Понеділок, 06 Грудня 2021 р.
24 Серпня 2018

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У ПОДІЯХ І ДУМКАХ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У ПОДІЯХ І ДУМКАХСоборна, нездоланна, гостинна Україна сьогодні відзначає День Незалежності. Вона, як молодиця у розквіті сил, впевнено гне свою лінію: горда, рішуча, непохитна. Адже вже багато чого пережила і багато що вміє.

Найголовніше державне свято ідентифікує нас як націю і є орієнтиром у житті кожного українця. Приємно, що, попри економічні та со­ціальні негаразди, війну на сході, народ гордо одягає вишиванки і йде на урочистості. З кожним роком це свято стає усе ближчим і важливішим, адже бачимо, якою гіркою ціною дається нам самостійність. Але у війні ми єд­наємося і вже маємо міцну армію, якої не мали за тися­­чу років, розмовляємо від­войованою українською, молимося в українській церкві, тому щиро віримо, що Україна буде благополучною.

У День Незалежності ще зранку на жителів і гостей міста чекають захопливі події: виставка військового спорядження та техніки, екскурсії історичним табором, реконструкція бою в рамках фестивалю «Остання столиця», два паради вишиванок, персональна виставка відомого художника Бориса Негоди, вечір історичного кіно та концерт Романа Скорпіона (детальніша програма в минулому номері «Подолянина», а також на сайті газети).

А 23 серпня, у День Державного Прапора України, над майданом Відродження найкращі школярі міста, учасники АТО та ООС уро­чисто підняли синьо­жов­­тий стяг, усі присутні вшанували загиблих за незалежність України. Під Державним прапором боролися і продов­жують боротися наші хлопці. На жаль, війна забрала жит­­тя 16 кам’янчан.

За традицією, цього дня міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ і народний депутат Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО вручили перші паспорти юним громадянам України.

Урочистості відбувалися і в районі ­ у РЦКМ «Розмай», а також чи не в усіх селах Ка­м’я­неччини. Українські пісні, патріотичні вірші, яскраві вишиванки навіть у наймолодших жителів вселяли віру в мирне і гарне майбутнє на­­шої країни.

Іванна РачинськаА напередодні Дня Незалежності журналісти «Подолянина» поставили пересічним кам’янчанам і гостям міста єдине запитання: «Чи вважаєте ви Україну незалежною?». Адже саме від простих людей можна почути щирі відповіді, які відображають реалії українського життя. Дізналися різні думки, відчули кардинально відмінні настрої: від гордості за рідну країну і до розпачу, зневіри в неї через війну, корупцію, безгро­шів’я, бездоріжжя та безробіття. Такі різнобічні відгуки ­ це призма сьогодення і доказ, що маємо право вільно висловлювати свої погляди, переконання, вказувати владі на проблеми. Але, попри весь негатив, кам’янчани акцентували увагу і на багатьох позитивних моментах: більше української мови в місті, пат­ріотичний дух, розширені можливості для закордонних мандрів.

Іванна Рачинська, 22 роки, кам’янчанка, студентка Буковинського державного медичного університету:

– Так, Україна – незалежна. Проте не лише у правовому плані, а й ментально. Вона, як і будь-яка доросла і впевнена в собі людина, робить те, що вважає за потрібне, спілкується такою мовою, як їй подобається, одягається у вишиванку, не звертаючи уваги на сучасні тенденції в моді, й товаришує лише з тими, кому насправді вірить.

Дмитро ГолубДмитро Голуб, 24 роки, вчитель зарубіжної літератури БНРЦ:

– Україна не буде незалеж­-ною, поки наші громадяни будуть змушені шукати щастя по­-за межами країни. Незалежність не лише формується із чітким встановленням кордонів дер­жави, а народжується в головах і думках людей, їхньому способі життя та світобаченні.

Міцна незалежна держава розбудовується зсередини, а не на чужині у важкій праці на пана. Процес становлення незалежності у широкому розумінні вже стартував, та все залежить від громадян, які будуть її тво­рити.

Ірина РощупкінаОльга, 30 років, домогосподиня:

– На це запитання не існує однозначної відповіді. На паперах ми вже 27 років, як незалежні, а за фактом – частина країни окупована, а інша частина щодня переховує молодих хлопців, боячись втратити ще не одну Небесну сотню. Такий розкол рано чи пізно відповість на це запитання, а поки кожен залишається при своїй думці.

Ірина Рощупкіна, держслужбовець, спеціаліст К-ПМВДВС ГТУ у Хмельницькій області, 38 років:

– Вважаю, що Україна – незалежна. Адже ми можемо розмовляти українською, маємо свободу слова та можливість вільно висловлювати думки, свою армію, яка нас захищає, свій парламент, який дбає про державу.

Леся Олісійчук, 21 рік, студентка місцевого вишу:

Леся Олісійчук– Упродовж років, а то й століть український народ за те, щоб бути незалежним і вільним у своїй державі, платив життям.

На жаль, це продовжується й досі. Адже незалежність потрібно не лише вибороти, а й утримати. І тепер, щоб ми жили у вільній, незалежній країні, хо­робрі хлопці, наші воїни йдуть захищати Батьківщину. Тому незалежною нашу державу назвати не можу.

Юлія Гончар, 27 років, пере­буває в декретній відпустці:

– Україна залежна від олігархів, які нею керують. Доки одні безбожно збагачуються, інші

виживають. Українці обкрадені, знедолені й залякані. Про яку свободу говоримо, якщо найбільш залякані верстви населення – це наша інтелігенція: вчителі, лікарі, службовці. Скажуть неправильне слово, не за того проголосують – прощаються з роботою. Це неправильно! Аби гідно виховати молоде покоління, ні вчитель, ні батьки не повинні боятися.

