КРАЄЗНАВЦЮ ЗІ СТУДЕНИЦІ – 80!

Колись Роберт Рождественський почав один із віршів так: «Роки летять – найбанальніша із фраз. І все ж це факт: роки летять». Щоразу ці рядки згадуються, коли хтось зі знайомих відзначає солідний ювілей. Невдовзі педагог, історик, крає­знавець, журналіст і просто чудова людина та співрозмовник Анатолій Гаврищук святкуватиме вісімдесятиріччя.

Народився Анатолій Петрович 24 липня 1938 року в Студениці. На жаль, 27 жовтня 1981 року в зв’язку з будівництвом Дніст­ровського гідровузла це село, як і розташована неподалік, за 5 кілометрів, старовинна Бакота – столиця Пониззя, а також Конилівка та Кривчани ухвалою обл­виконкому вилучено з обліко­вих даних. Зникло з мапи рідне село, та навіки воно зосталося в пам’яті.

Кандидат історичних наук Анатолій Суровий в нарисі про свого колегу Анатолія Гаврищука повідомляє про Студеницю, яка колись мала статус містеч­ка, таке: «У різні часи в поселенні діяли замок, вірменська колонія, скельний монастир, панська гуральня, волосний центр, народне училище, великий базар, паромна переправа через Дністер, застава…».

Батько Анатолія Гаврищука Петро Васильович, син неписьменних селян, став першим у селі вчителем. Був людиною широких інтересів: художником, фотографом, столяром, пасічником, квітникарем, садоводом, мисливцем, любителем самодіяльної сцени, цінителем художньої літератури. Він прожив майже 95 років. Працьовитою, доброю, доброзичливою, з почуттям гумору була мати Євдокія Остапівна.

1945 року в рідному селі Анатолій став школярем. 1951 року вступив до комсомолу. Після закінчення сьомого класу далі навчався в середній школі в селі Грушка. З листопада 1955 року до липня 1956 року Анатолій Гаврищук працював завідувачем клубу в селі Берново Кельменецького району на Буковині.

З осені того ж року трудився у рідному селі в колгоспі, а далі – в радгоспі лікарських рослин, який створено в травні 1957 року на базі восьми сіл із центром у Старій Ушиці. Півроку юнак був заступником бригадира кормодобувної бригади.

З приємністю згадує Анатолій осінній день 1957 року, коли в тодішньому Староушицькому районі відбувся велосипедний крос на приблизно 25 кіломет­рів. На початку 1950-х років велосипед у селі був рідкістю. Анатолій Петрович пригадує, як 1951 року на перерві учні Студеницької семирічки оточили директора Івана Дупляка, що стояв із велосипедом. Діти з великою увагою розглядали, обмацували, дивувалися, запитували. 1952 року в Студениці було вже два велосипеди: другий з’явився в батька Анатолія Гаврищука, адже педагоги, як і медики, щомісяця отримували зарплату, колгоспники ж не мали можливості придбати такий засіб пе­ресування. Переможцем кросу став саме Гаврищук. Він отримав похвальний лист, фотографію та посвідчення про третій спортивний розряд.

У листопаді 1957 року Анатолія призвали на військову службу, він майже три роки перебував у ракетних військах у Підмос­ков’ї. Тут вступив до КПРС. Був командиром відділення, старшим писарем, брав активну участь в ансамблі пісні, хорі. Запам’яталися поїздки з концертами в села, на підшефний ткацький комбінат.

У липні 1960 року 22-річний сержант Анатолій Гаврищук достроково демобілізувався з армії для вступу до Кам’янець-Подільського педінституту. Успішно склавши вступні іспити, став студентом історико-філологічного факультету, обрав спеціа­ль­ність учителя російської мови і літератури та історії.

То був час, коли до вишів вступали переважно стажники – юнаки і дівчата, які вже працювали не менше як два роки на виробництві, а також демобілізовані з армії. Анатолій Гаврищук упродовж усіх п’яти років навчався на «відмінно», був Ленінським стипендіатом. Проявляв активність і в громадському житті: завідував агітколективом факультету, був членом студентської лек­торсь­кої групи, учасником вокальних груп і хорів факультету та інституту, старостою групи.

На четвертому курсі студенти перебували на річній педпрак­тиці. За розпорядженням Міністерства освіти УРСР такий експеримент тривав три роки. Анатолія Гаврищука направили в село Дністрівку Кельменецького району. Він викладав російську мову та літературу в п’ятих-восьмих класах восьмирічної та російську літературу в старших класах вечірньої шкіл. Брав участь у відомому на Буковині сільському хорі, співав і як соліст.

Інститут Анатолій Гаврищук закінчив із відзнакою. Його направили на роботу в Підлісно­мукарівську середню школу Ду­наєвецького району. Він три роки в десятому та одинадцятому класах викладав російську літературу, історію та суспільство­знавство. Двічі був класним

керівником. Проявляв Анатолій Петрович велику активність у громадському житті села: вів пропагандистську та лекційну роботу, був головою клубної ради, екскур­соводом музею, сек­ретарем парторганізації колгоспу, брав участь у художній самодіяльності.

Від 1968 року Анатолій Гаврищук працював у Кам’янець-Подільському педінституті (університеті). Якраз того року став студентом історичного факультету Віталій Бабляк. У спогаді про нього Анатолій Гаврищук пише: «Я знав Віталія Петровича з вересня 1968 року, коли він став студентом створеного того року історичного факультету. Влітку мене було запрошено на роботу на кафедру суспільних дисциплін (тоді вона іменувалася кафедрою марксизму-ленінізму) інституту. Мені доручили вести семінарські заняття з історії КПРС. Я добре знав Віталія ще й тому, що був куратором групи, в якій він навчався».

Крім історії КПРС, Анатолій Гаврищук пізніше викладав со­ціологію, естетику. Обіймав посади асистента, старшого викладача, доцента.

Помітне місце в роботі Анатолія Петровича посідала громадська робота. Декілька років виконував обов’язки секретаря парторганізації та заступника декана (на громадських засадах) історичного факультету. Кілька разів обирався до складу парткому інституту, відповідаючи за роботу громадських організацій. У 1986-1988 роках очолював компартійну організацію вишу. Анатолій Гаврищук згадує:

«Конкретну роботу парткому ли­хоманили щоденні рекомендації та вказівки, вимоги подання різних інформацій тощо. Не зжила до кінця шкідлива практика зарозумілості та пихатості. З багатьох питань роботи проявлялася не­визначеність і дезорганізація… Вранці плануєш якусь роботу на день, а тут – дзвінок: вимога негайно подати якусь інформацію… Жива ж справа стояла».

Улюбленим заняттям Анатолія Гаврищука стала журналістська робота, якою активно зайнявся з середини 1990-х років. У 1996-2002 роках він від рек­торату відповідав за випуск багатотиражної газети «Студентський меридіан», а з вересня 2002 року Анатолія Петровича призначили її редактором. Очолював він «Студентський меридіан» аж до остаточного виходу на пенсію.

Анатолій Петрович висвітлював на шпальтах міських, обласних та центральних газет і журналів життя університету, культурне життя міста. Чимало матеріалів присвячено краєзнавст­-ву, народознавству, природі. Усього опуб­ліковано понад тисячу статей. 2001 року Анатолія Гаврищука прийняли членом Національної спілки журналіс­тів України.

І нині на сторінках газет з’являються публікації Анатолія Пет­ровича. Побажаємо йому здоров’я, довгих літ життя та нових статей, присвячених рідному Поділлю та незабутній Студениці, про історію якої йому вдасться видати давно омріяну книжку.