом країни з розвинутою системою місцевого самоврядування є Швейцарія. У законодавстві цієї держави закріплено право громадської ініціативи, завдяки якому народ також має змогу змінювати швейцарську Конституцію та запроваджувати нову управлінську модель. На місцевому рівні переважають більш прямі демократичні засоби, ніж на державному. А постійні заклики суспільства до референдуму призвели до включення всіх зацікавлених груп у процес прийняття рішень. Демократичні інструменти – референдум і громадська ініціатива – допомогли зорієнтувати швейцарську демократію на компроміс. До речі, за президентства Віктора Ющенка відбувались експерименти щодо місцевого самоврядування, намагались у Київській області зробити щось схоже на сучасну модель, яка впроваджується, втім прорахувались у багатьох позиціях. По суті, територіальна громада – це як невелика корпорація, в якій головну ланку відіграє менеджер, він же голова громади. Це новий тип управління, коли мають бути люди, які не просто ходять на роботу і піднімаються кар’єрною драбиною, а фахівці-професіонали.
І найголовніше, що жителі тепер беруть відповідальність за свої рішення, від них залежатиме управлінський процес в ОТГ.
РДА – ЯК «ГАЛЬМО» САМОВРЯДУВАННЯ
На початку 2015-го в Кам’янець-Подільському районі було 42 сільські й одна селищна ради, а в кожній, як мінімум, сільський голова, секретар і бухгалтер. Улітку цього ж року перші ОТГ – Гуменецька, Колибаївська та Китайгородська – об’єднали 14 сільських рад, разом із тим забравши левову частину доходів районного бюджету та право керувати ними з РДА. Новоутворені вже цьогоріч Слобідсько-Кульчієвецька, Жванецька та Староушицька ОТГ заберуть ще чимало районних мільйонів і 13 сільських рад.
На весь район залишаються 16 сільських рад, розкиданих по всій Кам’янеччині… І для них органами законодавчої та виконавчої влади й надалі будуть районна рада і РДА. Якщо 36 депутатів райради заробітної плати не отримують, то 20 працівників апарату ради на роботу безкоштовно не ходять. Доплюсуємо ще апарат РДА у понад сотню держслужбовців.
Усі вони районне бездоріжжя, занепад і вимирання сіл пояснюють безгрошів’ям. Тоді навіщо утримувати цілі структури чиновників і службовців, які, сидячи у дорогих костюмах, лише розводять руками перед зубожілими мешканцями району? Люди вимирають, виїжджають за кордон цілими вулицями. Скоро чиновникам і працювати не буде для кого. Від офіційної цифри – понад 65 тисяч мешканців району – вже варто відняти декілька тисяч заробітчан.
Але головне, що й надалі в законі не передбачено ліквідації адміністрацій, вони виконуватимуть контролюючі функції, забезпечуватимуть законність діяльності органів місцевого самоврядування, а у разі порушення законів чи свавілля, зупинятимуть рішення сільських рад і звертатимуться до суду.
Якщо повернути це питання на 180 градусів, то можна побачити, що головним гальмом децентралізації є саме окремі сільські голови, районні й обласні адміністрації, які бояться втратити насиджені місця. Виконавча ковдра повільно перетягується до ОТГ, а «гальмо» самоврядування втрачає свої повноваження. Водночас виникає запитання: якщо в райадміністрацій заберуть виконавчу функцію, тоді навіщо їх ставити контролерами? Адже існує Конституція і Закон «Про місцеве самоврядування», який зможе врегульовувати ці проблеми.
КОЛИ ВЛАДА МОВЧИТЬ, ГОВОРИТИ ПОЧИНАЮТЬ ЛЮДИ
На жаль, наші селяни не всі мають комп’ютери, Інтернет, тому й не надто читають сайти Кам’янець-Подільської райради чи райдержадміністрації, вони й не дуже знають, що, за інформацією рупорів влади, їм живеться досить непогано: мало не щотижня якісь урочистості в «Розмаї», вітання зі святами тощо.