Валентина Мельник, 80 років, пенсіонерка:

– Незалежність буде тоді, коли люди почнуть вільно себе почувати. Коли не будуть залежними від куцих пенсій, лікарів-хабарників, дорогих комунальних послуг. Я, як і багато інших містян, залежна! Адже не знаю, чим заплатити за комуналку, за що придбати ліки і харчі. М’ясо і молочне вже бачу лише на великі свята. А що найголовніше – покращенням життя простих людей і не пахне. Поки олігархи, депутати та всілякі інші чиновни­ки не можуть нажертися – україн­ці тікають за кордон, аби заробити копійчину. Але ж якою ціною? Сім’ї руйнуються, діти ростуть соціальними сиротами. Заробіт­чани занапастять там своє здоров’я, і ніхто у них навіть не спитає, чи мають за що лікуватися.

Василь РачинськийВасиль Рачинський, 49 років, депутат Слобідсько-­Куль­чієвецької сільради:

– Незалежність починається з нас. Поки ми віримо в нашу державу, поважаємо традиції, пам’ятаємо історію, поклавши руку на серце, співаємо гімн, із почуттям гідності називаємо себе українцями, а над нашими міс­тами майорять жовто-блакитні прапори, Україна – незалежна.

ДенисДенис, 38 років, режисер із Києва:

– Самостійна. Адже нам вдалося зберегти рідну мову, звичаї, традиції. Нині бути українцем – це модно. І навіть у світі нас уже не називають окраїною Росії, а знають, що ми – повноцінна держава. Як би важко не було, а відродили армію і всіма силами боронимо країну від ворога, паралельно розвиваємо сучасне мистецтво, зокрема і

кінематограф. Маємо чим по­хизуватися і на міжнародному рівні як у мистецтві, так і в спорті. Часто з нас беруть приклад, а це не може не тішити.

Богдан НагибасьВіталій Залуцький, архітектор:

– Про яку незалежність можна говорити, якщо долю нашої країни вирішують усі без нас. Меркель із Путіним про щось домовляються, маніпулюють нами, а ми, як ті сліпі кошенята, віримо у «хороших і поганих», «чорних і білих».

Богдан Нагибась, 21 рік, магістрант місцевого вишу:

– Ми – незалежні! Вважаю, що наша держава, починаючи з Революції Гідності, стала на власний шлях розвитку незалежності. Аргументую думку тим, що ми все ж ближче до Європи, ніж колись. Також потрохи відходимо від сильного впливу Росії. Наша країна бореться на сході за самостійність.

Яна, 15 років, ліцеїстка:

– Кожна країна залежна від певних чинників і факторів. Різниця лише в тому, що одні держави більше залежні, інші – менше. Наскільки Україна незалежна нині? На відсотків 50, адже не впевнена, що без допомоги інших країн зможемо зберегти суверенітет. Найбільша наша біда – це війна на сході, а ще економічна й політична ситуації настільки непередбачувані, що складається враження, ніби Україна котиться в прірву. Зупинити знищення нашої країни може сильний наставник – країна, яка підставить сильне плече.

Михайло ОлійникМихайло Олійник, 63 роки, працівник дорожньої бригади:

– Звісно, Україна – незалежна. Двадцять сім років вона самостійна, і так буде й надалі, адже ми – народ, який згуртовується в будь-якій біді та може гідно протистояти ворогу. Попри проблеми, з якими стикаємося, вірю, що будемо жити краще, адже маємо для цього все: працьовитих людей, родючі землі, розумну молодь. А що ще треба, аби розбудувати молоду країну?

Володимир, 72 роки, пен­сіонер із Мінська:

– Україна – незалежна на 100 від­сотків. Ви йдете правильним шляхом. У вас відносна свобода, а це багато означає для молоді. Вона може поїхати за кордон і там навчатися, переймати до­свід, заробити грошей. Ви – молодці, що зберігаєте українську мову. У нас білоруської вже практично немає, і це страшно. Маєте право і на полеміку – гост­ру, викривальну. Правда, вона мало приносить користі, але й роти вам не закривають. Попри позитиви, маєте чимало й негативу. Користуючись нагодою, поскаржуся на ваші дороги. Це жах. Як українці ними їздять, мені в голові не вкладається. Зате кам’янецькі клумби на рівні!

АльонаАльона, 28 років, Інтернет-підприємець:

– Незалежна, але не настільки, як хотілося б. Звичайно, жодна держава не в змозі самостійно функціонувати без допомоги інших країн. Нашу ж, на жаль, скували багатомільярдні кредити МВФ, і це відчуває на собі кожен громадянин. Якби ще ті гроші не розкрадали.

Микола, 45 років, заробітчанин:

– Україна – незалежна, я люб­лю свою країну, бо тут мої батьки, родина. Але на одному пат­ріотизмі довго не протягнеш. Коли дивлюся, як живуть люди за кордоном, розумію, що ми, порівняно з ними, виживаємо. Чому так? Ми ж, українці, сильні, працьовиті, розумні? На жаль, найбільша наша біда – це корупція. Як тільки почнуть рубати руки за могоричі, то прості люди заживуть краще, не треба буде виїжджати, а працюватимемо на благо рідної України.

Олександр, 35 років, війсь­ковослужбовець:

– Україна – незалежна, і навіть не може бути інших думок щодо цього. Хлопці гинуть на сході за нашу свободу, тому говорити про те, що ми від когось залежні, – це образа. Поки є патріоти, активісти, волонтери, прості тру­дарі, які готові останнє від­дати для армії, для країни, доти буде Україна. Весь світ зрозумів, що нас так просто не підкорити. У нас є зуби, патріотизм і жага перемоги. Ще у школі вчили, що сила наша в єдності, але, на жаль, дехто погано завчив цей урок.