Четвер, 25 Квітня 2024 р.
8 Березня 2018

ЕКСПРЕС-ЗУСТРІЧ У КАМ’ЯНЦІ

Третього березня до Кам’янця-Подільського завітав україн­ський педагог, теле- та радіоведучий, популяризатор української мови, доцент Київського університету ім.Бориса Грінченка, заслужений працівник освіти України Олександр АВРАМЕНКО. Пересічні кам’янчани знають його як ведучого експрес-уроків української мови на телеканалі «1+1», а вчителі та старшокласники – ще й як автора навчальних посібників, підручників, розробника програм ЗНО, ДПА з української мови та літератури.

Із учителями-філологами Кам’янеччини та всіма охочими гуру української мови зустрівся в РЦКМ «Розмай». Під час півторагодинного спілкування відомий мовознавець розповідав про «Нову українську школу», 10 ключових компетентностей, підхід до укладання сучасних підручників, функціональну неграмотність і рецепти її подолання, поділився досвідом, як правильно мотивувати учня вчити рідну мову та літературу.

До речі, Кам’янець-Подільський став п’ятим з одинадцяти міст, куди під час весняного туру завітав Олександр Миколайович.

МОВА НА ЖИТЕЙСЬКИХ ПРИКЛАДАХ

Олександр АВРАМЕНКОНа думку гостя, головне зав­дання школи – підготувати конкурентоспроможну мовну особистість до подальшого життя. Зважаючи на власний досвід, мовознавець радить учителям опиратися більше на практику і навчати учнів використовувати лексичний ресурс у повсякденному житті.

– «Витягайте» учнів до дошки, нехай вони вчаться говорити, нехай помиляються, але спілкуються з аудиторією, дивляться одноклас­никам в очі, – наголосив філолог. – Учням потрібно пояснити, навіщо вчити ту чи іншу тему. Якою, скажімо, може бути мотивація під час вивчення числівників? Малюємо си­туацію: «Ти поспішаєш на вокзал, запитуєш: «Котра година?», чуєш: – «За десять сьома», – і думаєш, що маєш ще 50 хвилин (бо не знаєш, як правильно називати час, використовуючи відповідні числівни­ки), п’єш каву, а поїзд – туту. Цілуйте тата в коліщата!».

Навіщо ми вивчаємо мову? Щоб використовувати в житті. Чому прак­тичні вправи з життя є в підручниках інших країн, а у нас – «Калина, малина, мова солов’їна…. А барвінок розцвітав і падав із неба синіми очи­ма… Обрізані крила народу-орлу і далі все в такому ж дусі». Такі кучеряві метафори теж потрібні, бо розвивають образне мислення, але ж де сучасна жива українська мова?

А вона в різних життєвих ситуаціях.

Саме через наближеність до життя і новаторський підхід підручники та посібники відомого педагога так полюбилися і учням, і вчителям. Адже дозовано подають інформацію, не мають застарілих ілюстрацій, а містять сучасні фото, фрагменти з кінофільмів, доступну теорію, таблиці та реальні практичні зав­дання.

Як з’ясувалося, Олександр Ми­колайович не лише очолює робочу групу з розробки програм ЗНО, а й разом з іншими науковцями, методистами та вчителями проходить тестування в Цент­рі оцінювання якості освіти:


– У день, коли учні складають ЗНО, ми також виконуємо тест, а потім звіряємо результати. Якщо хо­ча б у 2-3 членів комісії виникають сумніви в якомусь завданні, то воно автоматично знімається з перевірки. Таке траплялося двічі за 11 років проведення ЗНО в Україні.

ЗІРКОВІ УЧНІ АВРАМЕНКА

Попри шалений графік, Олександр Миколайович викроїв час і для ексклюзивного інтерв’ю «По­долянину».

– То із чого все почалося?

– Моя мама – містянка російськомовна, а тато – селянин українськомовний. Коли навчався у школі, щороку батьки привозили мене в село до бабусі, де всі спілкувалися українською. Це така тепла бабусина мо­ва, яка пахне смачними пиріжками, ставками, вербами, прогулянками босоніж. Це особливі відчуття, своя «зачарована Десна». За літо я украї­нізовувався, а коли повертався до рідного російськомовного Запоріжжя, відчував упереджене ставлення і переходив на російську. Так розвинулося обурення через несправедливість. Напевно, вже тоді закладалися підвалини, щоб у майбутньому працювати в царині української мови, зробити її сучасною та модною.

– Володієте ще якимись іноземними мовами?

– Так, англійською.

– При такому навантаженні Вам узагалі вистачає 24 години? А як відпочиваєте?

– Якщо людина вміє себе організувати, якщо виконує роботу за покликанням, то, звичайно, все встигає.

Підручники взагалі пишу за кордоном. Оскільки я теплолюбивий, важко переношу холод, тому лечу в Емірати чи Іспанію, де тепло. А ще там ніхто не відволікає, бо в Києві майстер-класи, зйомки, дзвінки тощо. Коли ж відчуваю, що скучив за Україною, – приїжджаю і вирушаю в тур.

