Середа, 01 Грудня 2021 р.
1 Грудня 2017

ВІЙНА БУЛА ЗАВЖДИ…

За 26 років Незалежності Збройні сили України поступово відходять від зашморгу радянської системи і демонструють світу силу та здатність протистояти ворогу. Теперішні захисники – це хлопці з мужнім поглядом, сильні, вольові та загартовані війною. Вони не лише професійно і якісно навчилися виконувати поставлені завдання в Україні та за її межами, а постійно прагнуть самовдосконалюватися, розширювати власний кругозір, набиратися нових знань, досвіду і навичок. Завжди готові прийти на допомогу іншим, утім безпощадні з ворогом, який зазіхнув на Вітчизну.

Нині українські солдати та офіцери, не шкодуючи власного життя, викорінюють ворогів зі сходу країни, будують окопи та бліндажі, розміновують поля, будівлі, держустанови, а також допомагають мешканцям Донбасу лагодити обстріляні бойовиками школи, садочки та будинки… Без перебільшення, професія військовослужбовця стала значно престижнішою та затребуванішою.

Напередодні професійного свята про війну в країні, протидію вибуховим пристроям та пастки для саперів говоримо із 35-річним начальником відділення підготовки пошуку та знешкодження СВП Центру розмінування майором Андрієм РОМАНОВИЧЕМ. Скромний співрозмовник не хоче говорити про власні заслуги та здобуті нагороди. На його думку, не можуть отримувати однакові нагороди ті, хто віддав життя на полі бою, з перших днів виживав у Донецькому аеропорту, і ті, які повернулися навіть без єдиної подряпини.

В ОДНОСТРОЇ ІЗ ДИТИНСТВА

Андрій РомановичАндрій Володимирович ще з дитинства приміряв військові обладунки та уявляв себе воїном. Інакше й бути не могло, адже всюди малого непосиду оточували чоловіки в погонах. А двоюрідний брат узагалі запропонував вступати до військового училища в Кривому Розі, після закінчення якого було ще навчання в Кам’янець-Подільському військово-інженерному інституті.

Здобувши військову освіту, Андрій Романович служив у колишньому понтонному полку, який на той час уже був базою зберігання військової техніки, згодом – у батальйоні забезпечення навчального процесу ВІІ, а з 2010 р. – у Центрі розмінування.

– Коли ще навчався в інституті, взвод був спеціалізований більше на понтонну справу, хоча підготовка інженера включала і базові знання для сапера, понтонера та фортифікатора, – розповідає Андрій Володимирович. – Детальніше саперну справу почав опановувати вже у Центрі розмінування, куди прийшов на посаду інструктора. Тож активно займався самопідготовкою, пройшов курси, які проводили військовослужбовці із Франції, Британії, Бельгії, Канади. Втім міцний фундамент щодо опанування стандартних процедур, які застосовують країни НАТО, заклала 2-місячна підготовка у Литві. Після литовської теорії та навчальної практики, що велася переважно англійською, практично руку набивав під час миротворчої місії в Афганістані.

СВП ШИРИТЬСЯ ВЖЕ Й УКРАЇНОЮ

Військовий зізнається, що непомітно звик до пекельної афганської спеки та прохолодної зими, бо не було часу зважати на незручності. Доводилося виявляти та знешкоджувати десятки саморобних вибухівок, які закладали на шляхах просування військових колон, у транспортних засобах, біля місцевих органів влади. Крім того, миротворці проводили курси і для поліції та армії.

– На жаль, територія України також не стала винятком щодо застосування саморобних вибухових пристроїв, і ця тенденція зростає, – каже офіцер. – Починаючи з 2012 року, випадки застосування СВП зафіксовані на зупинках громадських транспортних засобів, біля банкоматів, в офісах волонтерських організацій і політичних партій, відділеннях банків в Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Львівській, Сумській, Харківській областях і Києві. Навіть Хмельниччина не виняток. Спецслужби з Москви й надалі зацікавлені в дестабілізації ситуації в Україні.

Війна, що ведеться з часів Київської Русі, знову відновилася. По суті, вона ніколи не припинялася, а робила лише паузи: війна козацтва проти Московії, армії УНР і січових стрільців із більшовиками, українсько-повстанської армії з комуністичною чумою… І більшовизм знову прийшов, але в іншому форматі – чекісти, НКВДисти і КДБисти переформатувалися у ФСБшників. І я б не назвав ситуацію, що склалася на сході, антитерористичною операцією. Це район ведення бойових дій, де їдуть танки, працюють системи залпового вогню, гинуть військові та мирні люди…

І НА СИЛЬНОГО ВОРОГА ЗНАЙДЕТЬСЯ УПРАВА

Після миротворчої місії в Афганістані офіцеру довелося ліквідовувати мовчазну смерть і на рідній землі. Як він зізнається, територія Донбасу всіяна снарядами, гранатами, мінами та бомбами. І навіть після того, як на ці землі прийде довгоочікуваний мир, саперам ще не один рік доведеться працювати в поті чола.

– Ми маємо ворога розумного, хитрого, тактика якого відпрацьована протягом століть і постійно вдосконалюється, – каже військовослужбовець. – Одна із основних складових його сили – це відпрацьована століттями маніпуляція за допомогою пропаганди. Чимало запудрених голів непогано виконують диверсії проти української армії на сході та в містах, віддалених від війни. Скажімо, коли на сході бачимо побутові речі, вони сприймаються як щось звичне, тому не очікуємо від них загрози. Противник також це розуміє, тому може використовувати їх як компонент вибухового пристрою або як пастку, що спричиняє вибух.

