«КОЛИБАЇВКА» – КНИГА, ЯКУ ПИШУТЬ СЕЛЯНИ

Колись це село славилося на всю округу швачками, котрі могли втяти таке ж вбрання, як у «АBBA», чоботарями, які шили валянки чи не для всього району, а ще пасічниками, шовкопрядами і, звичайно ж, садівниками. І досі таких білих черешень, що родять у Колибаївці, не знайдеш по всій Кам’янеччині.

Свої традиції колибаївчани бережуть, продовжують і осучаснюють. Скажімо, почали займатися ландшафтним дизайном, вирощуванням декоративних дерев. Ба більше, передовик цієї справи Олександр Дудка переймав досвід у самому «Діснейленді».

А як тут вміють співати! Складається враження, що це не село, а плеяда акторів, інтелігенції та невтомних трударів. Не дивно, що місцеві мешканці вирішили написати книгу про рідне село. Аби старші люди читали й згадували односельчан, а молодь пишалася ними й робила все, щоб потрапити до книги.

Розповіддю про колибаївських майстрів, трударів, учителів, артистів ми продовжуємо рубрику «Еліта на периферії».

НЕ ВМІЮТЬ СИДІТИ СКЛАВШИ РУКИ

Колибаївка – це, здавалося б, звичайне приміське село, яке дещо витріпала децентралізація через те, що тут розташована центральна садиба Колибаївської ОТГ. Останніми роками село частенько згадується навіть на центральних телеканалах.

І це не дивно, адже тутешнім керманичам вдалося відкрити сучасну амбулаторію, поліцейський відділок, а в сусідніх Хо­дорівцях – пожежне депо. Чи­-малі суми виділяли й на ремонт Будинку культури, а також на благоустрій доріг. Але, познайомившись ближче із колибаївчанами, розумієш, що справа не стільки в грошах, скільки в амбітності очіль­ника Колибаївської ОТГ Михайла ЖЕЛІЗНИКА, завзятості мешканців, їхній ініціативності та справедливій життєвій позиції.

Скажімо, чи не весь район потерпає через брак води, така ж біда була і в Колибаївці. Жахливо, що навіть вихованці місцевого дитячого садочка й учні школи страждали через це. Але замість скарг і відмовок тут взялися до роботи: зробили реконст­рукцію старого водогону, встановили башту, проклали ще кілометр труб. Держава дала на все це 320 тисяч, доклали своїх 100 тисяч, попросили про допомогу спонсорів – і тепер із водою. Задумуються над встановленням громадської колонки. Якщо води вистачатиме, то проведуть її на ще одну вулицю.

А дороги й тротуари такі, що кам’янчанам треба їхати в Колибаївку на екскурсію, аби хоч подивитися, якими ті мають бути. Правда, й тут вони прокладені лише на центральних вулицях, але приємно, що є, і не розповзаються від дощу. Капітально ремонтували їх минулої осені, витративши понад 2 млн.грн.

До цього ремонт дороги бачили ще 1980 р., бо через село несли Олім­пійський вогонь, тоді й капітально поремонтували дорогу, зупинки і всі центральні паркани.

Торік Колибаївка прогриміла на всю країну завдяки відкриттю сучасної амбулаторії. Правда, нині місцеві мешканці скаржаться, що важко налагодити спі­в­працю із медиками.

– О, приміщення там якісне, добротне, а лікувати немає кому, – скаржиться місцева мешканка пані Тетяна. – Педіатр на півстав­-ки – це нонсенс. Поки його знайдеш у нас чи в Голоскові, то краще вже поїхати до міста. Те ж саме стосуєть­ся і терапевта. Держава дала все, а лікарів на роботі не застанеш. Єдина, хто завжди на місці, допоможе і підтримає, – це наша фельдшерка Надія Ярега. Але ж Надя не лікар. Зверталися з нашою проблемою вже й до сільського голови.

Очільник Колибаївської ОТГ також проти навантаження на пів­ставки.

– Люди просять гідного обслуговування лікарями, щоб вони були на місці та надавали якісні послуги, – каже Михайло Желізник. – Але ставки медикам не я розписую і персонал не я підбираю. Все ж проситиму в керівництва ПМСД, аби перевели лікарів на повний робочий день.

КОЛИБАЇВКА АРТИСТИЧНА

Аби не хворіти, в селі співають. Бо гарна українська пісня і думки погані прожене, і від щоденних клопотів може відволікти. У цьому переконані місцеві зірки, знані в усій області, – народний колектив «Подільське перевесло», хрещеним батьком якого є Михайло Станько.

