МУЗЕЇ, ЯК КВІТИ
Кам’янець-Подільський здавна славиться своєю музейною справою. Але якщо в кам’янецькому державному історичному музеї-заповіднику постійно кипить робота, а бурхливе музейне життя виходить далеко за рамки виставкових стендів, то музеї району чомусь залишаються в тіні. Хоча вони також мають що показати і чим здивувати. Тому в професійне свято – Міжнародний день музеїв, яке відзначаємо 18 травня, поговоримо саме про сільські скарбниці.
Маємо чотири музеї народної історії сіл у Демшині, Нігині, Вітківцях, Чабанівці та ще нарахуємо зо два десятки міні-музеїв, створених на громадських засадах, які знайшли собі по декілька квадратних метрів при школах, Будинках культури чи
бібліотеках. Усі вони нагадують багаторічні квіти, за якими господарі не надто доглядають або на які взагалі махнули рукою. А ті, попри все, не лише виживають, але й радують красою місцевих мешканців, заїжджих туристів і просять про одне: «Не викидайте нас!». Зазвичай вони тримаються на активістах, які, незважаючи на безгрошів’я, роблять усе можливе, аби зберегти величезний пласт культурної спадщини, і добре розуміють, що банальна фраза «Без минулого немає майбутнього» у цьому випадку звучить надто гостро і правдиво.
МУЗЕЙНИКИ-АМАТОРИ ЧЕКАЮТЬ СВІТЛИХ ЧАСІВ
У невеличких приміщеннях музеїв на громадських засадах завжди особлива атмосфера. Люди, які опікуються ними, з особливою любов’ю, наче про рідних дітей, розповідають про підопічні експонати, як їх зносили з усього села чи навіть із сусідніх.
Скажімо, в музеях Довжоцької та Цвікловецької шкіл бережуть пам’ять про героїв Другої світової, воїнів-інтернаціоналістів, сучасних Героїв, які загинули за Україну. При бібліотеках і клубах у Гуменцях і Гаврилівцях виставили автентичні речі дідів-прадідів. А скільки ще їх таких у селах району й об’єднаних територіальних громад: Грушці, Калачківцях, Рогізні.
З експозицій, викладених як не бібліотекарями, то вчителями, хоч картини малюй! Тут ікони, колиски, рушники, вишиванки, домоткані килими. Якщо раніше музейникам-аматорам доплачували за розвиток і популяризацію культури села, збереження пам’яті про Героїв, то нині все відбувається на громадських засадах.
Усе ж вони не втрачають віри в те, що світлі часи настануть і для сільських музеїв-кімнаток. В одному з найкращих музеїв району з красномовною назвою
«З бабусиної скрині, з дідусевого горища» ситуація взагалі патова. Раніше він працював при Калачковецькій школі, яку торік закрили, а місця для музею досі не знайшли. Попри це його організаторка, вчитель української мови із 53-річним стажем Наталія ЛІСОВА не впадає у відчай. На її думку, музей можна перенести у приміщення колишньої Калачковецької сільради. Адже показати там є що!
– Збирала я колекцію по краплинках ще із 1970-х років, – розповідає Наталія Василівна. – Десятиліттями все накопичувалося, зберігалося, тому шкода сьогодні все це
надбання комусь віддати. Є у нас експонат – домоткана торбина від письменниці Наталії Кащук, яка приїжджала до нас на екскурсію. Її брат із Канади навідувався, а ще інші письменники, громадські діячі. Непросто мені було зібрати ці 150 експонатів, а ще важче їх нині утримувати. Але все це наша історія, тому вірю, що безгрошів’я не зможе її знищити.
ВІРТУАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ НАРОДНИМИ МУЗЕЯМИ
Маємо в районі й чотири повноцінні народні музеї. У них є все, а от туристів – катма. Про родзинки кам’янецьких народних музеїв нам розповіли начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту РДА Віктор Дорож і спеціаліст Кам’янець-Подільського районного центру туризму та охорони культурної спадщини Лілія Пасічник. Отож, гайда на віртуальну екскурсію, яка обов’язково повинна перерости в реальну!
– Два народні музеї історії села, а саме Нігинський і Демшинський, перейшли у підпорядкування Гуменецької та Китайгородської ОТГ. У районі залишилися Чабанівський і Вітковецький, – розповідає Віктор Олександрович. – Народний музей історії села Вітківці відкрили 1978 року. Завідувач тут Ольга Морозовська. Площа музею складає 56 квадратних метрів, на яких зберігаються близько 800 експонатів, що відображають історичні події, починаючи з моменту створення села і до сьогодення. Зайшовши до музею, відвідувач одразу потрапляє до сільської хати під солом’яною стріхою, де зберігаються автентичні речі, які були в помешканні кожного 
селянина. Далі в музеї оформлено експозицію «Із життя села», де висвітлені легенди про походження Вітківців, побут і етнографія кінця XIX – початку XX ст., епоха війн та революцій, 20-30-ті роки ХХ століття, Голодомор 1932-33 років, період Другої світової війни, післявоєнна відбудова села, а також стенд, присвячений сьогоденню. Є в музеї різні виставки на кшталт «Великодній кошик», «Руками сільських умільців», виставка вишиванок «Руками наших бабусь» тощо.
Із Вітківців телепортуємо до Демшина. Ці два народні музеї – однолітки.
– Площа Демшинського – аж 254 квадратні метри, – продовжує Лілія Пасічник. – Місце під сонцем отримали унікальні експонати, які відображають історію, зародження сіл колишньої Калачковецької сільської ради, їхній господарський розвиток. Опікується всім цим Галина Чорна. Особливої уваги заслуговують два зали бойової слави, де зібрано експонати Другої світової. В одному – портрети воїнів-односельчан, які не повернулися із фронтів, окремо – фотографії ветеранів.
