Середа, 01 Грудня 2021 р.
23 Березня 2018

ЛІТАВ, ЯК БОГ

У центрі Хмельницького в післявоєнний період споруджено Меморіальний комплекс воїнам, що загинули, визволяючи Подільський край від німецько-фашистських загарбників. На чорних гранітних стелах викарбувані їхні імена. Першим у списку ми бачимо прізвище українця, Героя Радянського Союзу полковника Льва ШЕСТАКОВА. У свої неповні 29 років він став одним із найзнаменитіших командирів військово-повіт­ряних сил СРСР.

ЛІТАВ, ЯК БОГПовітряний ас загинув 13 березня 1944 р. в бою неподалік від с.Давидківці Хмельницького району. В час, коли тривала Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція, в результаті якої 26 березня було визволено і Кам’янець-Подільський.

Народився Лев Львович 28 грудня 1915 р. в с.Авдіївка Донецької області. 18 липня 1936 р. Лев Шестаков, пілот 2-ї авіаційної ескадрильї винищувачів, яка була розташована під Києвом, успішно здав іспит із бойового застосування популярного в ті часи винищувача І-15. Починаючи з Іспанії, пілот здійснив 600 бойових вильотів, провів понад 130 повітряних боїв, знищив 29 ворожих літаків особисто і близько 40 в групі. Легендарний льотчик поставив у бойовий стрій два найкращі винищувальні авіаційні полки. В полку, яким він командував, вирощено двадцять шість Героїв. П’ять льотчиків – Олексій Алелюхін, Ахмет-хан Султан, Павло Головачов, Володимир Лавриненков стали двічі Героями Радянського Союзу.

Ним пишалися, його любили, поважали свої та ненавиділи, боялися вороги, а ми повинні пам’ятати його і знати про нього більше.

Льва Шестакова не приваблювали

теплі кабінети, він завжди рвався у бій, хотів і любив літати та ніхто і ніщо не могли його зупинити. Очевидці описують, що в бою Шестаков «рвав» машину так, що пілоти «мессерів» тільки здивовано шарахалися в сторони і тікали.

4 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту розпочали широкомасштабну Проскурівсько-Чернівецьку наступальну операцію.

У перші дні наступу радянські війська сильним броньованим ударом прорвали оборону ворога і вийшли в район Волочиська, Чорного Острова, де перерізали в кількох місцях залізничну магістраль Львів – Одеса. Ворог відчайдушно намагався відвоювати втрачені позиції.

Друга повітряна армія генерал-полковника Степана Красовського знищувала ворожі літаки в повітрі та на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова. В ході наступу радянські війська взяли в кліщі на північ від Ка­м’янця-Подільського всю 1-шу німецьку танкову армію у складі 21-ї дивізії під командуванням досвідченого бойового генерала Ганса Хубе. Побоюючись повторення Сталінградського котла, німецькі війська в паніці робили відчайдушні спроби вирватися з оточення в напрямку Чорткова, Бучача. Дорогою ціною ворогу вдалося частиною військ вирватися із цього котла. Багато їхніх дивізій при цьому втратили половину особового складу, майже все важке озброєння і техніку.

13 березня 1944 р. з Проскурівського аеродрому піднялася в повітря ескадрилья фашистських «юнкерсів», щоб бомбити позиції радянських військ. Вів цю ворожу зграю сам командир полку, знаменитий німецький ас, кавалер золотого лицарського хреста Курт Реннер. Того дня над Подільською землею нависли важкі дощові хмари – погода була нельотною. Користуючись поганою видимістю, фашистські бомбардувальники вирішили несподівано розбомбити передові радянські танкові підрозділи.

В цей час у небі чергувала шестірка наших винищувачів на чолі з командиром полку полковником Львом Шестаковим. Настрій у командира був хороший, адже буквально недавно він уперше за всю війну побачив свою сім’ю.

