ІЗ ВІДВАГОЮ І ВЕСЕЛІСТЮ

Часто від людей старшого віку, дитинство котрих ще проходило в СРСР, можна чути докір, мовляв, нинішні діти покинуті напризволяще. Тобто, якщо за тих часів підлітків у школах організовували принаймні в три організації – жовтенята, піонери та комсомольці, то тепер, окрім навчальної програми, вони не отримують соціальних навичок. Це питання спірне, адже всім відома пропагандистська радянська машина, яка ще з початкових класів готувала з учнів «самовідданих будівничих Комунізму». А в Канаді, наприклад, діти того ж віку займалися пластунським рухом, який передбачав фізично-спортивний розвиток і мав духовну та патріотичну складову. Та все це було раніше, а що маємо нині?

Уже за нашої Незалежності в загальноосвітніх школах почали активно впроваджувати ком­п’ютерні класи, де діток навчають інформатиці, й це добре. Але разом із тим гуртово-масова робота бажає кращого. Ось і виходить, що, крім обов’язкових програм­них знань, які учні здобувають у школах, занять за інтересами, які б усебічно розвивали діток, обмаль. Власне, це і викликає но­стальгічні порівняння в батьків. Але така проблема продиктована звичним для нашого часу прагматичним ставленням до професійних обов’язків, у тому числі й учителів.

Хоча згуртувати підлітків нав­коло якоїсь здорової ідеї, викликати цікавість і таким чином не лише відірвати від так званого поганого впливу вулиці можна. Для цього потрібен ентузіазм, ініціатива і бажання працівників шкіл. Окрім предметних і спортивних олімпіад та змагань, із дітками по­трібно займатися в гуртках образотворчого мистецтва, літературних і мистецьких секціях, через туристичні походи та екскурсії, при­щеплювати любов до рідного краю, утверджуючи таким чином почуття патріотизму. Наводжу при­клад із власного досвіду.

Проводячи в Пановецькій ЗОШ І-ІІ ст. виховну бесіду про шкідливість комп’ютерної залежності, я поцікавився, чи є у них альтернативне до «віртуального Інтернетівського світу» захоплення. Не почувши відповіді, запропонував здійснити з ними пішохідний похід. Дітки активно підхопили цю ідею та енергійно почали готуватися до мандрівки. Маршрут 4-ден­ного переходу з Панівців до Бакотського скельного монастиря пролягав лівим берегом Дністровсь­кого водосховища повз Баговицю, Врублівці, Китайгород, Демшин, Патринці, Колодіївку і далі, поминувши Бакотську водойму, завершувався екскурсією в старовинному скельному монастирі.

Перед виходом на «стежку при­год і вражень» нас благословив і окропив святою водою настоятель місцевого храму о.Олександр.

У поході брали участь учні 7-9-х класів, тобто дітки, так би мовити, «пластилінового» віку. Знаючи, що вони в такому віці легко засвоюють усе нове і цікаве, я навчав школярів нехитрих премудростей бівуачного устрою, знайомив із різноманітними особливостями геологічного і біосферного довкілля, розповідав про історичні епохи і визначні па­м’ятки Кам’янеччини.

Нагородою за втому від ходьби під спекотним сонцем були сяючі очі учасників групи і їхнє пристрасне бажання ще і ще здійснювати такі мандрівки. На прощання діти запропонували здійснити похід і до Хотинської фортеці. У чому відмовити я, звичайно, не зміг! Отож, сподіваюся, що ще неодноразово росяними ранками перед виходом на маршрут лунатиме девіз групи «Пілігрими-2018» – Від «Альфи» до «Омеги» ми подолаєм все, відвагу і веселість у серці пронесем!

Михайло КОЦЮБАНСЬКИЙ, фахівець із соціальної роботи

Пановецької сільради.