ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ БІЙ

Трагічна звістка зі сходу країни знову надійшла на Кам’янеччину.

Після майже 4-річних пошуків навідника 80-ї окремої аеромобільної бригади молодшого сержанта Едуарда СЛОБОДЯНА із с.Гринчук ДНК-експертиза офіційно підтвердила, що він загинув 5 вересня 2014 р. під час жахливого бою на Луганщині. Мати, сестра, рідні та друзі до останнього вірили, що хлопець живий і перебуває в полоні.

Едіка мобілізували 1 серпня 2014 р.

і вже через 26 днів відправили на схід для виконання бойових завдань. 5 вересня відбувся його перший бій, після якого зв’язок із ним обірвався.

– Син зателефонував мені перед боєм, 5 вересня, о сьомій ранку, – розповідає згорьована мати Людмила БУРЛАКОВА. – Сказав, що два дні не дзвонитиме, бо йдуть на важливе завдання, та запевнив: «Мамо, не хвилюйся! Я лишень звільнюся, одразу ж передзвоню». Але на зв’язок так більше і не вийшов.

Із офіційних документів Міністерства оборони України рідні дізналися про той страшний день, який, на їхню думку, був не менш трагічним, ніж «Іловайський котел».

«5 вересня 2014 року, близько 16.30, під час виконання бойових завдань у зоні АТО, біля населеного пункту Цвітні Піски, пересуваючись колоною із п’яти БТР-80 і двох танків, військовослужбовці потрапили в засідку. По колоні вівся вогонь з обох боків, дорога була замінована керованими протитанковими мінами. Підрозділ 5 аеромобільно-десантної роти здійснював контрзасадні дії, вів вогонь. Спочатку зайняли кругову оборону та відбивали натиск противника, в подальшому проходили засаду на техніці. Кількість противника складала 240-260 осіб. Після прибуття підрозділу в район населеного пункту Щастя близько 17.00 при перевірці особового складу виявили відсутність БТР-80 під №129 та 19 військовослужбовців. Після пошуку зниклих у районі виконання завдань (міжнародний аеропорт «Луганськ») розшукати їх не вдалося». Серед зник­лих був і Едуард Слободян.

– У військовій частині, до якої мобілізували сина, мені повідомили, що десантники з 80-ї бригади разом із бійцями «Айдару» потрапили в засідку, – каже мати. – Терористичні угруповання фактично чекали на хлопців, їх безжально обстріляли. Чимало наших загинули, зникли безвісти чи потрапили в полон. Невідомі тіла без будь-яких розпізнавальних знаків, нашивок, документів передали українській стороні 8 вересня.

Мрію дитинства – стати військовим – Едік таки втілив у життя. Після закінчення 9-річки у Гринчуку вступив до мед­училища. Але зрозумів, що лаборантом бути не хоче, і з радістю пішов до армії. Згодом уклав контракт зі Збройними силами України, служив у різних військових частинах: у Львові, Сімферополі, на Чернігівщині. Після закінчення контракту повернувся до рідного дому. А коли розпочалася війна, пішов захищати Україну.

Друзі пригадують, що Едік завжди і всюди був перший. Ще у школі захищав слабших, завжди прагнув справедливості та стояв за правду.

Інформацію про можливе місцеперебування хлопця рідні збирали по крихтах не один рік. Людмила Бурлакова пройшла дві ДНК-експертизи, які співпали на 99%. Втім через плутанину в документах, оприлюднені списки полонених Надією Савченко та сюжет на одному із центральних каналів, де вона побачила хлопця, схожого на сина, подарували матері надію на те, що її Едік живий. На жаль, днями родина отримала офіційні результати ДНК-експертизи.

Героя перепоховають завтра, 14 квітня, на Алеї слави міського кладовища. Прощання відбудеться в колишньому Будинку офіцерів, із 11.00 до 12.00.