РИХТА: СИЛА У КРАСІ
Серед невеличкого села – розкішна, велична фортеця, яку згодом перетворили на палац, ущент наповнивши коштовностями, зокрема й ексклюзивною колекцією порцелянових виробів, цінних колекцій картин, зброї та гравюр. А ще тут була чи не найбільша бібліотека в губернії. Саме ця елітна книгозбірня 1846 року і привела сюди самого Тараса Шевченка. Шкода, але вже понад сто років про цю колишню велич нагадують лише руїни.
Мова йде про Рихту – мальовниче село на Кам’янеччині, яке вражає прекрасним каньйоном, могутніми лісами, незабутніми краєвидами і жахливим бездоріжжям. Про її величну фортецю нагадують лише руїни, які все ще бережуть стародавній сонячний годинник.
Незважаючи на безгрошів’я, безробіття і важке селянське життя, Рихта захоплює не лише красою, але й щирими, працьовитими людьми, які всупереч обставинам гідно виконують свою роботу, чим і прославляють рідне село на весь район. Саме про них – рихтівську еліту – поговоримо сьогодні. Попри буденні клопоти, знаходять час на відпочинок, розвиток культури, медицини і роблять усе, аби діти мали гідну освіту.
АСФАЛЬТ НА УЗБІЧЧЯХ, ЯМИ ПО КОЛІНО
Рихта славиться підприємствами, які займаються відновлювальною енергетикою: ПП «Маяк» обслуговує гідроелектростанцію, що працює на річці Жванчик, а ТОВ «Еко-Фотуре» облаштувало сонячні батареї.
– Ми налагодили гарну співпрацю як з орендарями сільгоспземель у громаді, так і з іншими підприємцями, – розповідає Рихтівський сільський голова Любов СЛОБОДЯН. – Приємно, що нові орендарі з ТОВ «Еко-Фотуре» завжди готові підставити плече. Допомагають і школі, і садочку. Для дошкільнят придбали телевізор, зробили криницю. Інфраструктура в нас налагоджена, маємо амбулаторію сімейної медицини, садочок, школу. Тримаються села і люди, населення майже 800 осіб. Маємо ідеальне транспортне сполучення з містом. Щоправда, робочих місць у нас катма. Люди виживають як можуть: хтось на заробітки за кордон їде, хтось добирається до міста, а хтось заробляє копійчину із власних господарств. Але на ті копійки не надто розживешся, бо селянська праця ніколи гідно не цінувалася.
Любов Петрівна, як ніхто інший, знає проблеми селян, ад-же понад тридцять років пропрацювала в сільській раді. Але сільським головою – лише пер-ше скликання.
– Найбільша наша проблема – дороги, – каже Любов Слободян. – Після червневої стихії асфальт на деяких вулицях повимивало аж на узбіччя, ями вище від коліна. Біда і з мостом – боїмося, що скоро впаде. Лагодити все необхідно капітально, сільрада такі ремонти самотужки аж ніяк не потягне. Місцеві мешканці вже самі взялися за благоустрій окремих вуличок – що можуть, ремонтують, підсипають. Недавно прийшли і питають, де б грейдера взяти. Приємно, що в нас такі люди.
ПИШАЮТЬСЯ СІМЕЙНИМИ ПІДРЯДАМИ
Неабияк Рихта заявляє про себе медичною елітою. Обслуговують селян медики лабораторії сімейної медицини. Округ їхній пристойний – 10 сіл, понад чотири з половиною тисячі населення. Штат лабораторії – 10 працівників. Завідувач лабораторії – Дмитро Каралаш. Дмитро Миколайович разом із дружиною Оленою Олексіївною лікують пацієнтів свого округу з липня 1981 року. Вони постійно йдуть у ногу з часом. Нині активно включили-ся в компанію підписання декларацій. Їм обом уже довірилися понад тисяча селян. Не лише як про хороших сімейних лікарів, але й як про гарних господарів, подружжя, з якого беруть приклад, розповідають про них односельчани. Виховали лікарі Каралаші трьох дітей, радіють онукам і роблять усе можливе, аби якомога якісніше надавати допомогу пацієнтам.
