НА РОЗДОРІЖЖІ МИНУЛОГО ТА СУЧАСНОГО

У повсякденному житті неможливо обійтися без поліграфічної продукції, адже тепер ці послуги затребувані майже в усіх галузях праці. Поліграфічні підприємства щодня виробляють величезну кількість листівок, брошур, газет, книг та інших матеріалів, які користуються попитом у суспільстві.

Напередодні професійного свята ми завітали до найстарішого в місті друкарського підприємства, яке колись постачало свою продукцію на весь Радянський Союз, – КП «Кам’янець-Подільська міська друкарня». Запитали, чим сьогодні живуть комунальні поліграфісти.

– У нас багатогранний процес. Усе, що ми робимо в нашій друкарні, завжди починає набувати практичного значення, – каже заступник директора з виробництва Валентина Кривов’яз. – На сьогодні працюють два цехи – палітурний і офсетний. У них виготовляємо книги, друкуємо листівки, квитки на транспортні засоби (тролейбуси, маршрутки, трамваї), в театри та на інші масові й розважальні заходи. От, наприклад, остання книга, яка набула свого забарвлення в нашій друкарні, – «Ка­м’янеччина: села і люди». Також друкуємо продукцію для багатьох навчальних закладів, включаючи уні­верси­тети. Хотіла б відзначити, що наша друкарня – це одне з найстаріших підприємств міста. За часи Союзу ми були потужним підприємст­вом, котре друкувало майже все,

що підлягало друку, адже були нові офсетні машини, які на той час відповідали вимогам, що диктував час.

– А наразі Ваша друкарня відповідає вимогам сучасного світу?

– Друкуємо набагато менше, ніж колись, – відповідає головний інженер друкарні Любов Маковишина. – Наше підприємство зазнало змін, зменшився кадровий склад:

на сьогодні працюють тільки 16 осіб, а колись було понад 200. Збільшилася конкуренція у цій галузі, бо нині в Кам’янці-Подільському нараховується понад десяток друкарень.

– Любове Григорівно, а техніка на підприємстві зазнала осучаснення?

– Наш розвиток, та й будь-який роз­виток поліграфічних підприємств, впирається в єдину проблему – фінанси, – розповідає головний інженер друкарні. – Звичайно, потребуємо нового обладнання, але щоб придбати сучасну, надійну та потужну поліграфічну машину, нам по­трібно розщедритися на сотні тисяч доларів. Таких коштів нам ніхто не зможе дати, працюємо лише для того, щоб виплачувати співробітникам

заробітну плату. Досить багато конкурентів у цій галузі…

– Яка ситуація із замовниками?

– Багатьох замовників втратили, адже культурні події, які відбуваються в Україні, переходять на елект­ронну систему продажу квитків, – стверджує Валентина Криво­-

в’яз. – Для нас ще одним чинником стала війна на сході України, адже мали чимало замовників полігра­фічної продукції з Донецька, Луганська та Криму.

– Чи траплялися курйозні си­туації?

– Буває всяке (сміється) як у житті, так і на роботі. Дещо виготовляли майже ідеально, а деколи доводилося і передруковувати, адже допус­кали помилки. Проте наш директор Микола Гучек каже: «Хто не робить, той не помиляється».

У нас працюють професіонали своєї справи, для яких головне – хороша робота. Микола Віталійович хотів би подякувати всім працівникам нашої друкарні: палітурнику Вірі Сінгілевіч, яка працює на підприємстві з 1964 року, брошурувальнику Валентині Войтовій (працює з 1964 ро­ку), друкарю Марії Лебідь (працює з 1981 року), друкарю Ірині Стецюк (працює з 1977 року), а також Дмитру Гонюку, Ларисі Криворучко, Катерині Кушнір, Марії Маланчук, Сергію Маєвському, Миколі Продану і всім, хто докладає зусиль для розвитку на­шої друкарні. І величезна подяка Борису Кокощуку, який 71 рік працював на благо поліграфії.

Ігор КИРИЛЮК.