Недарма наводити порядки в громаді розпочали саме з Колибаївського будинку культури, адже він приютив стільки талантів. І поки ми милувалися оновленою сценою, глядацьким залом, сучасними музичними інструментами, подружжя Грузєвих, котре все життя трудиться на ниві ко­либаївської культури, розповідає про творчі колективи, які тут займаються. До речі, Ніна Олександрівна працює директором Колибаївського БК, а її чоловік Юрій Михайлович – музкерівником.

– Пишатися є ким, – каже Юрій Грузєв. – Наше «Подільське перевесло» лише чого варте. А «Янчинецькі музики» як заграють джаз, та ще й на наших потужних інструментах, то «Євробачення» за ними плаче.

У популярності та професійності старших артистів наздоганяє молодь. Дівчатка з колективу «Такдем» ще три роки тому взагалі нічого не знали про інструменти, на яких грають. А нині вони вже професіоналки, які ще той концерт дадуть. На клавішах у нас Настя Берладин, бас-гітаристка і солістка – Таня Іваницька, ударні – Даша Сікора, бек-­вокал – Марічка Кавуля, гітаристка – Альона Шабуневич.

– Свого часу, коли опікувався культурою села, принесли на підпис документ, де йшлося, що в дитячому хорі співають 50 школярів, – розповідає заступник голови ОТГ Дмитро ДОВГАНЮК. – Кажу, що дурня якась: понад сотня дітей у школі, а половина з них співає? Коли ж пішов на концерт, здивувався, що це таки правда. І молодь настільки талановита й професійна, що двогодинний концерт їм дати не проблема.

У новорічні свята БК перетворюється на казку, артисти сходяться з усього села й продумують запальну новорічну програму. Тут не лише співають, а й танцюють, майструють і навіть займаються фітнесом.

– Маємо і найголовнішу секцію – фітнесу, – каже Ніна Олександрівна. – Жінки, молодші й старші, самоорганізувалися і проводять заняття. Не лінуються, тренувань не пропускають, адже хочуть завжди бути у формі.

У гуртку «Умілі ручки» під керівництвом Валентини Стрілковської дітлахи малюють, вирізають, шиють. Результат їхньої роботи – справжня великодня фотозона біля церкви. З допомогою дорослих і величезного кошика сплели, і арку виготовили.

До речі, церкву в селі будували понад 20 років. І ось нарешті її дзвони таки скликають громаду на богослужіння. Місцевий кос­тел звели раніше. Пишаються колибаївчани-римо-католи­-ки, що їхній ксьондз Валерій Якубчик – виходець саме із Колибаївки.

МРІЮТЬ ЗНЕСТИ ШКОЛУ

Поки весняної гарної днини учні місцевої школи відпочивали на перерві, Колибаївський сільський голова мріяв, як би цю школу знести. І не тому, що він не любить дітей чи свого часу не хотів тут навчатися, а тому, що вважає: будівля дуже стара, і замість того, аби зліплювати старе, краще збудувати нове.

– Місце під будівництво є, ще й на спортмайданчик вистачить. Залишається лише пробивати державні кошти на задумане, – каже Михайло Дмитрович. – Найбільша помилка всіх керівників Колибаївки, що тут досі не було загальноосвітньої школи, лише молодші й середні класи, а далі діти розвіювалися по світу. Загальноосвітня ж школа цементує суспільство. Дивно, адже Колибаївка – таке велике село, Смотрич біля неї, а хорошої школи на два села немає. Тому на перспективу громади школу будува­ти необхідно. В нашій ОТГ понад 650 дітей дошкільного і шкільного віку, і всі вони заслуговують на якісні умови навчання.

Попри всі шкільні проблеми, Михайло Дмитрович, виходець із Колибаївки, з любов’ю згадує свою першу вчительку Віту Дудко. І нині в навчальному закладі працює гідна педагогічна зміна.

Не можуть у селі натішитися й вихователькою дитсадка Валентиною Стрілковською. Діти її обожнюють. А познайомившись із Валентиною Анатоліївною ближче, зрозуміли чому: малим із нею просто цікаво. Стіни садочка заквітчані картинами в див­ній техніці, яка дещо нагадує аплікацію. Як виявилося, майструє їх пані Валентина із серветок, глини, паперу, а допомагають їй колеги. Працює жінка тут уже 17 років. Крім постійної групи, займається з дітками і гуртковою роботою. Під її керівни­цтвом малюки з радістю малюють, вирізають і навіть вишивають смужками на папері.

