П'ятница, 03 Грудня 2021 р.
1 Червня 2018

СУМСЬКА ПРО КАМ’ЯНЕЦЬ: «ЦЯ ЗЕМЛЯ НАМОЛЕНА»

Заходжу в імпровізовану гримерку в кабінеті директора «Розмаю», а там молода дівчина із довгим волоссям само­тужки доробляє собі макіяж.

Ольга Сумська«Пані Ольго?» – ніяково звертаюся, не вірячи, що переді мною діва україн­ської сцени, бо занадто молодо вона виглядає, та й уявлялося, що біля неї має бігати натовп гримерів.

Але це була вона – неперевершена Ольга СУМСЬКА, заслужена артистка України, яка приїхала до Кам’янця як виконавиця головної ролі в містичній виставі «Майстер і Маргарита» за романом Михайла Булгакова у постановці Валерія Беляковича, яку він створив ще 15 років тому. Глядачі її побачили на сцені РЦКМ «Розмай» 25 травня.

– Так, зачекайте хвилиночку, я домалююся і поговоримо, – відповідає мені акторка.

– Ви сама робите професійний театральний макіяж? – не втримавшись, запитую.

– А що тут такого? – не розуміє мого подиву Ольга Сумська.

Під час інтерв’ю дивуватися доводиться ще більше. Попри визнання, статус

народної артистки, натовпи прихильни­ків і значний внесок у розвиток українського кіно та театру, артистка щиро, невимушено, без будь-якого пафосу відповідає на запитання. Не обминає й тем, про які не надто хотіла б говорити.

– Пані Ольго, Ви приїхали до нас із містичною виставою. Чи траплялися з Вами події, які неможливо пояснити?

– Одного разу під час монологу Воланда залетів на сцену кажан і кружляв над ним. Глядачі в залі подумали, що це бутафорія, але він був справжнім і незапланованим. Більше містики, на щастя, не було. На мою думку, треба бути обережним і ставитися до творчості Михайла Булгакова з повагою. Проте надто боятися не варто.

Я вже багато років працюю у цій виставі. Коли виходиш на сцену, є драйв, відчуття того, що працюєш у дуже гідному, глибокому, всесвітньо відомому творі геніального автора, який завжди актуальний і цікавий навіть юному поколінню. Людей приваблює містика, а Булгаков описав усе дуже мудро. Крім неймовірної історії кохання, звер­тається і до теми Ісуса Христа, до теми Понтія Пілата, їхньої історії. «Майстер і Маргарита» – роман про кохання і віру в Бога, а це найголовніші дві теми, які завжди цікавлять людство.

Сьогодні дівчата обирають багатих і не надто дивляться в бік харизматичних, талановитих і справді цікавих чоловіків. А треба. Нас із сестрою мама з татом так виховували, що саме почуття має бути домінантою в стосунках, а не гроші. Тоді це є запорукою щастя в будь-яких історіях двох.

– Ви так по-філософськи підійшли до ролі Маргарити. Напевно, Вам дуже легко її грати?

– Якось підійшла до мене шанувальниця і каже: «А Ви відьма, пані, така молода на сцені!». Я кажу: «Ну, може, якісь флюїди і дають молодість». І саме ця роль продовжує мою.

Я ніколи над цим не замислювалася, а пані мені підказала. Нічого немає випадкового, ця роль таки справді дає класну молоду енергію. Маргариті 28, а мені вже далеко не 28. Але глядач мене сприймає як Маргариту, хоча вона брюнетка, вона зовсім інша, але, мабуть, не це головне. Головне – та сила енергії, яку ти несеш людям зі сцени.

– Ви не вперше у нашому місті. Які асоціації із ним?

– Торік із виставою приїжджала до Кам’янця-Подільського. Загалом багато подорожую і завжди запощую в соцмережах цікаві місця. Люди мене просять це робити, кажуть, що таким чином подорожують зі мною он-лайн. Дякують за репортажі й кажуть, що вони дуже цікаві та з різних куточків України.

А коли проїжджаєш Кам’янцем і бачиш ці мости, фортецю – мороз по шкірі від такої величі. Чого лише варті зйомки у цьому дивовижному місці – це земля намолена!

СУМСЬКА ПРО КАМ’ЯНЕЦЬ: «ЦЯ ЗЕМЛЯ НАМОЛЕНА»Як не згадати українських фільмів, що знімалися у вашому місті, в Західній Україні. Сучасне покоління акторів лише наздоганяє цю велич, а наше покоління може похвалитися тим, що знімалися в україномовному прекрасному українському кіно. Це повний метр, навіть держ­замовлення було. Згадуєш ті сторінки свого життя і думаєш, наскільки ці фільми були актуальні, скажімо «Кар­патське золото», де я знімалася, і Наталя Сумська теж. Мова у стрічці йде про Українську Респуб­ліку і боротьбу з радянською владою, про українську молоду державу, яку намагалися за­хистити і боронити. Дивлюся і думаю, що це не фільми, це пророцтва.

