КУДИ ДАЛІ ПОМАНДРУЄ МІХАЛ?

Гарний дарунок для маленьких кам’янчан і не лише чотири роки тому зробила дитяча письменниця, поетеса, художниця Настя ВВЕДЕНСЬКА. Будучи студенткою Львівського державного університету ім.Івана Франка (факультет культури та мистецтв), для юних читачів вона написала та видала чотири книжечки із серії «Пригоди пацючка Міхала». Доступно, цікаво та, головне, захопливо письменниця розповідає про пригоди пацючка, описує його манд­ри з Кракова до Кам’янця-Подільського, Хотина, Львова, нових друзів.

Сьогодні 26-річна Настя, котра 20 років прожила в Кам’янці-Подільському, вже третій рік творить у рідному Львові. Працюючи бібліотекарем у львівській міській бібліотеці ім.Лесі Українки й керуючи дитячим соціальним проектом «Майстерня Щастя» , бере активну участь у різних мистецьких проектах, а у вільну хвилину дістає перо та пензель. Напередодні Міжнародного дня дитячої книги випала слушна нагода поспілкуватися із письменницею та дізнатися, які ще пригоди чекають на пацючка Міхала.

– Насте, чи думала, що станеш письменницею?

– Із дитинства дуже любила малювати. Прокидалася вранці й, навіть не снідаючи, сідала за роботу: розробляла ескізи одягу для ляльок, щось шила, але поки що дизайнером не стала (усміхається). З чотирьох років навчилася читати й відтоді з головою поринула в світ книги. Читання захопило мене пов­ністю.

– Можливо, це і надихнуло писати книги для діток?

– Діти сприймають світ по-особливому. Мені хотілося поділитись власним баченням із ними, зануритися у вир пригод й подати все доступно та цікаво.

– Як виникла ідея створити серію книг про пацючка Міхала, і чи справді деякі герої мали реальних прототипів?

– Надихнули молодші братики Юрчик і Толик. Спочатку планувала видати лише одну книгу, але після презентації, коли дітки та їхні батьки почали цікавитися, чи буде продовження, вирішила, що пацючок Міхал мандруватиме й далі. Насправді важко об’єднати всі книги й зробити так, щоб кожну можна було читати окремо, не маючи якоїсь частини. Мені здається, що це вдалося. Справді, за прототипів брала діток друзів, які підтримували ідею написання Міхала. І коли вони бачили свої фото чи впізнавали себе в книзі – це було приємно.

Книги побачили світ у кам’янецькому видавництві «Рута». Під час творчого процесу мене підтримували батьки та тодішній директор першої школи, де я навчалася, Сергій Трасіух, який займається «Пластом». Літературним редактором була Світлана Степаненко.

– Насте, моя донька у захваті проковтнула всю серію пригод про Міхала. Її, як і решту маленьких читачів, цікавить запитання: чи з’явиться продовження і куди далі помандрує пацючок?

– Приємно, що маленьких друзів у пацючка Міхала стає все більше! В проекті – написання п’ятої частини його пригод, де він знову помандрує до міста Лева, щоб боротися за справедливість і встановити баланс між добром та злом. У кожній казці є доля такої собі «байки», яка має навчити чомусь новому дітей, змусити їх задуматися.

– Пам’ятаєш відчуття, коли вперше взя­ла до рук власну книгу?

– Задоволення, радість, але насправді я дуже критична до себе й трішки перфекціоніст. Тому одразу оцінюю результат, вишукую недоліки, щоб у майбутньому їх виправити. Завжди знаходжу в діжці меду ложку дьогтю.

– Знаю, що ти сама робила ілюстрації до пацючка Міхала. Над якими книгами ще працювала?

– У 13 років пішла навчатися в Кам’янці у художню школу. Закінчила її і відтоді малювання для мене не лише хобі, а й частково хліб та метод самореалізації.

Крім пригод пацючка Міхала, я працювала над ілюстраціями поетичних альманахів, бізнес-книги, а також книги «Лицар Крові, чи Смертельне танго Чуми» Ярослави Матічин. Найсвіжіша моя робота – обкладинка фентезійного роману «Голеор» молодої письменниці Роксани Тимків. У планах – розробити авторські листівки та наліпки.

