«НАЙГОЛОВНІШЕ В ЖІНОЧІЙ СУКНІ – ЖІНКА, ЯКА ЇЇ НОСИТЬ»

Кажуть, що створення одягу починається з ідеї дизайнера, який довго виношує і народжує свій задум. Дизайнер – це не просто художник із гарним смаком, а митець, який плекає кожен штрих моди, вникає в усі тонкощі трендів. Адже все, що з’являється на чистому аркуші, – плід життя і уваги творця. Деякі дизайнери і їхні творіння сьогодні стали культовими: наприклад, Коко Шанель з її маленькою чорною сукнею, cтиль «new look» Крістіана Діора або спідниця-тюльпан П’єра Кардена.

З-поміж десятків всесвітньо відомих дизайнерів не відстають і українські, які не лише прославляють країну власним походженням, а й використовують етномотиви при створенні своїх шедеврів. Серед таких і 29-річна Іванка ЦИПЛЮК, яка родом із Кам’янця-Подільського. Дизайнерка впевнена: в одязі дуже важливі елегантність і жіночність. Дівчина вже встиг­ла створити не одну колекцію одягу. Політ творчості Іванки – бренд під назвою «Itsy» – має два крила: зручність і красу. Все інше – деталі. Особливістю бренду є гармонійне поєднання модних тенденцій та етнодеталей.

– Іванко, де втілюєш дизайнерські ідеї, крім власного гардероба?

– Якось під час українських днів у Чикаго, де тепер живу, пощастило познайомитися з місцевим журналістом, власницею журналу «Ukrainian People Magazine» Ольгою Рудою. Їй дуже сподобалася моя сукня. Ми розговорились, і вона запросила мене на чиказьке «Ukrainian Fashion Show – 2017». Це був дебют, я перебувала на одній сцені з відомими українськими дизайнерами. Особливою честю стали знайомство і вечеря з Оксаною Полонець, адже вона одягає сім’ю Президента та весь український бомонд. Дуже приємна й талановита жінка. Цьогоріч також беру участь у цьому шоу. Чернівецький ательєр Ірина Козменюк пошила за моїми ескізами сучасні ділові костюми та сукні, саме їх представлю на показі.

Весняна колекція від мого бренду «Itsy» буде представлена у конкурсі краси «Miss Ukrai­ne in Chicago – 2018», де я є однією з організаторів. Тепер мене частенько запрошують на фешн-шоу в Сан-Франциско та Нью-Йорк.

– Іванко, коли вирішила переодягнути чиказьких українців у вишиванки?

– Любов до українських традицій і вишиванок перейняла від свого чоловіка, він із Тернопільщини. У його рідному селі Дністровому надзвичайно люблять і бережуть сімейні традиції, одяг у тому числі. У Штатах нам дуже не вистачає родини, особливо у свята.

Діаспора часто проводить різні заходи для об’єднання українців, підтримки і розвитку української культури в Америці. Українці приходять туди у вишуканих вбраннях з елементами вишивки. От і мені одного разу закортіло одягнути щось не просто красиве, а ще і незвичайне. Я намалювала ескіз і відправила чернівецькій знайомій – ательєру Ірині. Поки шили одну сукню, в голову прилітали нові й нові ідеї. Один відомий модельєр Ів Сен-Лоран сказав, що найголовніше в жіночій сукні – це жінка, яка її носить. Тому підбираю не лише кольори, вишивки, тканини, а й моделей, яких вбиратиму в свої творіння.

– Любов до гарного одягу про­являлася з дитинства?

– Я народилася в Бердичеві. Батько помер, коли мені було 6, а мама у 25 залишилася сама з двома дітьми. Через декілька років разом із мамою та братом переїхали на Хмельниччину. Ми були дуже бідною сім’єю. Я й досі пам’ятаю ті скрутні моменти, коли була голодна і не мала що одягнути. А з моїх червоних чобітків сміялися однокласники, хоча сама ними дуже тішилася, адже вони були нові.

Ми з братом жили не в достатку, зате в любові. Мама називала нас «золоті діти», бо ми розуміли, як їй важко, і старалися якнайбільше допомагати. Нам часто допомагали мамині рідні, особливо тітка Людмила Слободян, яка ставилася до нас із братом як до рідних дітей, тому ми її любили як другу маму.

Я була неперебірливою дитиною. Звичайно ж, хотіла гарно одягатися і завжди просилася, щоб мама взяла мене із собою на ринок. Подобалося навіть просто міряти речі та почути обіцянку, що коли з’являться гроші – мені все куп­лять.

– Дизайнер – це твоє основне покликання?

– У школі я була активною, зав­жди брала участь у всіх можливих олімпіадах, змаганнях і різних заходах. Часто займала перші місця в конкурсах краси, хоча на вихід у вечірніх сукнях зазвичай обмотувалась у штору, яка на мені виглядала доволі елегантно (сміється). Згодом вступила на економічний факультет Кам’янець-Подільсь­-кого національного університету імені Івана Огієнка. Навчалася на платній основі, а щоб оплатити на­вчання – доводилося працювати. Отримавши диплом, відправила резюме в один із банків у Чернівцях, куди мене взяли на роботу. Там познайомилась із швачкою Іриною Козменюк. Згодом вийшла заміж і навіть перемогла в телепрограмі «4 весілля», а пізніше переїхала жити до США.

– Як створюєш шедеври «Itsy»?

– Зазвичай удома, наодинці. Буває, в мене з’являється нестримне бажання намалювати те, що маю в уяві, тому жодних зайвих речей – лише олівці, папір і музика (з найулюбленіших – Шопен). Коли відвідую ресторан, люблю спостерігати за людьми. В думках переодягаю їх із джинсів і оверсайз-пуловерів у красиві сукні та костюми. Сучасні технології дозволяють робити ескізи прямо в телефоні. Потім удома все редагую, змінюю, додаю… Сьогодні надаю перевагу геометричній вишивці, оскільки вона більш універсальна та й діловим людям більше подобається. На сукнях зазвичай використовую рослинний орнамент – це квіти у ніжних тонах. Загалом намагаюся втілити красу в простоті та зручності.