– У Вас оригінальний підхід до укладання підручників і посібників. Що нового плануєте?

– І надалі тримаю цю марку, бо коли щось добре працює, відмовлятися не потрібно. Скажімо, дві частини посібника «100 експрес-уроків української» добре розійшлися. За рік три тиражі надрукували! Це книжки із ніші люкс-лакшері, тобто виготовлені на високому голлівудському рівні: зручний формат, клапани-закладки, контрастність паперу та оригінальні ілюстрації львів’ян­ки Наталки Гайди, яка, до речі, брала участь в ілюструванні серіалу «Сімпсони» і працює з кінокомпа­нією «Walt Disney».

Телеканал «1+1» – потужна структура. Його фахівці з маркетингу навчаються в Америці та Європі. Тому всі нюанси, як-от: популярність, реклама, рейтинги – детально вивчаються. І щойно зафіксуємо зниження рейтингу чи попиту, моментально вводитимемо новації.

Я сьогодні – найуспішніший автор в Україні, адже щороку виходить понад 1 мільйон моїх підручників. До слова, усього в країні на рік їх друкується 40-41 мільйон. Я щасливий і радий за маму, яка мною дуже пишається. Бо коли вступав на філологічний факультет, вона казала: «Що ти робиш, будеш «учитель укрмови?!». Я власним прикладом довів, що успішним може бути будь-хто, головне – любити свою роботу, перетворити її на стиль життя.

– Тексти для щорічного Все­українського диктанту націо­наль­ної єдності, який пишуть навіть президенти, добираєте самі?

– Вони всі оригінальні й авторські. Уже 12 років готую їх та начитую. Приємно, що держава та Національне радіо доручають мені таку важливу справу.

– Які виникають відчуття, коли бачите безграмотні вивіски, меню, рекламні щити. Ви засмучуєтеся, робите зауваження чи од­разу берете червону пасту й виправляєте?

– Звичайно, це засмучує. Червону пасту беру подумки. Втім траплялися випадки, коли виправляв помилки в громадському транспорті, в меню ресторанів… Тепер це рідше роблю, але бажання таке завжди є.

– А співрозмовників подумки виправляєте?

– Так, це вже професійне. Раніше навіть уголос, а тепер став мудрішим – і виправляю подумки. А іноді це роблю у своїх телеуроках. Якось процитував Катю Осад­чу, то згодом її прес-служба двічі телефонувала, мовляв, досить критикувати нашу Катю. Я вказую на помилки не зі злом, а для того, щоб люди ставали досконалішими. До речі, маю урок «Помилки, яких припустився Олександр Авраменко». Цей ролик набрав найбільшу кількість переглядів у YouTube.

– Чи запрошують Вас відомі люди, щоб позайматися з ними?

– Постійно працюю з депутатами, міністрами, зірками шоу-бізнесу. Річ у тім, що посадовці зазвичай про­сять не розголошувати їхніх імен. І дуже прикро, бо це, навпаки, додало би балів. Адже є така народна мудрість: «Ніколи не пізно вчи­тися».

Серед представників шоу-бізнесу – Анатолій Анатоліч («1+1»), Андрій Доманський («Інтер»), Олександр Педан, Габріела Масанга, Володимир Зеленський, із яким нині й працюю. Артистів багато, і чомусь більшість – чоловіки. Мабуть, через те, що гірше у школі вчилися (сміється).

– Чи не доводилося відчувати дискомфорт через українську мову?

– Часто відчуваю, що ми в рідній країні обділені, права українськомовних громадян часто порушують. Скажімо, у моєму автомобілі є бортовий комп’ютер. І я мушу читати інформацію не рідною мовою, а перекладати з англійської чи російської. Я начебто не вдома, а в гостях, не в Україні.

– Бували у нас раніше? Враження від кам’янецької ауди­торії.

– Влітку 2016 року, повертаючись із Чернівців, заїхали до Хотина і Ка­м’янця-Подільського.

Автомобіль залишив у центрі, а сам із друзями пішов оглядати місто, попити кави. Раптом почався шалений дощ, блискавка. Не знаю як, але тут відкрився багажник (напевно, під дією блискавки). Після дощу повертаємося назад, місто чисте, усміхається, я теж усміхаюся. Глянув – а мій «Мерседес» відкритий. Серце стало. Підходжу ближ­че. Речі, документи, гроші – все на місці, ніхто й не торкнувся…

Люди у вас дуже чесні й позитивні. Ауди­торія стриманіша, ніж в обласних центрах, але емоційна. Тому отримав тільки найкращі позитивні враження від вашої аудиторії, від аури міста. Ви щасливі, що живете в Кам’янці-Подільському, де є такі святині, пам’ятки архітектури, які не можуть не накладати на мешканців культурний відбиток, відбиток епох і гордість за рідне місто.