Натомість люди йдуть зі своїми проблемами спочатку до представників сільської та районної влади, а якщо там нічого не рухається з місця, то повертають до нашої редакції. Коли чиновники мовчать або лише розповідають, що в них усе добре, то говорити починають люди. Запитання лише в тому, як і кому вирішувати їхні проблеми?
На першому місці, звісно ж, перебувають дороги та мости. Деякими шляхами водії вже й відмовилися курсувати. Іноді здається, що селяни живуть, наче в резервації. Калюжі на дорогах висихають так рідко, що їм уже можна давати власні назви. Кадиївське озеро на місцевому мосту треба було б назвати «Катастрофою». Власними силами сільська рада підсипає дорогу, але на капітальний ремонт не має ні мільйонів, ні повноважень. Поки чиновники району й області обіцяють – селяни взувають калоші і йдуть до зупинки, бо водій автобуса до них уже не доїжджає. Його можна зрозуміти – автобус таку глибину не візьме.
Нещодавно звернулася до нас мешканка Довжка і розповіла, що її 4-річному онуку калюжа на вулиці Соборній у пояс. За це назвемо її «Недитячою». На прохання засипати її в сільській раді почула заїжджену відмовку – немає грошей. Цей список можна ще довго продовжувати, але що ж робити далі? Дієвий приклад демонструють керівники ОТГ. Перші об’єднані громади отримали значні суми на розвиток, саме тому й мають за що не лише латати ями, а капітально ремонтувати дороги. Всім, хто в це не вірить, варто поїхати на екскурсію в Колибаївку чи Гуменці.
Болюча проблема склалася і з водою в районі. На щастя, Оринин уже може похвалитися сучасним водогоном, який зробили за обласні кошти. Але й досі нам надходять скарги про брак води із таких сіл, як Малинівці, Устя, Велика Слобідка. Що там робиться для вирішення? Ці села входитимуть до двох нових ОТГ, отже, ця проблема й ляже на їхні плечі. А чому раніше чиновники району не писали програм для вирішення питання, чому не стукали в усі можливі двері нагорі?
Завжди боляче слухати про проблеми, що стосуються дітей. Серце кров’ю обливалося, коли писали про дівчаток-сиріт із Ластівців, котрих покинула мама, жахнулися і від умов, у яких вони проживали. Натомість районні служби, які мали б забрати їх у краще місце, дали батькові час для виправлення. Який час, якщо він бігає за рідними дітьми із сокирою, а малі ночами голодні ходили селом і відбивалися від зграй безпритульних собак?! На щастя, новий сільський голова Тетяна Княгинецька настояла, аби дітей забрали до інтернату. Звісно, і там мед не лижуть, але принаймні за ними не ганяються собаки і навіжений тато. Питання і в тому, навіщо такі штати служб РДА, які не змогли одразу їм допомогти?
Невирішеною видавалася й проблема у Гаврилівцях, де роками не було дитячого садочка. Сільський голова Тетяна Криворучко менше ніж за рік знайшла вихід із ситуації, організувавши ДНЗ на базі місцевої школи. Допомогла їй у цьому і районна влада. Але де вона була десятиліття до цього? Новому сільському голові не знадобилися мільйони на будівництво ДНЗ – управлінські задатки і здоровий розум знайшли вихід із цієї ситуації. А також їй вдалося вирішити питання і з ремонтом дороги, сільської ради та клубу, і з благоустроєм.
Чому в більшості описаних випадків районна влада не може допомогти селянам. Можливо, треба кардинально реформувати систему, аби вона запрацювала? Як бачимо, проблеми селян зазвичай лягають на плечі сільської ради, але їхнє вирішення гальмується бюрократією, яка тягнеться від сільської, районної влади і аж до Банкової. По суті, децентралізація і вводиться, щоб зламати цей цупкий ланцюг старої системи, але за нього дуже міцно тримаються люди, які звикли жити за старими правилами.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА, Ігор КИРИЛЮК.