Наприкінці лютого 1944 р. йому зателефонував командарм Красовський. При­вітавши Шестакова із присвоєнням звання «полковник», командувач запропонував йому відпочити і провідати родину. Радість була неймовірною: його цілували, обіймали, а синок не злазив із колін батька і маленькими пальчиками перебирав Золоту зірку та ордени на його грудях. Синочку тоді було неповні чотири рочки. Хто міг знати, що це була остання зустріч Льва Шестакова із сім’єю…

На висоті чотирьох тисяч метрів наші винищувачі помітили і атакували «мессершмітти», які супроводжували бомбардувальників, але ті, навіть не прийнявши бою, втекли, намагаючись відволікти за собою наші винищувачі. Та Шестаков зразу ж розгадав маневр. І коли німецькі «юнкерси» почали робити бойовий розворот для бомбардування, Шестаков віддав наказ: «Атакуємо!», і першим розстріляв та відправив палаючого «юнкерса» до землі. Німецькі бомбардувальники, не скинувши бомб, спалахували один за одним і падали, збиті нашими винищувачами. На запит Шестакова, чому не збивають ведучого, льотчик Боков відповів: «Він вискакує з-під вогню, як змія, і на борту його літака змія намальована». У Льва Львовича перехопило подих: «Невже Курт Реннер?».

Із цим німецьким асом вони були знайомі ще з 30-х рр. Уперше зустрілися під час бою в небі Іспанії. Реннер тоді воював у складі фашистського авіазагону «Кондор», а Шестаков добровольцем захищав небо Іспанії. Легіон «Кондор» – військово-авіаційне угруповання військ нацистської Німеччини, яке було відправлено в Іспанію в серпні 1936 р. для підтримки в іспанській громадянській війні націоналістів Франко. Гітлер виправдовував своє втручання в іспанську громадянську війну як «боротьбу проти більшовизму». По суті Іспанія для Гітлера була полігоном, де відточували бойову майстерність льотчики, танкісти, артилеристи та випробовувалися нові зразки озброєння.

Тоді, в Іспанії, Шестаков у бою збив Реннера. Це був його перший збитий літак. Лев бачив, як німецький льотчик на парашуті спускався до землі, у безсилій злобі махав кулаком і стріляв із пісто­лета.

Шестаков не розстріляв його у повітрі: «Нехай приземляється, візьмемо в полон, а там подивимося, що за звір цей фашист». Не думав наш льотчик, що подарував життя ворогу, дуель із яким закінчиться в небі Поділля. Пізніше в одній із англійських газет з’явилася фотографія Шестакова з описом повітряного бою.

Незабаром привели полоненого льотчика. Худий, як хлист, білобрисий, ще зовсім юний. Воює близько року, має нагороди.

«Лейтенант Курт Реннер, із Баварії, син ремісника», – представився льотчик.

Далі німець випрямився і зверхньо заявив: «Ми все одно вас переможемо! Велика Німеччина підкорить усіх». Шестаков тоді відповів німцю: «Запам’ятай, фашисте, не бачити тобі перемоги над нами! Відлітався, більше ти не піднімешся». Вислухавши перекладача, Курт Реннер прищурив свої недобрі очі і, намагаючись запам’ятати Льва Шестакова, прошипів: «Я ще не відлітався. Ми ще зустрінемося».

Хто б міг знати, що доля ще не раз буде зводити їх у майбутньому. Із часом вони стали відомими асами, командирами полків – їхні підлеглі в запеклих боях неодноразово зустрічалися в небі Одеси, Харкова, Сталінграда. Вони знали один про одного, незримо відчували присутність один одного і, мабуть, відчували, що їхня особиста рокова зустріч неминуча.

Та мить настала – в небі Поділля, та виявилася фатальною для обох. Підлеглі Шестакова почули наказ командира: «Прикрийте, атакую!». Він сам кинувся за тією невловимою «змією». «Юнкерс» весь час закручував фігури вищого пілотажу і намагався втекти. Та атакував його також не простий льотчик, а неперевершений майстер повітряного бою. Нищівний вогонь з усіх гармат літака Шестакова зробив свою праведну справу – німецький бомбардувальник спалахнув. І тут сталося несподіване – потужна вибухова хвиля від «юнкерса» перекинула винищувач Шестакова на спину, літак звалився у штопор, а для маневру вже не було простору. Вибух на землі й великий вогняний стовп не залишили жодної надії на порятунок.

Загибель двох асів описав у своїй книзі про Шестакова «Сокол-1» відомий радянський льотчик, Двічі Герой Радянського Союзу Володимир Лавриненко.

Трагедія трапилася в небі над полем села Давидківці, під Проскуровом (із 1954 р. – Хмельницький).

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів міста Кам’янця-Подільського.