«ПРОСТЕНЬКА ЛЯЛЬКА – ТА Й УСЕ… А СКІЛЬКИ

Історія лялькового театру своїм корінням сягає сивої давнини. Ще в добу Середньовіччя театр ляльок був простою вуличною виставою, далекою від дитячої уваги. Веселий ляльковий персонаж не боявся насміхатися над зажерливими, пихатими паничами та людськими недоліками. Із часом жанр видозмінювався, і театри ляльок віддали у володіння дитячій аудиторії.

Лялькарське мистецтво є досить популярним і заслуговує на власну святкову да­ту в календарі. Видатний діяч лялькового театру Дживадо Золфагаріхо доклав чималих зусиль, щоб, починаючи із 2003 р., весь світ 21 березня відзначав Міжнародний день лялькаря.

Із нагоди професійного свята ми вирішили поцікавитися, як розвивається лялькарство в нашому місті, та звідки ж беруться ці казкові уособлення маленького дива – ляльки.

Талановитий режисер-постановник, керівник зразкового лялькового гуртка «Рукавичка» Світлана БЕРЕЗОВСЬКА за свою 19-річну діяльність у Центрі дитячої та юнацької творчості створила безліч вистав, сценаріїв, художніх образів. «Рукавичка» багаторазово здобувала перші місця та гран-прі в різних творчих конкурсах.

У виставах беруть участь діти різного віку, наймолодшим ляль­карям усього

7 років. Та, незважаючи на ще зовсім юний вік, вони проявляють неабиякі здібності. У маленькій майстерні всюди іграшки. Здається, що діти грайливо байдикують, та на­справ­ді у цей момент виконується важлива робота: актори і режисер детально продумують, який вигляд матиме вистава, обговорюють, із якого боку краще підійти до героя, як це побачить глядач.

– Ми багато репетируємо, аби добре вивчити постановку. Мені подобається грати роль ляльками, та деякі з них незручні. Наприклад, Баба Яга дуже важка, після вистави буває аж руки болять. Маріонетками і пальчиковими ляльками вправляємося досить легко, – розповідає 11-річна Кароліна Пекарська.

На час нашої розмови колектив готувався до участі в обласному огляді-конкурсі, який був запланований на 16 березня.

Відстоювати театральну честь міста збиралися юні актори-­лялькарі групи вищого рівня навчання: Кароліна Пекарська, Еліна Стародубцева, Андрій Борецький, Діана Сорокіна, Андрій Мазур, Радіслав Мамалига, Віолетта Стремінська, Катерина Максимова, Христина Соломко, Вероніка Кравцова, Аліна Крав­цова, Остап Кляпетура. Для вихованців Світлана Вікторівна не лише керівник і режисер, вона – театральна мама, яка завжди під­каже, як краще.

– Світлано Вікторівно, чому Ви вирішили стати режисером?

– Ще з дитинства організовувала різні виступи та запрошувала сусідів. Взагалі я мрія­ла бути актрисою, але тоді ще не знала, що робота режисера вбирає в себе й акторську майстерність. Аби поставити виставу, потрібно бути і режисером, і актором, і перевтілитися в роль глядача. Всі ми родом із дитинства, а моя мета як режисера-лялькаря – дарувати найприємніше – відчуття щасливого й безтурботного дитинства. Навіть у дитячих виставах кожен дорослий може чомусь навчитися.

Бути режисером-лялькарем – це свято, яке завжди по-дитячому радісне. Щодня ти береш до рук ляльку і милуєшся нею. Конфуцій казав: «Обери професію, яку ти любиш, – і не працюватимеш ніколи в житті». Ось так і в мене. Ніколи не шкодувала, що стала режисером.

– За стільки років театральної діяльності Ви створили справжній арсенал ляльок. Хто їх виготовляє?

– У нас багатий асортимент, близь­ко 200 ляльок, від найпростіших – рукавичні, міміруючі, тростяні, планшетні, до складніших: маріонетки, маски, великі естрадні. Є ще зовсім новенькі, так би мовити, щойно народжені в нашій майстерні, а є такі, яким уже не один десяток літ, наприклад, наш Буратіно. Він хоч і старенький, але досі бере активну участь у виставах.