А про місцевого стоматолога Наталію Ганін як прекрасного спеціаліста не перестають розповідати мешканці не лише Рихти, але й усього лікарського округу. Зуби, як кажуть, треба всім, тому по допомогу до Наталії Григорівни звертаються частенько.
Ще одне подружжя, яким пишаються у Рихті, – це Оксана і Дем’ян Горичі. Оксана Миколаївна працює у бібліотеці, а Дем’ян Володимирович – учитель історії в місцевій школі. Виховують сина Назара, а також спільними зусиллями прищеплюють любов до рідного краю рихтівським дітлахам.
– Наше село має багату культурну та історичну спадщину. Місцеві мешканці, а особливо діти, повинні знати і шанувати її, адже це – наше багатство, – розповідає Оксана Горич. – Часто читачі бібліотеки запитують у мене, яким же був той наш замок, від якого залишилися лише руїни. На це я розгортаю їм книгу Павла Гладченка «Кам’янеччина: села і люди» та розповідаю, що побудували його на початку XVI століття на березі нашої річки Жванчик. Це був чотирикутник із чотирма наріжними баштами.
Після важких боїв із турками був дуже пошкоджений, але після переходу Поділля до Речі Посполитої 1699 р. подільський воєвода Стефан Гуменецький відродив замок. Облаштував систему оборонних ровів із земляними бастіонами та валами. Із часом частину споруд було знищено, на їхньому місці заклали парк і побудували двоповерховий палац, який став мистецькою оазою Поділля. Сюди частенько навідувалися літератори, художники, колекціонери. У жовтні 1846 року приїжджав навіть Тарас Шевченко.
У палаці була бібліотека, яка налічувала 12 тисяч томів, а також сімейні архіви графа Мархоцького – батька Миньковецької держави, роду Потоцьких із Тульчина. Радію, що наші читачі часто беруть книгу й цікавляться історією.
Рихтівчани розповідають, що недавно з Польщі приїжджали нащадки колишнього власника палацу. На жаль, застали лише руїни.
ШКОЛА – ОСЕРЕДОК КУЛЬТУРИ
Так сталося, що в селі немає де проводити дозвілля. Місцеві мешканці кажуть, що колишній клуб був побудований на місці старого кладовища і церкви. Таке місце для молитви, а не для гулянь, тому не поспішали його відбудовувати, та й не надто мали за що. Тому місцева школа I-II ступенів взяла на себе ношу не лише освітнього, але й культурного осередку села.
Напевно, так мало бути, що директором школи тут став відомий на Кам’янеччині митець Володимир ДАНИЛЮК. У своїй творчості він висвітлює тему голодомору, возвеличує подвиги воїнів. У його полі зору і сучасні Герої, наші земляки, які загинули за Україну. В доробку Володимира Вікторовича 6 документальних фільмів: «С.Г.Киргизов – визволитель села Довжок», «Трагедія великого народу – трагедія маленького села» (створено на реальних фактах голодомору на Поділлі, зібраних зі спогадів жителів с.Слобідка-Рихтівська), «О.О.Кіценький – воїн-інтернаціоналіст», «Герої Кам’янеччини», «А.П.Корнєєв – Герой Небесної Сотні», «Два капітани з Подільського краю».
Чимало здобутків у Володимира Данилюка і на педагогічній ниві. Але жодні грамоти й відзнаки не передадуть тієї любові та новаторського підходу директора до своєї справи. За понад два роки на посаді Володимир Вікторович кардинально змінив не лише школу, але й підхід учителів до навчального процесу.
– Прийти на урок із підручником і журналом – цього замало, – переконаний директор. – Нині є новітні технології, і вчителі повинні матеріал учням подавати цікаво, доступно, демонструючи реальні приклади. Тому ноутбук чи планшет усе частіше стає вчительським помічником під час уроку. Також ми створили сайт школи, активно ведемо сторінку у «Фейсбуку», аби батьки щодня моніторили ситуацію і бачили, чим займаються діти у школі.