– Ви не перший рік на сцені, в кіно. Який сучасний український глядач?

– Як би там не було, а публіка завжди хоче хліба і видовищ. Але давайте говорити про те, що треба повертати на екрани і на сцену якісну серйозну літературу. Не лише комедіями живити глядача, не тільки йти за його смаком. А навпаки, хай глядач сприймає виставу як щось вище. Скажімо, в Європі дуже цінується опера, балет, тому важко знайти квитки на такі заходи. Мені б також хотілося, аби у нас цей жанр був настільки задіяним і популярним.

У театр же ходять залюбки – люди повернулися до нас. І це приємно. Сьогодні ми фаворити у цій категорії, бо витіснили росіян. Як у великих, так і менших містах аншлаги. Якісна драматургія завжди цікава. Глядач чекає від режисерів, кінематографістів проривів.

У нашому виді мистецтва головне – нічого не боятися, бо коли є харизма, талант, сценарій, режисерське бачення – буде й успіх. Режисер для мене – це все, це чарівник, який за невеличкий кошторис втілить у життя геніальну ідею. Наша ж акторська мета – втілити режисерське завдання.

Ми, актори, завжди чекаємо цих пропозицій. Я обожнюю працювати із талановитими режисерами, запалюватися від них. Хоча часто знімаюся і в доволі тривіальних історіях, але й там працюю чесно. Беру харизмою. Прагну, звісно, до чогось більшого. І вірю в наших українських кінематографістів, які сьогодні такі неспокійні й постійно в пошуку. І хочеться, аби держава їх почула. Певні державні кроки у цьому напрямку зроблено. Торік виділили солідний кошторис – понад мільйон гривень, який дозволив започаткувати серйозні картини.

Щодо глядачів, то в різних містах вони різні. Є міста театральні, більш прискіпливі, ті, що звикли до вистав, як-от Львів, Одеса. Але приємно, що сприймають і шанують нас скрізь. Є містечка, де ми рідше виступаємо. Скажімо, недавно побували у Могилеві-Подільському, але як раділи з того, що люди щиро та відкрито нас там зустріли.

Є Донбас. Там люди просто просять приїжджати до них, адже через війну мало хто з відомих особистостей туди навідується. Ми намагаємося їздити частіше, аби підтримати мирних мешканців. Є люди, які добираються з окупованих територій в українські, визволені міста, підходять до нас, плачуть і кажуть: «Оленька, мы – Украина, мы с Вами, разрешите Вас обнять!». Я плачу з ними. Не передати словами, яка це трагедія для них, для нас, для всієї країни.

Глядач завжди хоче емоцій, він, власне, і приходить по них. Тому я шаную і ціную всіх. Для мене немає поняття провінції. Завжди працюю віддано, чесно. Якщо просять сфотографуватися, ніколи не відмовляю. Інколи не так вистава западає в душу, як саме спілкування з глядачами.

– Як це бути музою для багатьох поколінь?

– Ой, сонечко, це важко, це відповідальність. Я не можу схибити, я не можу зрадити. Ми тут, ми в Украї­ні. Хтось десь подорожує, десь відпочиває, а ми щось не дуже маємо на це час, нас кличуть – ми їдемо, адже чекають люди. За це донька свариться зі мною, каже, що відпочивати таки треба. Я ж їй кажу: «А як же глядачі? Для них ми – стимул». Сьогодні не так багато хороших концертів, не таке насичене театральне життя в невеличких містах, тому ми завжди погоджуємося і веземо наші прекрасні вистави. У мене їх сім.

Попри те, що ніколи не відкриваємо сек­ретів, але кам’янчанам зізнаюся, що маємо ідею – втілити в життя мюзикл, у якому будуть доволі відомі імена. А коли відпочивати – не знаю, бо маю енергію, яку мушу подарувати шанувальникам, натомість отримати їхню повагу і любов. Це найдорожче, що є в актора.

Ольга Сумська дивиться на годинник і збентежено каже: «О, це вже майже сьома, чому по мене ніхто не йде?». Дорогою на сцену встигає ще попозувати, кличе на миттєву фотосесію й інших акторів. Вони жартують: «Фотографуєте, поки ми ще не змучені, поки ще гарні?», позують і одразу ж біжать за лаштунки. Вистава починається вчасно – і роман «Майстер і Маргарита» оживає на сцені. У театральній версії режисеру та акторам вдалося не лише передати описані Булгаковим події, зробивши класичний твір зрозумілішим, а й змусити глядачів плакати, хвилюватися за героїв, ніяковіти і сміятися. Якісний сценарій, професійна гра, стовідсоткова віддача артистів зробили кам’янецький вечір незабутнім. Повний зал ще довго плескав стоячи, а кам’янецькі кажани, на щас­тя, до «Розмаю» не долетіли.