ЦІЛИЙ СВІТ НА КІНЧИКАХ ПАЛЬЦІВ

Пластилін – універсальний засіб створення нових світів. Кольорові брусочки дозволяють ліпити дерева і людей, тварин і предмети побуту, їжу, яка майже не відрізняється від справжньої, і цілі сцени з безліччю деталей і подробиць. Ось чому пластилінова анімація та ілюстрація настільки відомі в усьому світі. Виліплені вручну герої виглядають особливо цікаво і по-дитячому затишно. Відразу пригадуються класичні вітчизняні мультфільми. Наприклад, улюблена «Пластилінова ворона», «Падав минулорічний сніг» або буквально вивчена напам’ять цілими поколіннями дітей заставка до «На добраніч, малюки!».

Випускниця Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка 23-річна мультиплікаторка Тетяна ЯСІНЧУК дбайливо зберігає традиції пластилінової анімації та продовжує знімати свої нетипові мульт­фільми. Одним із таких став мультик про Кам’янець під назвою «Турист», який дівчина презентувала на відкритті туристичного сезону.

Таню, скільки мультиків ти наліпила?

­ Загалом маю 9 робіт, із яких 5 створила самостійно. Три мультики пов’язані з інформацією («Inf­Side», «MediaGAME», «Sheep+Media=Wolf»), вони нагороджені на різних українських і закордонних фестивалях. Є один, де я лише художник кадру, ­ «Базар, або НЕреальні трафунки», а ще три комерційні роботи ­ два музичні кліпи («Бухло» гурту «Периферія» і «Теплий дощ» гурту «Мері»). Ну, і дев’ятий ­ це мультик про Кам’янець ­ «Турист». Проте улюбленою власною роботою залишається перший режисерський проект про інформацію, бо пережила при роботі катарсис. Дотепер інколи вмикаю цей мультик і поринаю в ті часи і в ту ідею.

Я брала участь у багатьох «мультзаходах». Одним із таких став проект до 90­ліття української анімації, створений завдяки досліднику української муль­типлікації Івану Капітонову. Разом із десятками ві­домих українських аніматорів ми створювали різні варіації солом’яного бичка Левандовського та багато іншого.

­ Із чого почалися твої пластилінові пригоди?

­ Я народилася в місті Чортків, де росла і навчалась. У дитинстві мріяла стати динозавром. Займатись анімацією почала на гуртку фотомистецтва під керівництвом Олега Марчака. 2010 року ми зняли мультфільм «Базар, або НЕреальні трафунки» про Чортків, але я не режисувала роботу, просто ліпила.

Моя режисерська кар’єра почалася після вступу до університету і переїзду до Кам’янця. Перший мультфільм ­ «InfSide» ­ про інформацію та її негативну сторону ­ я знімала для двох фестивалів: київського «Кіномедія», на якому виграла гран­прі, і одеського «Інший погляд», де здобула перемогу в номінації «Ручна анімація». Я й сама не можу знайти адекватної відповіді на запитання: «Чому ти почала ліпити мультики?», але думаю, що все почалось з ідеї, яка мучила мене і постійно снилася. Тепер я працюю ловцем снів, створювачем снів ­ люди дивляться мої мультики­сни і бачать у них щось своє.

­ Як виникла ідея оживити відомого кам’янецького туриста?

­ Задум народився у нас спільно з департаментом гуманітарної політики Кам’янець­Подільської міської ради, і вже через три дні я привезла розкадровки для затвердження. Часу було обмаль ­ місяць і три дні зайняв весь процес, а це колосально мало для ручної «стоп­моушен» анімації. Звичайно, робота з пластиліном має свої переваги й недоліки ­ особливо важко досягнути правильного руху в кадрі, щоб персонаж дивився саме туди, куди потрібно. А ще доволі непросто відтворити архітектуру, адже розмір тут має ключове значення. Я досягла об’ємності завдяки підбору різних кольорів та їхніх відтінків.

У Кам’янці особливі, тeплі кольори споруд. Найважче було зробити все вчасно. Кожен може зацінити, як мені вдалося зліпити «Квітку на камені», адже «Турист» є в «YouTube», а ще на моїй сторінці у «Фейсбуці». Чому Кам’янець? Бо я безмежно люблю це міс­­то, закохалась, поки навчалась, і досі причарована красою та сакральністю архітектури, магією цього міста.

­ Чому не комп’ютерна графіка з її перевагами і спецефектами?

­ Людям подобається пластилін. Про це свідчать перемоги моїх мультиків на всіляких фестивалях («Кіномедія», «Інший погляд», «Бруківка» тощо). Не буду описувати проходи фільмів у програми закордонних фестивалів, скажу лише, що роботи їздять по світу більше, ніж я ­ побували вже в 11 країнах. Також час­то проводжу воркшопи і майстер­класи з анімації для дітей і дорослих, якраз нині збираюся на 5­денний «Семінар творчої молоді» в Ірпінь.

Чому пластилін? Бо я вмію добре з ним працювати, і це вже акт одухотворення, анімо, це процес надання душі неживому, надання руху і життя. Пластилін ­ бо з нього можна ліпити все, що захочеш, і таким, як захочеш. І це ­ справжня магія.

Ольга БАНАХ.