«ВІРШЕНЬ» ОБ’ЄДНУЄ МІСТА

14-15 лютого в Кам’янці-Подільському збере своїх постійних і нових митців та шанувальників Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «Віршень». Поетично-прозовий, творчо-мистецький, музично-кінематографічний і захопливо-чарівний фест під керівництвом його заснов­ника кам’янчанина Сергія ПАНТЮКА вперше за довгих 22 роки навідається до «Квітки на камені», але спочатку, 10 лютого, відбудеться у столиці. А далі – мандри Україною.

– Сергію, розкажіть, як з’явив­ся на світ перший «Віршень»?

– Я був молодий і без грошей, але дуже хотів запросити на свій 30-й день народження одразу понад 100 людей. Якось із друзями ми, так би мовити, вживали алкоголь і ненормативну лексику та обговорювали мою мрію. Так з’явилась ідея провести фестиваль.

Уперше ідею втілили у Чернівцях. За період існування він побував у Києві, Львові, Кривому Розі, Черкасах, Харкові та Сімферополі. Учасники гастролювали разом із ним. Коли все починалося – далекого 1996 року, я інтуїтивно відчував: випадкових людей на такому заході бути не може. І не помилився. Всі учасники першого фесту (ще не «Віршня», він тоді мав назву «Під знаком Водолія») на сьогодні є письменниками першого ряду. Іван Андрусяк, Юрій Бедрик, Михайло Бриних, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Андрій Кокотю­ха – хто нині не чув цих імен? Майже щороку фестиваль відкривав якесь яскраве ім’я, тому я впевнений, що наймолодші учасники, яких вишукую по всіх усюдах, за декілька років стануть відомими авторами.

– У двадцять друге залишитеся вірними «віршневим» традиціям чи підготували щось но­вень­ке?

– Будь-які нововведення «Віршня» одразу ж стають традицією. Цього року фестиваль відбудеться 10 лютого (в день мого наро­дження) у Києві, у приміщенні видавництва «Смолоскип» (вул.Межигірська, 21), а 14-15 лютого – в Кам’янці-Подільському, в залі готелю «Рейкарц» (вул.Старобульварна, 2). Далі в планах і вже в роботі – відновлення формату «Мандрівний «Віршень». Уже скажу, що першою у черзі є Чернігівщина.

Одна із цьогорічних новинок – співпраця з кам’янецьким кіноклубом «АтмоСфера», який узяв на себе виготовлення візуальної реклами фестивалю, проведення

14 лютого, о 19.00, у кінотеатрі «Сі­не­ма» показу для кам’янчан художнього фільму «ТойХтоПройшов­КрізьВогонь» та організацію екскурсії місцями зйомок цього чудового фільму. Інше нововведення – фестивальний «Щедрий горщик» – заклик до всіх учасників принести із собою на подію щось їстівне у форматі будь-якої страви, але до останнього тримати це в таємниці. Потім має виявитися чимало сюр­призів. А 15 лютого, з 17.30, розпочнеться основна частина – будуть презентації книжок, пісень, просто нових творів і нових цікавих авторів.

– Що було найважчим у підготовці заходу?

– Організаційні питання завжди клопіткі, але якби все давалося легко, то й працювати було б нецікаво. Цього року, наприклад, виник­ла зовсім неочікувана проблема: постійні добродії фестивалю (наголошую саме на слові «добродії», бо «спонсори», як правило, вимагають навзамін піару, а ці люди бажали залишатися публічно анонімними) не змогли підтримати нас фінансово. Тому, щоб відбулося все, як належить, мені доводиться «колядувати» у нашій спільноті на «Фейсбуці». І добрі люди відгукуються. На сьогодні вже зібрано понад 13000 грн., це трохи більше як дві третини від загальної потреби.

– Що «нетворчого» запам’яталося з попередніх «Віршнів»?