– На твою думку, сьогодні маленьким читачам вистачає якісних книг українських авторів?

– Усе досить відносно. Є насправді хороші книги, а є фуфло. Втім тішить, що з’явилася здорова конкуренція між авторами, і те, що книга стала естетично приваб­ливішою.

– Окрім написання книг, віршів і роботи над ілюстраціями, ти ще береш активну участь у різних мистецьких проектах. Розкажи детальніше про цей спектр роботи.

– Їх було настільки багато, що всі й не згадаю. Напевно, наймасштабніші й про які

всі знають – це дитячий і дорослий форуми видавців у Львові, мистецький фестиваль «NWE/New Wave Exhibition» та кам’янецькі «Respubliсa», «Zagata».

Сьогодні у Львові займаюся соціальним бібліотечним проектом «Майстерня Щастя». Для малечі проводжу різні майстер-класи. Недавно виготовляли пташечку з фетру, креа­тивні колажі, вироби із декоративної глини, вчилися володіти словом.

– Ти часто проводиш майстер-класи для дітей і творчі зустрічі з малечею, вчиш їх писати. На твою думку, справді можна навчити дитину писати чи з цим народжуються?

– Думаю, що головне – горіти тим чи іншим. Можливо, десь і народжуються генії, але насправді над собою потрібно дуже багато працювати, весь час рухатись уперед. Є така книга «Творча впевненість. Як розкрити свiй потенцiал» братів Келлі. Вона про те, що в кожній професії, роботі потрібна творчість, і що ті ж юристи чи економісти по-своєму творчі, вони просто цього не знають. Тому кожному із нас потрібно шукати в собі творчість і розвивати її.

Свого часу я також пройшла курс письменницької майстерності. Насамперед для ме­-не – це коло однодумців, конкурентів і класних людей. Ті, хто досяг письменницького успіху, ділилися з нами досвідом, а ми ж натомість це все переварювали й випробо­вували себе. Такі курси корисні не лише для тих, хто хоче професійно писати, а й для розширення кругозору й пізнання чогось нового.

– Насте, як проводиш вільний час?

– Насправді його мало. Але коли випадає вільна хвилинка, проводжу її з близькими, відвідую різні івенти, майстер-класи, ну і, звичайно, малюю та пишу.

Нині я займаюся проектом «Works on the walls» із художнього розпису стін, грантовою роботою, бібліотечною (відвідую конференції, школи тощо). Планую записатися на курси з англійської мови та графічного дизайну. Вважаю, що потрібно весь час самовдосконалюватися й розвиватися, шукати для себе щось нове та цікаве.

– За Кам’янцем не сумуєш? Маєш тут улюблені місця, до яких тягне?

– Я переїхала до Кам’янця-Подільського у ранньому віці й прожила тут 20 років. Тому можу назвати його своїм другим рідним містом. Кам’янець багатий на краєвиди, архітектуру. Це досить інертне й спокійне місто. Насправді найулюбленіше місце – це мій дім, адже будинок батьків розташований у каньйоні. Саме там я відчуваю себе найбільш гармонійно: краєвид на скелі та річку, Польська брама та горня кави вранці. Спокій – ось із чим я порівнюю це місто.

Систематично навідуюся до Кам’янця, де живуть батьки. Але насправді там затісно, тому мій фаворит – Львів.

– Чому обрала псевдонім Василь Вітер?

– Псевдонім використовую для старшої

аудиторії, тому що твори для малечі та чорнуха для старших дуже контрастні. Я вирішила таким чином відмежувати ці два спектри своєї творчості.

– І на завершення не можу не поцікавитися творчими планами на майбутнє. На які нові книги можуть сподіватися маленькі та не дуже твої читачі?

– Хочу завершити серію пригод пацючка Міхала – п’яту та шосту частини. В майбутньому сподіваюся написати щось для старшої аудиторії. Тим часом поезії в мене назбиралось аж на цілу збірку.

Всім бажаю більше читати й прищеплювати цю любов діткам. Адже здорові, розвинуті й свідомі діти – це щасливе та прогресивне суспільство в майбутньому.