НЕЗГАСИМА ЗОРЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ
Працьовитий, відповідальний, наполегливий, організований – цими і багатьма іншими позитивними якостями володіє справжній профі книгодрукування, фізик за фахом та астроном за покликанням Дмитро ЗВОЛЕЙКО, який 13 липня зустрічає своє 60-те літо.
Народився ювіляр у Кам’янці-Подільському 1958 р. Навчався у середній школі №8. Ще зі шкільних років астрономія запала в душу, і не відпускає й донині. У 9 класі знав про
зорі набагато більше, ніж подано у шкільній програмі. Коли ж іще юний Дмитро прочитав один з астрономічних посібників, то сповна зрозумів, чому зірки світять, як вони «працюють» та утворюють різноманітні сузір’я. Точні науки, які посідали чи не найперше місце в списку улюблених шкільних предметів, спонукали до здобуття освіти на фізико-математичному факультеті тодішнього педінституту. Згодом закінчив й економічний курс Відкритого університету Великобританії, котрий організували в Кам’янці. Захищати засвоєнні вміння та навички у сфері економіки був запрошений до Москви.
Освітній фундамент уже закладений і чекає реалізації у власній справі, до якої Дмитро Григорович пройшов крізь зірки у буквальному значенні, адже працював у кам’янецькому планетарії, що був чи не найкращим у Радянському Союзі та мав потужне обладнання.
– Пощастило трудитися в хорошому колективі, – ділиться спогадами Дмитро Григорович. – Вдалося об’їздити чимало планетаріїв, аби допомогти їм стати на ноги. Рекомендували, яке техобладнання краще використовувати, як цікаво і доступно розповідати про зірки та інші космічні явища. Наша команда наполегливо працювала і цілком віддавалася роботі. Зокрема, допомогли із реорганізацією луцького планетарію, а в київському я особисто налагоджував усю небесну механіку. Спочатку вони звернулися по допомогу до німців, проте ті запросили майже 20 тисяч доларів, а ми зробили все самі. Й до сьогодні київський планетарій працює, як годинник. Наш планетарій поступово згас, а приміщення повернули церкві.
Працював Дмитро Григорович і в історико-архітектурному заповіднику, де налагоджував комп’ютерні системи. Тоді для багатьох вони були новинкою, а він із цією технікою був на «ти».
Час змін 1992 року наштовхнув кам’янецького астронома та фізика займатися видавничою справою, що поступово міцно і впевнено підводилася на ноги. Появою цієї ідеї він завдячує саме роботі в планетарії, бо там йому успішно давалася комп’ютерна графіка, тож майбутній видавець вирішив удосконалювати цю майстерність. Разом із двома співзасновниками 1997 р. вони створили видавництво «Абетка». Мине десятиріччя відтоді, як Дмитро Зволейко стане засновником і директором приватного підприємства «Видавництво «Абетка Світ», що взяло скромний курс на задоволення потреб кам’янецького книжкового ринку.
Наразі на підприємстві основний акцент робиться на хорошу техніку і невелику професійну команду.
– Ми створюємо ексклюзивні видан-ня. Часто до нас звертаються зі Львова, Києва та інших міст України і навіть із-за кордону, бо задоволені й ціною, і якістю. Допомагаю творчим людям зафіксувати їхні спогади, історії, вірші у яскраво оформленій книжечці. Навесні видали книгу «Опера» Форпосту над Смотричем. Історія та сучасність карного розшуку Кам’янеччини», ще раніше – книгу-сповідь Юлії Кошель «Це твоя і моя війна» про героя АТО Миколу Гордійчука. Частенько друкуємо й освітню літературу, ось нещодавно випустили у світ посібник Тимура Іваннікова «Гітарне мистецтво
XX століття як феномен творчості». Особливо пильно працюємо над гравюрами, використовуючи дорогу фарбу. Коли замовник тримає в руках надруковану книгу і задоволений нею, тоді й наша праця не марна.
Свій хрест керівник несе відповідально. За його словами, бути начальником – це не лише давати розпорядження і збирати вершки, а й кропітка праця. Практично все у видавництві проходить через його працьовиті руки, він не втомлюється перевіряти численні тексти, аби не допустити помилок.
Має ювіляр іще одне захоплення – це спелеологія. Побував видавець у багатьох підземеллях Криму та Кавказу. Мабуть, не знайдеться такої печери на Поділлі, Буковині та Тернопільщині, куди б він не проникав.
– Найцікавіше – відкривати нові печери, – ділиться враженнями Дмитро Зволейко. – Ходити там, де рідко ступає нога людини, дійсно захопливо. У Тернопільських печерах лабіринти сягають 200-300 кілометрів. Неодноразово доводилося оглядати величезні кам’яні зали, куди б вмостився навіть 5-поверховий будинок. А які ж кришталево-прозорі підземні озера, що так і манять пірнути, але вода аж надто холодна.
Торік Дмитро Григорович разом із сім’єю по враження відправився до США, де закохався у величний каньйон в Колорадо. У Єгипті він уперше випробував підводне плавання, яким також поповнив список своїх захоплень. Тож, без сумніву, на ювіляра чекають іще нові незвідані простори, адже, за його словами, світ такий великий і захопливий.
Вікторія БОЯРШИНОВА.