Створення ляльки – це дуже цікава та кропітка робота. Процес починається з вивчення персонажів, потім малюємо ескізи і переходимо до побудови форми. Багато часу витрачаємо на пошиття костюмів, які доповнюють образи, виготовлення декорацій. Уважно підбираємо тканини, кольори, щоб усе було гармонійно.

Наш колектив складається зі справж­ніх майстринь-рукодільниць. Завжди щось незвичайне створює комірник Валентина Мі­зіна, оригінальністю дивує художниця На­-талія Качковська. До співпраці залучаємо і наших маленьких вихованців, які вміло створюють пальчикові ляльки. Хтось із відомих лялькарів сказав: «Лялька народжується тричі: в уяві художника, в руках майстра і в руках актора-ляльковода». В створення кожного лялькового персонажа ми вкладаємо душу і серце.

– Які вистави у Вашому репертуарі найактуальніші? Над чим нині працюєте?

– Для будь-якого часу, хай ще сторічної давнини чи сьогодення, завжди актуальними є теми любові до людей, милосердя, щедрості, добродушності, шляхетності. Часто акцентуємо увагу на сімейних цінностях, повазі до родини, суспільства, природи. Намагаємося, аби кожна наша вистава була цікавою, повчальною та несла ідею добра. Особливо глядачам подобаються «Казка різдвяного янголятка», «На чуже не зазіхай», «Серце матері», «Пригоди Буратіно», і це ще не весь перелік. До кожної постановки готуємося відповідально, викладаємося максимально, і глядачі це відчувають.

Наразі працюємо над виставою «Колобок-супермен», яку з допомогою культорганізатора Тетяни Пустової маємо можливість презентувати в обласному огляді-конкурсі. Все-таки сьогодні ера модернізована, і ми стараємося йти в ногу з часом, експериментуємо зі стилями, жанрами.

У виставі «Колобок-супермен» переплітаються українські народні мотиви із сучасними. Ми за допомогою художніх засобів перелаштували народну казку на сучасний лад і додали особливу цікавинку – наш Колобок виступає в ролі героя-рятівника.

– Як ляльковий театр впливає на формування дитячої особистості?

– Театральна діяльність є особливо близькою для моїх вихованців. Творча майстерність є саме тим інструментом, за допомогою якого вони реалізовують свій потенціал. Саме в ляльковому гуртку створюються умови для розкриття внутрішніх якостей, уміння взаємодіяти в колективі, виховується естетичний смак, розвиваються комунікативні здібності. Діти активно долучаються до різних видів творчої діяльності: літературної, музичної, образотворчої. Важливою особливістю є те, що випускники Центру дитячої та юнацької творчості отримують свідоцтво про здобуття позашкільної освіти. Це є своєрідним стимулом і міцним підгрунтям для подальшої творчої та культурно-драматичної діяльності.

Із кожним виступом вихованці гуртка стають впевненішими у власних силах, вчаться переборювати страхи. Наш гурток не раз виступав у Кам’янець-Подільському багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі для дітей з особливими потребами. Ми щиро хотіли допомогти їм психологічно, подарувати позитивні емоції, хороший настрій та віру, що дива трапляються.

– Як народжується ідея вистави? Звідки черпаєте натхнення?

– Мої вихованці та колектив і є тим джерелом, з якого я черпаю натхнення. Інколи ідеї для вистав народжуються одна за одною. Виникає задум, і думаю: а чому б не втілити його у виставі?! Усі сценарії наші. Часто діти пропонують свої цікаві ідеї. Так було створено виставу «Як котик Денні став дорослим» за мотивами казки вихованця гуртка поетів і прозаїків. Активно до творчої співпраці долучається завуч ЦДЮТ Валентина Солярик, яка володіє майстерністю слова й збагачує вистави піснями та віршами. Ось цитата з її творчої скарбнички: «Ну що б, здавалося, такого! Простенька лялька – та й усе… А скільки щирості й любові вона в дитинстві нам несе… В ній щастя світ, в ній мама й тато. В ній сонця й мудрості багато».

Вікторія БОЯРШИНОВА.