«…НАЧЕ ВСІ СКАЗИЛИСЯ, ЦЕЙ СМІЄТЬСЯ, ТОЙ СМІЄТЬСЯ – СМІХОМ ЗАРАЗИЛИСЯ!»

Це свято не зазначене в жодному традиційному календарі світу, але при цьому його люблять і чекають майже так само, як Новий рік. Міжнародний день сміху відзначають люди будь-якого віку, адже часом кортить розіграти товариша стандартним «У тебе спина біла» чи оригінальним «пранком» (телефонний розіграш. – Прим. авт.).

Для українців зустріти 1 квітня – означає зарядити себе по­зитивними емоціями на весь майбутній рік. Мабуть, тільки в нашій країні настільки «серйозно» ставляться до гумору, що планують розіграші та жарти задовго до свята. Гумор цього дня може бути добрим, смішним і навіть екстремальним, якщо хочете, але в підсумку все повинно закінчитися загальними веселощами, бажано до сліз (радості, звичайно).

У Кам’янці-Подільському слово «гумор» важко уявити без найвідомішої кам’янецької КВН-команди «Наш Формат». Цих гумористів у нас знають усі: вони і на концертах виступають, і весіл­ля проводять, і в журі сидять, і веселі відео знімають. Про кри­мінальні випадки, Лігу сміху та кар’єру гумориста розповів ка­пітан «форматівців» Володимир ЧЕРНЯК.

– Володимире, смішити людей вміли з самого дитинства?

– Я народився 14 липня 1990 року в с.Авратин Волочиського району. Там минули мої перші 17 років життя. Із дитинства мріяв стати військовим, посилено займався легкою атлетикою, був чемпіоном району на дистанції 3 км. Через обставини не зміг вступити до військового закладу, але дякую долі, що став студентом К-ПНУ імені Івана Огієнка, де здобув чудові знання на природничому факультеті й знайшов улюблену справу всього життя.

Навчаючись на першому курсі, сидів у залі міського Будинку культури на КВН і відчув величезне бажання хоч раз виступити на цій сцені перед жителями міста. От я і виступив. Потім закортіло, аби Кам’янець-Подільський був представлений на всеукраїнській гумористичній арені. Більшість близьких не вірили в цю справу, друзі розчаровувалися після поразок, кидали команду, приходили нові. Так, за період від 2010 року в ній, крім мене, побували 11 людей.

– А «відформатувалися» коли?

– Команда під назвою «Наш Формат» почала своє існування 21 грудня 2012 року, до того вона мала назву «Кам’янецький формат» і склад учасників дещо інший, ніж тепер. За період, відколи існує «формат», нам вдалося стати триразовими чем­піонами ліги КВН у Хмельницькому, чемпіонами офіційної ліги КВН АМІК «ЄВРОПА» в м.Рівне, переможцями Тернопільської ліги сміху, фіналістами Київської ліги сміху, чемпіонами Галицької ліги, учасниками трьох фестивалів Ліги сміху в Одесі, де востаннє, в січні 2018-го, перебували за крок до телевізійної Ліги на каналі «1+1».

Чому Ліга сміху? Бо це шоу з величезним серцем, емоціями. Це гра, результат якої не можна передбачити. Нашими тренерами були Олег Маслюк («Мамахохотала-­шоу»), Тетяна Песик («VIP-Тернопіль»), Настя Оруджова («Трио Разные»), цього року – Рустем Емірсалієв («Країна У», гопник) і Віктор Бронюк («ТІК»). Наші тренери – це люди з великої букви, які нас навчили і донині вчать, як підкорити цей гумористичний олімп.

– А як щодо «Розсміши коміка»? Шоу не стало місцем здобування грошей для команди?

– «Розсміши коміка» для нас – це кайф, мандраж, а потім уже піар і гроші. Просто неймовірні емоції переживаєш, будучи в трьох метрах від перших коміків країни, дивуючи їх своїм матеріалом.

– Над яким старим жартом «фор­матівців» сміються завжди?

– Жарт 2008 року: «Моя дівчина, як цибуля – роздягаю і плачу». А ще людям сподобалася наша відеоробота «Сам удома». Під час участі в Тернопільській лізі сміху одним із завдань на фінал був відеоконкурс. Наближалися новорічні свята, і ми вирішили зняти пародію на один із найвідоміших новорічних фільмів, показати, як би він виглядав, коли б його зняли в Україні на державні кошти. Написавши сценарій, заручилися підтримкою відеографа Олександра Слободянюка, який одразу відчув нашу ідею і те, що ми хочемо показати. Коли настав перший день зйомок, на наше превелике здивування, випав сніг, який ще більше створював потрібний настрій та атмосферу. І, що найцікавіше, він протримався рівно стільки, скільки тривали зйомки. Загалом знімальний процес пройшов дуже позитивно, всі учасники щиро отримували задоволення від зйомок і віддавалися наповну. В результаті за відео у фіналі ми отримали максимум і стали чемпіонами, а щойно воно з’явилося в мережі – набуло шаленого попиту і набрало близько 2 мільйонів переглядів загалом (YouTube, Facebook). Якщо чесно, ми цього навіть не очікували.

– Як святкуватимете 1 квітня?

– Я святкував лише одного разу, 2017 року. Тоді дружини зробили нам сюрприз – замовили кафе,

а перед цим був справжній квест по місту. Це було круто. Але зазвичай ми цього дня, як і завжди, працюємо.

Щодо розіграшів, то я їх не дуже полюбляю. Був один, який не забуду ніколи. 2014 рік, друга година ночі. Дзвонить телефон, у слухавці – плач дівчини. На запитання «Це хто, що сталося?» вона мені просто відповідає: «Вова, я вагітна!». 5-секундний ступор, шок. Я розумію, що такого бути не може, і відповідаю: «Ви, напевно, помилилися номером!». А дружина збоку підказує, що 1 квітня. Відтоді телефон із

24.00 у мене переходить у «Режим польоту».

– Який найсмішніший випадок трапився з командою?

– Недавно було таке, що звучить як анекдот. Наша команда допомагала в підготовці до гри одній із команд телевізійної Ліги сміху. І вже будучи в Києві, за день до гри цій команді не вистачало одного реквізиту, а саме – медичної каталки. Тому один із учасників тієї команди, Саша, взяв із собою нашого хлопця Рому, і вони поїхали в її пошуках. Об’їхавши декілька точок, хлопці нічого не знайшли. Саша був налаштований серйозно, тому каже: «Якщо ми її не знайдемо, тут поруч є медичне містечко, а в мене є два халати. Заходимо, беремо першу каталку, яка трапиться, і вивозимо. Якщо нас почнуть щось запитувати, скажемо, що особливо тяжкого треба вивезти. Не повірять – почнемо відбиватися». Ви собі не уявляєте, яким було наше здивування, коли ввечері хлопці привезли в офіс команди цю каталку і сказали, що взяли її в медичному містечку. З розповіді хлопців: «Ми зайшли всередину, знайшли каталку і рушили до виходу. А коли вже майже її вивезли, нас побачила санітарка, почала кричати: «Стійте» і бігти до нас. Ми подумали, що все – нас «спалили». А санітарка підбігла, забрала простирадло, яке лежало на каталці, та пішла». Насправді після гри Саша її одразу повернув на місце. До речі, ефір можете переглянути 30 березня, о 20.15, на каналі «1+1».

Ольга БАНАХ.