Четвер, 28 Березня 2024 р.
6 Липня 2018

НЕЗГАСИМА ЗОРЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Працьовитий, відповідальний, наполегливий, організований – цими і багатьма іншими позитивними якостями володіє справжній профі книгодрукування, фізик за фахом та астроном за покликанням Дмитро ЗВОЛЕЙКО, який 13 липня зустрічає своє 60-те літо.

Дмитро ЗволейкоНародився ювіляр у Кам’янці-Подільському 1958 р. Навчався у середній школі №8. Ще зі шкільних років астрономія запала в душу, і не від­пускає й донині. У 9 класі знав про

зорі набагато більше, ніж подано у шкільній програмі. Коли ж іще юний Дмитро прочитав один з астрономічних посібників, то сповна зрозумів, чому зірки світять, як вони «працюють» та утворюють різноманітні сузір’я. Точні науки, які посідали чи не найперше місце в списку улюблених шкільних предметів, спонукали до здобуття освіти на фізико-математичному факультеті тодішнього пед­інституту. Згодом закінчив й економічний курс Відкритого університету Великобританії, котрий організували в Кам’янці. Захищати засвоєнні вміння та навички у сфері економіки був запрошений до Москви.

Освітній фундамент уже закладений і чекає реалізації у власній справі, до якої Дмитро Григорович пройшов крізь зірки у буквальному значенні, адже працював у кам’янецькому планетарії, що був чи не найкращим у Радянському Союзі та мав потужне обладнання.

– Пощастило трудитися в хорошому колективі, – ділиться спогадами Дмит­ро Григорович. – Вдалося об’їздити чимало планетаріїв, аби допомогти їм стати на ноги. Рекомендували, яке техобладнання краще використовувати, як цікаво і доступно розповідати про зірки та інші космічні явища. Наша команда наполегливо працювала і цілком віддавалася роботі. Зокрема, допомогли із реорганізацією луцького планетарію, а в київському я особисто налагоджував усю небесну механіку. Спочатку вони звернулися по допомогу до німців, проте ті запросили майже 20 тисяч доларів, а ми зробили все самі. Й до сьогодні київський планетарій працює, як годинник. Наш планетарій поступово згас, а приміщення повернули церкві.

Пра­цював Дмитро Григорович і в історико-архітектурному заповіднику, де налагоджував комп’ютерні системи. Тоді для багатьох вони були новинкою, а він із цією технікою був на «ти».

Дмитро Зволейко (ліворуч) із колективомЧас змін 1992 року наштовхнув кам’янецького астронома та фізика займатися видавничою справою, що поступово міцно і впевнено підводилася на ноги. Появою цієї ідеї він завдячує саме роботі в планетарії, бо там йому успішно давалася комп’ютерна графіка, тож майбутній видавець вирішив удосконалювати цю майстерність. Разом із двома співзасновниками 1997 р. вони створили видав­ництво «Абетка». Мине десятиріччя відтоді, як Дмитро Зволейко стане засновником і директором прива­т­ного підприємства «Видавництво «Абетка Світ», що взяло скромний курс на задоволення потреб кам’янецького книжкового ринку.

Наразі на підприємстві основний акцент робиться на хорошу техніку і невелику професійну команду.

– Ми створюємо ексклюзивні видан­-ня. Часто до нас звертаються зі Львова, Києва та інших міст України і навіть із-за кордону, бо задоволені й ціною, і якістю. Допомагаю творчим людям зафіксувати їхні спогади, історії, вірші у яскраво оформленій книжечці. Навесні видали книгу «Опера» Форпосту над Смотричем. Історія та сучасність карного розшуку Кам’янеччини», ще раніше – книгу-спо­відь Юлії Кошель «Це твоя і моя війна» про героя АТО Миколу Гордійчука. Час­тенько друкуємо й освітню літературу, ось нещодавно випустили у світ посібник Тимура Іваннікова «Гітарне мистецтво

XX століття як феномен творчості». Особ­ливо пильно працюємо над гравюрами, використовуючи дорогу фарбу. Коли замовник тримає в руках надруковану книгу і задоволений нею, тоді й наша праця не марна.

Свій хрест керівник несе відповідально. За його словами, бути начальником – це не лише давати розпорядження і збирати вершки, а й кропітка праця. Практично все у видавництві проходить через його працьовиті руки, він не втомлюється перевіряти численні тексти, аби не допустити помилок.

Має ювіляр іще одне захоплення – це спелеологія. Побував видавець у багатьох підземеллях Криму та Кавказу. Мабуть, не знайдеться такої печери на Поділлі, Буковині та Тернопільщині, куди б він не проникав.

– Найцікавіше – відкривати нові печери, – ділиться враженнями Дмитро Зволейко. – Ходити там, де рідко ступає нога людини, дійсно захопливо. У Тер­нопільських печерах лабіринти сягають 200-300 кілометрів. Неодноразово доводилося оглядати величезні кам’яні зали, куди б вмостився навіть 5-поверховий будинок. А які ж кришталево-прозорі підземні озера, що так і манять пірнути, але вода аж надто холодна.

Торік Дмитро Григорович разом із сім’єю по враження відправився до США, де закохався у величний каньйон в Колорадо. У Єгипті він уперше випробував підводне плавання, яким також поповнив список своїх захоп­лень. Тож, без сумніву, на ювіляра чекають іще нові незвідані простори, адже, за його словами, світ такий великий і захопливий.

Вікторія БОЯРШИНОВА.