Андрій Володимирович неодноразово їздив у відрядження на схід. Йому доводилося працювати з різними типами вибухових пристроїв, включаючи і саморобні, які встановлювалися в різних місцях: будівлях, на шляхах руху колон тощо. Сьогодні ж його головна місія – готувати людей до протидії загрозі вибухонебезпечних предметів. Центр навчає фахівців різних підрозділів ЗСУ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України.

Андрій Романович (другий праворуч)– Я завжди кажу, що імпровізований вибуховий пристрій специфічний, бо не можемо передбачити, що коїться в голові людини, яка його виготовила, – продовжує офіцер. – Постійно збираємо, накопичуємо інформацію про вибухові засоби ураження. Знаємо і про комерційні боєприпаси, які застосовують як основні заряди для виготовлення СВП, і про пастки для саперів. Їх часто використовує противник, якщо володіє інформацією про наші тактичні процедури. Бо ще донедавна і українці, і росія-ни навчалися за однією системою.

До речі, ворог не припиняє роботи із нарощування мінного потенціалу, виготовляє нові типи протипіхотних, протитанкових мін, і вже є випадки їх застосування на Донбасі та в Сирії. По крихтах збирається необхідна інформація, щоб підготувати людей і до цієї загрози.

УКРАЇНІ ПОТРІБНА БАЗА ДАНИХ

На думку співрозмовника, цю роботу значно полегшила б база даних системи управління інформацією в протимінній діяльності IMSMA. В країнах НАТО існує загальна база даних, до якої мають доступ компетентні спеціалісти, де фіксуються всі випадки застосування, виявлення вибухових пристроїв. Ця інформація дозволяє протидіяти терористичній загрозі загалом на тактичному, оперативному, стратегічному рівнях.

Фахівці Центру розмінування неодноразово переймали досвід іноземних колег, як створити базу даних і працювати з нею. Але чомусь на державному рівні – повний штиль.

– Роками армію цілеспрямовано знищували, щоб знекровити країну. Лише десь останні двадцять років існує така думка. Та якщо озирнутися, то московити нищили руські залоги, царат – козацтво, московський більшовизм – українську силу через голодомори, розстріли, комуністичний Кремль винищував нашу армію УПА, в післявоєні роки підминав українство під радянську армію. Процес не припинявся і після проголошення незалежності, – вважає Андрій Володимирович. – Дійшли навіть до того, що деякі особи з погонами відкрито заявляли, що військова техніка не потрібна, мовляв, замінять її навчальні тренажери. Це різало вуха. Сьогодні зрозуміло, що це була завуальована робота над знищенням Збройних сил. Але хто з колишніх чиновників звільнився? Доки вони не підуть, нічого не зміниться. І це жахливий факт.

МИСТЕЦТВО І СПОРТ

Андрій Романович живе роботою, про яку може говорити годинами. Втім, коли випадає вільна хвилинка, бере пензля і малює. Каже, що Бог дав йому талант, на який бракує часу. Провчившись лише рік у художній школі, він самотужки опанував цю справу. Коли навчався в інституті, часто малював портрети на прохання однокласників. І сьогодні з його полотен споглядають рідні та друзі.

А ще має й активне захоплення – велоспорт. Є представником «Клубу велосипедистів Кам’янця-Подільського» та активно працює над розвитком велоспорту в місті. Надає перевагу незвичному стилю катання – даунхіл/фрірайд (вільна їзда), що включає їзду на спеціальному велосипеді по складних трасах. Власне, активному дозвіллю навчає і двох донечок, які беруть участь у шкільних і міських заходах, захоплюються танцями.

Співрозмовник каже, що коефіцієнт корисної дії має бути використаний максимально. А якщо і доводиться сидіти на дивані, то лише з пізнавальною книгою, і лише українською. Зізнається, що рідну мову почав вчити після випадку, який трапився у Литві.

– До інженерного клубу офіцерів одного разу приїхали музиканти Богдан Півненко та Ірина Стародуб. Під час спілкування з ними зрозумів, що рідну мову добре не знаю. Стало соромно. Почав збагачувати словниковий запас через якісну українську книгу, завдяки якій пізнавав і аналізував нашу країну, її минуле. Захопився добою УНР, загонами УПА, читав документальні статті про тодішніх визначних українців. Нам довгий час нав’язували, що українська мова – низького гатунку. І боляче, коли сьогодні демонструють фільми та передачі, де звучить ганебний суржик, а українців знову показують недолугими. Ми не замислюємося, але це дає можливість Кремлю потирати руки, мовляв, наша робота продовжується. Прикро, коли чиновники розмовляють мовою окупантів. Навчаючись у Литві, помітив, що литовці принципово не розмовляли російською, бо пам’ятали, якою ціною здобувалася свобода від Радянського Союзу. Це фундаментальні основи етносу, формування будь-якої нації. Кремль це розуміє, тому в нас були нищення Січі, голодомори, Розстріляне відродження, арешти, табори шестидесятників, але ми, як трава, – «нас топчуть, а ми встаємо і міць у землі беремо». Сильна та незалежна українська нація буде тоді, коли кожний на своїй землі буде саме українцем, а не просто громадянином України за паспортом.