А подивитися є кому і є на що. Навчаються у закладі понад 70 учнів, для школи I-II ступенів це хороший результат.
– Приємно, що потрапив у високопрофесійний колектив, який не боїться змін, – каже Володимир Вікторович, – радію, що підтримують у всіх починаннях і батьки, а також плідно співпрацюємо із сільським головою. Разом ми не лише ремонти робимо, але й виводимо на новий рівень наш освітній процес. Нині мова йде про нову українську школу. В нас вона вже частково працює: діти хочуть іти до школи, бо знають, що вчитель – це друг і порадник, а не суворий наставник. А знаєте, чому ми встановили пластикові вікна? По-перше, щоб було тепло, а по-друге, наші юні футболісти під вікнами так м’яча гамселять, що скляні вікна трощилися на раз-два. Правда, буває, що і в пластикові як залетить, то таке враження, що стіни заваляться. Але сваритися не йду, аби дітям було комфортно.
Очі світяться у керівника, коли запитуємо про учнів. Директор переконує, що у школі поганих дітей немає – всі чудові. Кожен обдарований по-своєму: хтось у навчанні, а хтось – у художній самодіяльності, мистецтві, спорті тощо. Під час свята останнього дзвоника дуже багато учнів отримали грамоти та подяки за досягнення від відділу освіти Кам’янець-Подільської РДА, відділу молоді та спорту, дирекції школи, а колектив нагороджено грамотою за зразкове патріотичне виховання молоді. Директор розповів, що першого вересня грамоти отримають такі школярі: Максим Кушнір, Максим Хмельовський, Анастасія Петришена, Роман Мельник, Сергій Пентюк, Катерина Дідик, Анастасія Ковальська.
Цікаво, що і вчителі, і батьки ніколи не стоять осторонь від культурних заходів, які ми проводимо, – продовжує директор. – Радію, коли на наші заходи приходять родичі учнів. У селі, де немає клубу, культура лягла на наші плечі, й ми гідно несемо цю ношу. Таке мені до душі, адже понад 10 років працюю над педагогічною проблемою «Виховання патріотизму в молодого покоління на яскравих прикладах героїчного минулого українського народу». А тут я маю де розвернутися.
Ще однією родзинкою школи і фотозоною села стало родинне дерево випускників. У ЗОШ живуть за принципом, що «Школа – це родина». Тому недавно тут облаштували справжнє дерево, на гілках якого – фотографії випускних класів. Уже ці випускники стали батьками і приводять до класів своїх діток, показують їм себе на родинному дереві. Місця тут ще дуже багато, тому переконані, що школа житиме і процвітатиме дуже довго.
Ідея створення дерева належала директору Володимиру Данилюку, а втілити її допомогли класні керівники, педагог-організатор, учитель хімії та трудового навчання Світлана Ряба. Як виявилося, у пані Світлани, крім хімії, багато вмінь. Вона, зокрема, відроджує техніку виготовлення прикрас зі стрічок. А ще з підручних матеріалів – картону, кольорового паперу, шкіри – змайструє таку красу, що не надивуєшся.
Попри чимало проблем, Рихта вкарбувалася в пам’ять як село щирих, добрих, гарних людей. Завітали сюди, коли в місцевому садочку «Пізнайко» відзначали випуск. Селяни в ошатному одязі поспішали помилуватися дітками. 13 випускників помпезно дефілювали в костюмах і пишних сукнях. На порозі гостей люб’язно зустрічали завідувач ДНЗ Катерина Настік і вихователь Наталія Гоменюк.
– Уся ця краса – заслуга батьків вихованців. Також допомагають спонсори, підставляє плече сільська рада, – розповідає Катерина Йосипівна. – Нині у нас навчають-ся 25 діток, забезпечені ми всім необхідним.
Подвір’я потопало в кульках, майстерно виготовлених прикрасах, і цю красу знімали відеокамери. Все було настільки гарно й урочисто, що здавалося – ти не на випуску в сільському садочку, а, як мінімум, на святі якогось європейського міста. І сила цих людей саме в їхньому прагненні бути красивими.