Четвер, 28 Березня 2024 р.
27 Липня 2018

БУДЕ ОДИН ПАСТИР І ОДНЕ СТАДО

Митрофорний протоієрей Мар’ян ТиркусСьогодні церковне питання перебуває у центрі уваги громадськості. І причина тому не тільки святкування 1030-річчя хрещення Київської Русі, а й можливість створення в Україні єдиної Помісної православної церкви. Проте мало кому відомо, що наше місто ще сто років тому було одним з осередків руху за незалежність Православної церкви на Правобережній Україні. Зокрема, Священний синод УАПЦ з ініціативи мініст­ра ісповідувань в уряді УНР Івана Огієнка відбувся в Кам’янці-Подільському 14 жовтня 1919 року.

Також свідком цього прагнення є храм Богоявлення Господнього Української

автокефальної православної церкви, що на майдані Вірменський ринок, 4. Нині священиком там служить наш співрозмовник – митрофорний протоієрей Ма­р’ян ТИРКУС.

– Отче, розкажіть про історію виникнення Української автокефальної православної церкви.

– Українська автокефальна православна церква сягає своїм корінням у Хрещення святого князя Володимира, який 988 року охрес­тив Київську Русь та збудував Десятинну церкву. Він також запросив із Конс­тантинополя першого митрополита Фотія та священиків, адже на той час українське населення поклонялося ідолам. Із часом у нас висвячувалися вже свої священнослужителі та рукополагалися власні єпископи. Україн­ський народ завжди хотів мати власну незалежну церкву. Можна виділити декілька етапів її відродження.

1921 року був скликаний Собор, але оскільки українських архієреїв було знищено, а єпископів із Болгарії, які їхали на Собор, перехопила у Харкові радянська вла­да, священнослужителі були змушені самостійно рукоположити благодаттю Святого Духа Василя Липківського на правлячого архієрея і митрополита Київського. Третє відродження Автокефальної церкви відбу­лося 1989 року після довгих років переслі­дування радянською владою. Відновлену УАПЦ очолив Патріарх Мстислав (Скрипник). І сьогодні, попри намагання багатьох сил знищити або зламати Автокефальну церкву, вона існує та процвітає, хоча й не у великій чисельності.

Храм Богоявлення Господнього Української автокефальної православної церкви– Як розвивалися громади УАПЦ за часів незалежності в нашому місті?

– У 90-х роках існувало приблизно 70 приходів Автокефальної церкви. Нині їх стало трішки менше, адже частина перейшла до Київського патріархату. На сьогодні в Кам’янці-Подільському до УАПЦ належить храм Богоявлення (духовна кон­систорія, де я нині служу), храм Нерукотворного образа на Черемушках (настоятель протоієрей отець Володимир) і храм Князя Володимира у Зіньківцях (настоятель ієрей отець Костянтин).

Між священиками УАПЦ і Київського пат­ріархату дуже добрі стосунки, ми ходимо один до одного на свята, разом співслужимо на літургіях та один в одного причащаємося. Адже все одно рано чи пізно буде один Пастир і одне стадо.

– Коли відчули покликання до священства?

– Ще у початкових класах. Брав книгу і ходив із нею, неначе священик під час літургії. Батьки казали, що, напевно, він буде священиком, навіть зробили мені іграшку у ви­гляді кадила. Першу освіту здобув у Дрогобицькому технікумі нафти та газу, але далі за покликанням пішов у Львівську семінарію, також навчався в Івано-Франківському богословському інституті. Господь кличе всіх до себе, але на священницьке служіння собі обирає окремих. Як написано у Святому Писанні, багато покликаних, але мало обраних. Щодо поведінки священиків, то ми дивимося не на священика, а на Бога, який промовляє через нього. А священнослужитель, як і кожна людина, має свої гріхи та, як і всі інші люди, буде за них відповідати.

У Кам’янці служу п’ять років. Це вже мій третій прихід: перший був у Вінницькій області, потім служив у Волочиську.

– Яка історія храму Богоявлення Гос­поднього?

– Будинок, де нині розташовується храм, спочатку був зведений як житловий. У ХІХ ст. перероблений під православний храм, який діяв до 30-х років минулого століття, поки

його не закрила радянська влада. За радянських часів тут було НКВС, міліція, пожежна, школа, гур­тожитки. Наприкінці 90-х років комп­лекс знову передано церкві та відкрито храм Богоявлення Господнього. Також тут живе родина священика.

Незабаром ми плануємо відкрити недільну школу, адже приходять батьки з прохан­нями навчати їхніх дітей Божому Закону. Зареєстровано також духовне училище, але до цього ще не дійшли руки.

– Вам довелося зустрітися з привидом молодої жінки, яка, за легендою, блукає в будинку, де Ви мешкаєте, про що так охоче розповідають місцеві екскурсо­води?

– Насправді в будівлі тихо та спокійно, навіть чути, як за вікном гуляє вітер.

– Деякі люди не приходять до Автокефальної церкви, адже переконані, що ви неканонічні, а отже, позбавлені благодаті. Чи це справді так?

– Жодна церква не позбавлена благодаті, бо Дух Святий є над усіма священнослужи­телями. Навіть священиків, які з тієї чи іншої причини не служать, коли відходять у вічність, ховають як ієреїв. Багатьом не зрозуміле грецьке слово «автокефалія». Можливо, була б більш доречною і краще сприймалася людьми Українська незалежна церква. А щодо закидів, що вона не канонічна, то це видумки людей, адже наша церква вийшла за всіма канонами від Константинопольської Церк­ви-Матері.

– Чи маєте у Вашому храмі якісь особ­ливі святині?

– Маємо близько 90 мощей різних святих. Це, зокрема, частина животворящого Хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Хрис­тос, є час­тина ризи Пресвятої Богородиці, мощі чотирьох апостолів: Андрія, Луки, Якова та Филипа, святого Миколая, святої Варвари, святих лікарів Пантелеймона, Агапіта та Луки Кримського. Одночасно мироточить ікона Пресвятої Богородиці в самому іконостасі. Храмові ще була подарована ікона Божої Матері «Знамення», яка зміцнює родини. За п’ять місяців не одне подружжя, яке було на межі розлучення, зійшлося знову, примирилося і зберегло шлюб. Зцілень було дуже багато, але я їх не записую, щоб не робити сенсацій. До храму можна приходити, приклонятися до святинь, бо він відчинений щодня.

– На Вашу думку, чи є реальним отримання томосу про автокефалію Української церкви вже цього року, і чи не викличе це ще більшого протистояння між православними в Україні?

– Як я вже сказав, має бути один Пастир і одне стадо. І до цього ми йдемо. Але як таке станеться – це вже залежить від наших мо­литов, нашого прагнення і нашої любові один до одного. Ми молимося, щоб Дух Святий зійшов на Вселенського Патріарха Варфо­ломія і Священний синод Константинопольської церк­ви, щоб вони могли ухвалити правильне рішення. Чим більше нас молиться, то тим більша ймовірність надання томосу вже цього року.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, прес-секретар Духовної ради м.Кам’янця-Подільського.