– Перша моя освіта пов’язана з декоративно-прикладним мистецтвом, – розповідає вихователь-­майстриня, – тому мені вдається хобі поєднувати з улюбленою роботою з дітьми. Із власного досвіду бачу, що, завдяки мистецтву, діток можна багато чому навчити. Зокрема, прищепити любов до рідної країни, її культури, навчити не лише працювати ручками, але й розвинути смак, навички і здібності.

Директор садочка Олена Годзінська переконує, що ДНЗ багатий на професіоналів, а з таким колективом будь-які проблеми можна пережити.

ДЕКОР ПО-КОЛИБАЇВСЬКИ

Колибаївку здавна називали селом садів, садівників, квітникарів, пасічників, механізаторів, ковалів і, звичайно, продавців. Білі черешні, картоплю, яблука і цибулю господарі й нині продають на трасі або везуть на ринок.

Малий і середній бізнес розвивається, власне, і в самому селі. Землі тут орендує підприємство «Агро-Еко». Його директор Олександр Гінзеровський неабияк допомагає селу: то карету «швидкої» придбав, то до відновлення водогону долучився. Порядним господарем селяни називають і Антона Коблю. Пишаються й механізатором Михайлом Мендерецьким. Коли­баївський бізнес також представляє сімейство Сухих. Поважають і завжди дослухаються в громаді до Анатолія Ковальчу­ка – голови ветеранської організації громади, а також активного громадського діяча й представника малого бізнесу.

Славиться Колибаївка своїми зеленими насадженнями. Завдяки лісівникам садівництво перейшло в декор. На одне з таких диво-обійсть завітав і «Подолянин». Господар Олександр Дудка гостей не чекав, але люб’язно погодився провести екскурсію. З дружиною вони вирощують туї, ялинки, декоративний мох. Господар розповідає, що все життя пропрацював у лісовому господарстві Кам’янеччини. По до­свід їздив навіть до Франції, а ландшафтному дизайну вчився не деінде, а в самому «Діснейленді». Правда, після цієї поїздки суперпрофесіонал залишився без роботи – напевно, начальство злякалося, що майстер їх переплюне. Все ж пан Олександр, аби не сидіти без роботи, невпинно працював – укорінював, садив, пересаджував…

За попередні декілька років у Колибаївській ОТГ було виса­джено понад 600 дерев. В озелененні громади допомагають родина Дудків, а ще Оксана Рудько, Ніна Скавренюк, Леонід Гасюк і його ПП «Глорія», ДП «Кам’янець-Подільське лісове господарство».

ІСТОРІЯ, НАПИСАНА ЖИТТЯМ

Мають колибаївчани і що згадати, тобто, кого до своєї книги записати. У цьому селі свого часу мешкали і працювали знані майстри з ремонту взуття – Григорій Фурман і Григорій Вовкович. Жила й бабуся Євгена Станішевська, яка на всю округу шила валянки. Продовжуючи традиції, в Колибаївці недавно відкрили майстерню з ремонту взуття. Подумують і про швейну, яка, до речі, також колись успішно тут працювала. А слава про кравчиню вишуканого одягу Ванду Баліцьку шириться досі. Клієнтів вона заманювала викрійками з європейських журналів. Тому й могла пошити модні сукні й сарафани, як у зірок естради.

Досі згадують смачнючі страви Гертруди П’ятковської та її наступниць Галини Гай і Леоніди Топольської. Холодці заливати, як вони, ковбаси начиняти, пончики смажити й особливі голубці крутити не кожна господиня зможе.

В історії села мало місце і шов­копрядство. Очолював цю ланку Сергій Шпінда.

«Силу волі мати, як у Крупського Івана», – таке побажання можна почути від колибаївчан і сьогодні. Виявляється, цей чоловік повернувся з війни без ніг, але це не завадило йому стати успішним господарем. Він і траву косив, і дрова рубав, і хату дітям побудував.

Знає Колибаївка і татів із великої літери. Серед них Григорій Гудзінський, який залишився вдівцем із п’ятьма дітьми, але не втратив віри в життя, самотуж­-ки виховав їх, навчив. Гаврило Тручок повторив цей подвиг, але вже із сімома дітьми, виховав­-ши їх порядними й працелюбними.

А знаєте кого ще тут ставлять у приклад? Земляка-поліглота Вікентія Шиманського. Закінчивши Колибаївську ЗОШ, він вступив на навчання до столичного університету імені Тараса Шевченка. Розумного, талановитого студента помітили і запропонували працювати в університеті викладачем іноземних мов. Згодом постійне вдосконалення і наполегливість привели його на посаду перекладача в посольстві США.

Приємно, що таких людей мож­на перераховувати й далі. Найголовніше, що в селі їх знають, шанують, поважають. А ми всі детальніше прочитаємо про них у книзі, яку надиктує саме життя.