– Митці – народ веселий і позитивно авантюрний, тому і без курйозів не буває. Навіть торік стався інцидент, коли хтось із веселих гос­тей заснув, зачинившись у туалеті, що створило низку веселих і не ду­же клопотів. Був випадок, коли на одному з фестивалів ми робили фуршет у стилі «ностальжі» – стіл студентів кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Багато сала, цибуля, квашена капуста, чорний хліб, «братська могила» (кілька в томаті), картопля в мундирах тощо – і все це на розстелених газетах того часу. А на куті сто­ла створили жартівливий «Куточок комуніста» – білий батон, пачка масла і бляшанка червоної ікри. Так ось, спочатку всі зневажливо ставилися до «комуністичних страв», а потім сталося як в анекдоті – на якусь хвилину зникло світло (чи хтось вимкнув спеціально), а коли знову з’явилося, «Куточок комуніста» виявився порожнім. Я спочатку думав, що то друзі пожартували, але ж ні… Так і досі не знаю, хто «причепив ноги» тій ікрі з маслом.

– Поділитеся планами на майбутнє?

– Давно думаю видати якусь кни­гу, пов’язану із фестивалем. На кшталт «Спогади учасників про «Віршень» чи «Поетична антологія «Віршня», до якої увійшло б хоча би по декілька віршів кожного учасника. Але для таких проектів потрібні тиша і спокій, а їх у мене немає. Хіба, якщо Бог дасть до старості дожити, впорядкую.

Мушу тут сказати про сумне. Торік наша спільнота зазнала важкої втрати – раптово помер учасник майже всіх попередніх фестивалів, відомий бард, поет, музикант (гітарист і голос акустичного дуету «Образ»), багаторічний організатор Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Срібна підкова» Андрій Саєнко. Ми були не лише друзями і кумами, а й співавторами, адже Андрій написав на мої слова близь­ко тридцяти пісень, найвідоміші з яких – «Арій прощається» та «Місто без парасолі». Цього року ми згадаємо Андрія на «Віршні», а 28 лютого у Львові відбудеться великий вечір його пам’яті…

– Не думали про те, щоб припинити фестиваль?

– Таке буває, що довготривалі проекти стають тягарем. Я це пережив двічі. 7 років тому публічно оголосив, що «Віршень» припиняє своє існування, оскільки ідея його вичерпалася, і 15-й за рахунком стане останнім. І що ви думаєте? На мене посипалося стільки докорів, вмовлянь і переконань, першочергово – від найближчих друзів і колег, що я зрозумів: фестиваль уже існує окремо від мене, і вбивати його я не маю права. Те ж саме повторилося 2014 року, коли ми багато часу віддавали війні. Я сказав: люди гинуть, а ми фестивалитимемо? Але знову ж друзі наполягли: а хіба розвиток нашої культури не є частиною війни? І ми зробили доволі камерний, але цілком благодійний захід, та саме тоді виникла ідея волонтерського видавничо-популяризаторського підпроекту «Рядки з передової», без якого «Віршень» тепер не обі­йдеться аж до остаточної нашої пе­ремоги – підтримуючи письменників, долю яких опалила війна.

– Як гадаєте, «Віршень» не втра­тив свого запалу і ентузіазму?

– Це буде уже 22-й фестиваль. Для людини – це молодість, а для фестивалю – мабуть, зрілість. І коли я озираюся назад, сам дивуюся: скільки талановитих, яскравих, неординарних людей виступило на його сцені… Я свідомий того, що в межах загального культурно-мистецького процесу в Україні «Віршень» є лише незначним епізодом. Але важливим є те, що кожен, хто хоч раз занурився у невимушену «віршневу» ауру, несе її далі – у своє місто чи село, у своє мистецьке оточення, у свою родину. А це поступово і невпинно розширює такий важливий для нас духовний простір. Наголошу – укра­їн­ський простір. Саме тому стати учасником фесту «Віршень-­2018» можуть усі талановиті поети, барди та акустичні гурти, які мають бажання поринути на декілька годин у насправді творчу та теплу атмосферу.

Запропонувати свою творчість можна або за номером: 067-53-89-041 (це мій), або ж написати повідомлення на мою сторінку у «Фейсбуці». Впевнений: нам усе вдасться. «Віршнюймо», друзі, бо ми того варті!

Ольга БАНАХ.