А от Нігинський музей, найстаріший у районі, відкритий 1962 року. Розміщений він при Нігинській школі, а зберігаються в ньому понад 700 експонатів. Є і предмети археології, знайдені на території села, колекція грошей із часів Російської імперії, радянські карбованці, гроші, що були в обігу під час німецької окупації, українські купони тощо. Облаштована тут і світлиця, яка відображає побут селян на початку ХХ століття. В ній є піч, образи, стіл, лави, скриня, кошики, жорна і велика колекція хусток, вишиванок та знарядь праці з деревини.
ЧАБАНІВКА ПЛЕКАЄ МУЗЕЙ І ЧЕКАЄ НА ТУРИСТІВ
Натхненні розповідями про музеї Кам’янеччини, вирушаємо й самі на екскурсію. Їдемо до наймолодшого, відкритого 1990 р., але найвіддаленішого народного музею історії села Чабанівка. Розташувався він у місцевому Будинку культури, який просить кращих дверей і щоб йому поміняли розбиту шибку. Попри все, зі щирою усмішкою зустрічає нас
Надія Галатир. Вона тут – універсальний працівник: і бібліотекар, і директор музею, і екскурсовод, і навіть прибиральниця та ремонтниця.
«Що може бути у цьому старезному, понівеченому приміщенні?» – подумалося спочатку. Але такі думки розвіюються, щойно переступаєш поріг історичної святині. Ще перед входом дивуєшся незвичайним стінам, картини на яких утворили суцільне панно аж у 150 кв.м! Персонажі намальовані в натуральну величину і своїми образами переповідають нащадкам легенди краю, зокрема, про заснування села мандрівним чабаном, якому дуже сподобалася місцина – і він тут оселився. Відображений напад турків і татар, від яких чабанівські красуні заховалися в місцевому лісі та дуже там плакали. Кажуть, що на місці їхніх сліз виростав барвінок. У Чабанівці й досі дуже багато барвінку.
Інші настінні шедеври змальовують звичаї та свята: Різдво, Великдень, Івана Купала, хрестини, весілля.
– Перед тим, як це малювати, художники і засновник музею Василь Ромарнюк шукали все в архівах, детально розпитували в старожилів і з їхніх слів описували традиції, костюми, – розповідає екскурсовод. – Малював усе заслужений майстер народної творчості України Володимир Лашко, допомагали йому хлопці з художньої майстерні автоагрегатного заводу. Працювали лише у вихідні, адже кожен мав роботу. Проте все вдалося на славу. Подивіться, цим шедеврам майже тридцять років, а вони ніде не полущилися.
Заснував музей наш земляк Василь Ромарнюк. Він працював директором школи,
а паралельно збирав колекцію історії села.
Їздив у різні архіви, по крихтах усе вишукував. Музей став його дитям, тривалий час він і очолював його. В пам’ять про Василя Юхимовича ми оформили куточок у музеї «Світло згаслої зорі». Фінансово пана Василя підтримав тодішній голова колгоспу Олексій Боднар, який виділив на його облаштування значну суму.
Музей нараховує понад тисячу експонатів. Частину принесли місцеві мешканці, вчителі й учні школи, але більшість знайшов Василь Юхимович, окремі експонати створили амбітні художники. Їм вдалося настільки точно і майстерно відтворити стародавні речі, що на них навіть злодії зазіхнули. На щастя, митці зробили нові копії.
Експозиції відтворюють історію від найдавніших часів і до сьогодення. Є знаряддя праці, полювання, статуетки трипільців, скіфів, давніх слов’ян. А чого лише варті діорами – підсвічені ніші демонструють, яким було трипільське поселення, селянський двір, поміщицька садиба місцевої пані Лаури Токаржевської. Є й кадри Першої та Другої світових воєн.
Особливої уваги заслуговують і об’ємні експонати, зокрема бюсти Богдана Хмельницького, Устима Кармелюка, Михайла Грушевського. А скульптури чоловіка і жінки в селянському одязі демонструють, якими були українці понад
150 років тому. Зберігаються і матеріали, що розповідають про діяння Устима Кармелюка, а ще різноманітні історичні карти і архівні документи різних періодів.
Особливо яскраво передано період Другої світової. Адже збережені документи, фото, особисті речі учасників війни. Зокрема, є і сорочка, в якій пройшов війну місцевий мешканець, Герой Радянського Союзу Василь Цимбалістий.
Героїв, як виявляється, у Чабанівці чимало. Науковцю із Чабанівки Віталію Галатиру вдалося віднайти матеріал про уродженця села Яна Токаржевського-Корашевича – українського політичного діяча, історика-геральдиста, князя, почесного лицаря Мальтійського ордену.
Найбільше в музеї вражає світлиця. Це точна копія чабанівської хати минулого століття: із маленькими вікнами і високим порогом, аби зберігалося тепло і сніг не задував; розмальованою піччю, від якої й досі ніби теплом віддає, і здається, що ось-ось українська молодиця витягне з неї запашні рум’яні пироги; мисником із посудом, одягом на жертці, ліжком, скринею, верстатом, прядкою, дитячою колискою, іконами, рушниками і старезною фотографією, на якій засновник музею Василь Ромарнюк – ще маленька дитина. Ось таку величну згадку він залишив після себе.
Його музей – це ковток свіжого повітря, який кричить українцям: «Ось ваша історія, бережіть її, бо в ній ваша сила!».
