ЮВІЛЕЙНА «ФОРТЕЦЯ FEST», АБО ЧОМУ МІРЗОЯН СПІВАЄ МОНАТІКА?
25 травня після завершення лінійок у школах і святкувань останнього дзвоника кам’янецькі школярі, молодь і просто поціновувачі якісної музики зібралися на мотобольному стадіоні в очікуванні драйву і розваг на музичний фестиваль, який пережив навіть славнозвісну «Республіку» і цьогоріч проводився уже вдесяте, – «Фортеця Fest».
Незмінні ведучі гумористи з команди «Наш Формат» Володимир Черняк і Артем Мартиросян перед початком концерту оголосили перекличку всіх освітніх закладів міста. Далі на сцену завітав кам’янецький гурт «Бекінгем», який виконав із десяток пісень про наболіле: кохання, мир, розлуку, дружбу тощо. Продовжили запалювати вечір яскравими вогнями відомий гурт «Антитіла» та український співак Арсен МІРЗОЯН, з яким «Подолянин» поспілкувався напередодні концерту.
– Арсене, що найбільше сподобалося у Кам’янці?
– Я не вперше в Кам’янці-Подільському. Місто цікаве, мені подобається його культурна складова, постійно за це хвилююся, бо в таких аспектах індустріальні міста часто кульгають. Пам’ятаю, як колись музичною столицею України було моє рідне Запоріжжя, а тепер цю ковдру на себе потрохи перетягує Кам’янець, і нам, запорізьким музикантам, важко це пережити (сміється). Що найбільше сподобалося – гуляти містом і заходити в маленькі магазинчики з усіляким дріб’язком. А загалом рідне Запоріжжя і Кам’янець доволі схожі, тому тут себе почуваю, ну, майже як удома.
– Попри втрату слуху, Ви повернулися до улюбленої справи. Що мотивувало не покидати музики?
– Досягнення моїх результатів не стосується втрати слуху. Головне, що має бути, – самобутність. Бо це тебе завжди і всюди пропхне. Я створив себе сам, мені ніхто не допомагав. Усі, кого ви бачите на сцені, – це моя команда, яку я зібрав, не вкладаючи грошей. Звісно, потужний ривок у творчості мені дав проект «Голос країни».
– Тобто самобутність – єдиний і головний складник формули Вашого успіху?
– Так і тільки так. Звичайно, можна бути і шльондрою: тобі платять – ти працюєш. Але насправді, що стосується шоу-бізнесу, в кожного продюсера є своя формула, яку він вигадав, бо на те він і продюсер, що розуміє, як створювати «продукт». І яким би ти не був, але якщо за своїми якостями відповідаєш усім вимогам продюсера, і він бачить у тобі потенційний грошовий еквівалент та може це все втілити, то ти стаєш лялькою. Такою лялькою завжди керують, і важливо запам’ятати, що вільного плавання вже не буде.
Ну, хіба що ребрендинг, як у Насті Каменських. Це називається «кілербрендом», коли ти новий змагаєшся із собою старим, от Настя тепер воює з історією Потапа і Каменських.
– А яку музику любите особисто Ви? Що слухаєте в авто чи вдома з дружиною?
– Я люблю чесну музику. Таку, яка не підлаштовується під формати, радіостанції й телебачення. Те, що грають справжні музиканти, а не те гівно, яке сунуть у телевізор. Така історія колись була зі співачкою Ламою – на радіо принесли хороший запис, якісну
пісню, де звучали нормальні порядні балканські труби, фірмова мідь, а у відповідь вона почула: «Нє, фігня, не катить, давайте замінимо на електросинтезатор!». Оце і заважає, на цьому все закінчується, бо це не професійно, а в нас більшість програмних директорів FM-станцій вважають цю непрофесійність за норму.
Мені подобається народна українська музика. Люблю слухати Квітку Цісик із бестселерами на зразок «Соловейко тьох-тьох», «Снилося вночі дівчині» тощо. Чим подобається? Бо вони без аранжування, це ніби колискові. Але не прості, а українські народні колискові. А в автомобілі ми чесно слухаємо Діму Монатіка. Бо без підривного підспівування пісні «Давай танцуй» (співає) їхати кудись нудно.
– Чому після «Джеральдіни» не подавали ще раз заявки на участь у «Євробаченні»?
– Розумієте, «Джеральдіна» – це пісня з історією і глибоким філософським змістом.
Я написав її після того, як прочитав листа Чарлі Чапліна до своєї доньки Джеральдіни. Вона, до речі, перша, хто почув цю композицію, і їй пісня сподобалася. Щоб знову взяти участь у відборі на «Євробачення», треба мати цікавий матеріал або провокаційне шоу, ну, таке – «відірви голову». Це має бути «зброя», в якій ти впевнений, музики там не треба, там треба видовищ. Виходити на таку потужну сцену, не маючи жодних переваг, просто на чесному слові з глибоким змістом пісні – то не діло.
Арсен Мірзоян родом із Запоріжжя. 2000 року закінчив Запорізьку державну інженерну академію за спеціальністю «Інженер кольорової металургії». Цього ж року чоловік втратив слух на ліве вухо, а через 4 роки – і на праве. Проте лікарі завдяки протезуванню повернули йому можливість чути і співати. Професійної музичної освіти Арсен не має.
1998 року грав у гурті «Тотем», який поступово перетворився на гурт «Бабурка». Саме із цим колективом взяв участь у фестивалях «Перлини сезону» та «Червона рута». На одному з них познайомився із Сашком Положинським, лідером гурту «Тартак», який незабаром став ведучим проекту «Свіжа кров» телеканалу «М1», головною метою якого був пошук молодих талановитих гуртів і виконавців. В одну із таких програм Сашко запросив Арсена разом із гуртом. 2011 року Мірзоян став учасником шоу «Голос країни», потрапив до прямих ефірів у складі команди Стаса П’єхи. На проекті серед учасників та організаторів проекту за Арсеном закріпилося звання «бунтаря». Посів четверте місце у фіналі.
