СТОРІЧЧЯ КОНСТИТУЦІЇ УНР

До проголошення в листопаді 1917 року Української Народної Республіки на українських теренах діяли російські закони. Тому важливим напрямом діяльності державних органів УНР було створення своєї правової системи. 25 листопада (за старим стилем) Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання нових законів, згідно з яким виключне і неподільне право видавати закони для УНР належало Центральній Раді.

12 листопада 1917 року сесія Центральної Ради заслухала доповідь Михайла Грушевського про проект Конституції України. Згадує про неї й IV Універсал УЦР (22 січня 1918 року), де сказано, що Установчі збори мають ухвалити Конституцію й закріпити в ній «свободу, порядок і добробут на тепер і на будучі часи».

Проте через несприятливі політичні причини робота над цим важливим документом просувалася мляво. Центральна Рада ухвалила Конституцію лише 29 квітня 1918 року.

Конституція була позбавлена будь-якого ідеологічного чи пропагандистського забарвлення. Вона складалася із 82 статей, об’єднаних у розділи: права громадян Украї­ни, органи влади УНР, Всенародні збори УНР, Суд УНР, національні союзи, про часове припинення громадянських свобод. Розділи послідовно визначали соціально-політичну

організацію українського суспільства. Відповідно до Конституції, верховним органом влади УНР повинні були стати Всенародні збори, які «безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу в УНР і формують органи виконавчої та судової влади». Вища виконавча влада відносилася до відання Ради народних міністрів, а судова – Генерального суду. Органами місцевого самоврядування визначалися «виборні Ради» й «Управи громад, волостей і земель». Їм повинна була належати «єдина безпосередня місцева влада», а міністри УНР мали право лише контролювати і координувати

їхню діяльність.

Одне з центральних місць у Конституції УНР посідали права людини. Громадянам держави було гарантовано свободу слова, друку, совісті, недоторканість приватної власності, рівність усіх громадян незалежно від народження, віри, національності, майнового стану.

Відповідно до Конституції, УНР мала б стати класичною парламентською республікою. Водночас за деякими свідченнями (зокрема, відомого українського політичного діяча Дмитра Дорошенка) Центральна Рада в останній день діяльності обрала президентом УНР Михайла Грушевського, хоч сучасні історики заперечують цей факт. Мабуть, представники українського парламенту добре усвідомлювали те, що в умовах перехідного нестабільного політичного режиму парламентська республіка при всій своїй демократичності – далеко не найкраща форма державного правління. Тому Конституція розглядалась як перспективний документ, який мав би набути чинності після перемоги української революції та остаточного здобуття незалежності України. Однак того ж 29 квітня 1918 року внаслідок перевороту до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, усі конституційні акти УНР були скасовані.

Удруге питання створення Конституції УНР порушено Головним отаманом УНР Симоном Петлюрою. 6 травня 1920 року на засіданні Ради народних міністрів він пообіцяв «виробити і прийняти Конституцію». Однак минуло ще два місяці, поки уряд УНР створив урядову комісію, яка закінчила роботу наприкінці жовтня 1920 року. Проект нової Конституції був опублікований уже на території Польщі. У ньому закріплювалася модель президентсько-парламентської республіки. Артикул перший проекту проголошував, що «повнота влади в Українській державі належить загалу її громадян, що здійснює свою владу через Державну раду, в справах виконавчої влади – через Голову держави і Раду міністрів». Цей проект був недосконалим. Нечітко були визначені функції та компетенції між Головою держави і Радою міністрів.

Незважаючи на те, що з погляду сьогодення проекти конституцій УНР були недосконалими, містили чимало юридичних колізій, вони є важливими пам’ятками українського права. Ми бачимо в них цілком актуальні проблеми, і навіть негативний досвід наших попередників має важливе значення для розбудови правової системи України.

Валерій НЕСТЕРЕНКО, провідний науковий співробітник

Кам’янець-Подільського державного історичного

музею-заповідника.