У ТЕАТРІ ДАВАЛИ ОПЕРУ

Минулої суботи ошатну залу оновленого Будинку культури знову наповнив оперний спів – великий концерт дали улюбленці кам’янецьких шанувальників класичної музики Олена ЛЮТАРЕВИЧ-МАРЧЕНКО та Емануеле СЕРВІДІО.

Відомі арії та дуети з опер Верді «Сила долі» та «Бал-маскарад», Масканьї «Сільська честь», Пуччіні «Богема», «Тоска» та «Мадам Баттерфляй» провели глядачів через галерею одних із найвідоміших

образів світової оперної скарбниці. Драматичні й пристрасні, закохані й наївні героїні у виконанні Олени такі різні, та однаково щирі й переконливі. Не менш яскравими були й чоловічі образи, змальовані соковитим тенором Емануеле.

Підсилювала враження затишна й урочиста театральна атмосфера оновленої зали, яка, на щастя, не втратила після ремонту чудової акустики. Співакам не знадобилося мікрофонів, аби їхні голоси заполонили весь простір, аж до останнього крісла. І особливо приємно те, що першого після затяжних дощів погожого дня майже всі крісла були зайняті: завдяки активній діяльності клубу поціновувачів оперного мистецтва «Секвенція» у Кам’янці сформувалася чимала спільнота людей, котрі і люблять, і знаються на опері.

У другій частині концерту Олена й Емануеле подарували щедру порцію італійського сонця, виконавши цикл неаполітанських пісень: «Гранада», «Вернись в Сорренто», «Фунікулі фунікула» тощо. Сльози зворушення викликав спільний виступ Олени та її доньки Марти Мінео, котра акомпанувала мамі на флейті.

Завершився вечір рідною українською музикою – аріями Наталки і Петра з опе­-ри Миколи Лисенка «Наталка-Полтавка». Особливо бурхливими оплесками публіка нагородила італійського тенора, кот­рий, вбравши вишиванку, натхненно виконав ліричну арію Петра. Судячи з того, що Емануеле закохався в Україну і Кам’янець та частенько сюди приїздить, думається, це буде не остання українська пісня в його репертуарі.

А після концерту ми поспілкувалися з Оленою Лютаревич-Марченко, котра, у зв’язку із заміжжям, переїхала до Черкас та є солісткою Черкаської обласної філармонії. Тож цікаво, як кам’янецька прима завойовує черкаську публіку.

– Я хочу висловити величезний комплімент рідному місту та кам’янецькій публіці, – відзначає Олена. – Вона справді на висоті, і дуже відчувається отой історичний перетин різних культур. А моя концертмейстер Олена Бєлкіна зі свого боку відзначила, що у нашій залі – молода публіка, тоді як у Черкасах до класики тяжіють переважно люди старшого віку.

Що стосується Черкаської філармонії, то це дуже гарна будівля, велика зала. Там є свій симфонічний оркестр, працюють потужні колективи. Регулярно відбуваються концерти класичної музики, що збирають аншлаги. А от що стосується оперного мистецтва, то цей напрямок там менш розвинений, тож моє завдання – донести до них оперне мистецтво максимально якісно.

Упродовж цього року ми знайомилися з черкаською публікою – і на сольних концертах, які відбувалися поки що в супроводі роя­ля, були й виступи із симфонічним оркестром. На грудень, до ювілею Джакомо Пуччіні, вже заплановано великий концерт, де

будуть представлені арії, дуети й терцети з опер Пуччіні.

– Під час концерту я звернула увагу,

що Ваш голос звучить сильніше і став багатшим на обертони, ніж раніше. У чому секрет?

– Взагалі-то сопрано з віком і справді міцніє, стає багатшим. А крім того, раніше я виступала переважно в камерних залах, натомість зала Черкаської філармонії дуже велика, і щоб заповнити її голосом без мікрофона, потрібно дуже постаратися. Тому постійна робота над ним дає свої результати.

– Що найбільше сподобалося в Черкасах?

– Найбільше вразив Дніпро. Завдяки Черкаській греблі там утворене величезне водосховище, яке нагадує море. Це потужна енергія води, яка мене надихає. А ще Черкаси – дуже зелене місто, багато фруктових дерев, і навесні все місто в цвіту. І люди дуже привітні.

– Олено, як співачка, як засновниця клубу «Секвенція» та організаторка фестивалю «Опера в мініатюрі», Ви постійно переймалися станом Будинку культури і наполягали на тому, щоб ця будівля відроджувалася саме як міський театр. Які враження тепер, коли ремонт нарешті завершено?

– Зала після ремонту стала дуже красивою і затишною, м’які комфортні крісла. Я дуже рада, що радикально не втручалися в дизайн, залишилося відчуття театру, а головне – збереглася чудова акустика. Велика вдячність усім причетним до ремонту нашого Палацу культури, де тепер можна гідно проводити різні культурні події.

Звісно, надалі потрібно, щоб запрацював гардероб, і обов’язково – буфет. Якщо не стаціонарний, то принаймні під час концертів і вистав. Адже буфет у театрі – це не так можливість випити чашку кави чи келих шампанського, як нагода поспілкуватися в антракті зі знайомими, обмінятися враженнями від концерту чи вистави. Це невід’ємна частка теат­ральної атмосфери. І ще, що надзвичайно важливо, – рояль повинен «жити» не у фойє, а на сцені. Коли мені кажуть, що рояль пошкодить паркетне покриття, то це нонсенс, адже професійне покриття сцени має витримувати і рояль, і цілий симфонічний оркестр, і важкі теат­ральні декорації, і танцювальні колективи. Рояль для театру – це основа основ, це король сцени.

Фото Сергія Коваленка.